Розділ 17

- Звичайно, ні, що за дурні питання?

Це було очікувано. З однієї сторони. А з іншої оптимістична дівчинка всередині мене сподівалася на чудо. На те, що Артур не прийме це як щось нормальне, але водночас не буде настільки категоричним. Після цієї ж відповіді шансів не залишається. Чудо не трапилося, як зазвичай його не зустрінеш в реальному житті. Сучасні психологи з дитячого питання радять не дурити малечу з приводу Санта Клауса, його оленів та всього іншого, що зв'язано з чимось максимально ірраціональним для цього світу. Тут теж дві сторони медалі. Одна - так, дитину не варто обманювати, не потрібно втрачати її довіру до тебе. Та перевертаємо цю медаль та споглядаємо інший бік - а коли вірити в щось прекрасне та чудове як не в дитинстві? Коли як не в дитинстві вірити в те, що цей світ добрий та прекрасний? Коли хоча б трішки дати волю фантазіям, як не тоді, коли тобі не потрібно постійно думати про заробіток грошей, про те, що тобі лезо довжиною з пів метра можуть всунути між лопатки, що практично все і всі хочуть тебе надурити та на тобі "наваритися", а ти маєш балансувати між бажанням прибити цих негідників та законами? Кращого часу як дитинство немає у житті кожної людини. Кращого часу як вірити в прекрасне як не в дитинстві теж немає. Це моя думка.

- Артуре, ми начебто пропрацювали з тобою ці моменти зривів та неконтрольованої агресії, - Тая Семенівна відчитувала мого нареченого начебто першокласника, і я вже було хотіла спитати жінку навіщо вона це робить, оскільки він зараз ще більше розізлиться, прямо як шибеник, який не знає слова "ні" і тоді, ні мені, ні їй нічого доброго не світить.

- Вибачте, - я там казала, що чудес в дорослому світі не буває? Забудьте, я забираю свої слова назад, бо наразі переді мною відбувається чудо, ніяк інакше це вибачення Артура я не можу пояснити. Мало того, що він не зірвався, як порохова бочка, як би це зробив в дев'яносто дев'яти випадках, так ще й перепрошує? - Вибач, кохана, що не стримався, але я навряд чи б прийняв зраду.

- Навіть заради дитини, як це трапилося у випадку з колишньою подругою Емілі?

Я б, чесно кажучи, зупинилася, просто зраділа б тому факту, що не посварилася з нареченим і все вдалося вирішити полюбовно, та чи то Тая Семенівна хотіла вивести Артура на скандал, чи то мала якісь свої професійні методи, але продовжувала надавлювати. Мені це, звичайно, на руку, чим більше інформації отримаю з приводу даної теми, тим краще, та я не розумію навіщо це було жінці. Після таких провокаційних сеансів вона запросто могла втратити платоспроможного клієнта.

- Напевно, ні.

Що? Мені ж не почулося? Він сказав "напевно, ні"? Той, хто ще хвилину тому агресивно відреагував на питання з приводу пробачити зраду?

- Так напевно, чи, скоріш за все, могли б бути варіанти? - А це вже нагадувало прийом у психолога. Колупати проблему, щоб знайти її джерело. Так сказати, зрозуміти, звідки ноги ростуть.

- Скоріш, могли б бути, але від сили цих варіантів було декілька, якщо взагалі не один.

- І що це за варіант? - Я не змогла дочекатися, поки Тая Семенівна продовжить, мене розпирало від цікавості, тому випередила жінку, впившись уважним поглядом в нареченого. Можливо, серед цих варіантів і мій випадково завалявся?

- Якби її зґвалтували, - після цього зависла тиша, така важка тиша, що бетонна плита вагою в пару тон була куди легше, ніж ця мовчанка в кабінеті психолога, - тоді б я зрозумів, що вона не хотіла мені зрадити, і пробачив, в іншому випадку це виключено.

- Але ж, Артуре..., - жінка хотіла щось промовити, явно продовжити цю тему, щоб якось все довести до адекватного підсумку, та клієнт підвівся зі стільця, чим продемонстрував, що більше не зацікавлений в продовженні діалогу.

- Думаю, на цьому сьогодні й зупинимося, пішли, кохана, - наречений простягнув мені свою руку, товсто натякаючи, що треба підіймати п'яту точку, а то й так тут засиділися, - щиро дякуємо за сеанс, Тая Семенівно, ви нам з Емілі дуже сильно допомогли. Всього найкращого.

- Бувайте, - тільки й встигла я вимовити перед тим, як Артур витяг мене з кабінету психолога. Тепер же ми кудись швидко крокували, ось-ось перейшли б на біг, начебто запізнюючись на наш літак. Літак, котрий явно відправлявся рейсом "гидкий день - мерзенний вечір", і я була обов'язковим пасажиром цього лайнера.

- Ти ж не думаєш, що я буду таким собі лохом Марком, який пробачить те, що його дівка розсовує ноги перед іншими на раз-два?

Мені жити з цим усвідомленням, що я йому зрадила. Виходити заміж за нього з цими думками. Навіть в цій машині сидіти, обливатися потом й внутрішньо труситися від цього питання, бо знову ж таки минуле не змінити. А майбутнє максимально тривке...

- Ні, звичайно, не думаю, - вибачте, що я вам голову морочу, вже вдруге змінюю свою думку, але як виявилося чудес справді не буває. І якщо на якісь пару хвилин я було подумала, що Тая Семенівна це така собі Санта в реальності, то дуже скоро все стало на свої місця. Чари розвіялися, залишилися тільки темні сліди на підлозі, і не від присутності Клауса в домі.

- Та водночас я ж сподіваюся ти не якась там Віола, яка дасть привід думати про тебе як про шлюху? Так, кохана?

- Звичайно, ні, - стараюся не впасти без свідомості тут і зараз, натомість всередині все стислося від страху, все завмерло, все вдає, що померло, - звичайно, я ніколи не дам приводів так думати. Я ж тебе так сильно кохаю.

І через кохання, а ще більше через страх нічого тобі не розповім. Тепер залишилося тільки надіятися на те, що Марат більше ніколи не з'явиться у моєму житті. Більше ніколи не нагадає про той вечір, коли я оступилася так, що ризикувала втратити все...