Розділ 13

- Що ти робиш? - Неля моментально відсмикує руку, таким чином відгороджуючись від мене, при цьому її погляд впивається у моє обличчя, чіткий погляд, навіть попри те, що там стоять сльози.

- А що це в тебе там таке синє? - Сідаю назад на своє місце, демонструючи дівчині, що я не буду більше переходити особисті межі, та вказую на її руку, де на початку долоні видніється щось типу саден, але оскільки це все прикрите довгим лонгсливом, то не реально розібрати.

- Де? - Неля крутить рукою, начебто переймається за те, що вона десь забруднила одяг, і просто цього не бачить, а я їй вказала на проблемку.

- На руці, під кофтиною, - мене взагалі, якщо чесно, здивував образ дружини Валерія Раміровича. Саме сьогоднішній образ, оскільки вона була одягнута у спортивні штани та в цей довжелезний лонгслив. При тому, що зазвичай дівчина любила носити короткий одяг, бо фігура їй дозволяла нічого не цуратися, а навпаки демонструвати, що вона займається спортом. До речі, і для pole dance я б не сказала, що Неля одягнута відповідно. Гаразд, я знаю, що таке змінні речі й розумію, що навряд чи дівчина в цьому крутилася на пілоні, та все ж такий образ мало схожий на сексуальність, пристрасність і все те, чим мала володіти його дружина по словах Валерія Ратміровича. Складалося таке враження, що Неля скоріше записалася в монашки, дотримуючись суворого дрес-коду, ніж на танці, які мають скручувати шию чоловікам.

- А, то невдале татуювання, потроху його зводжу, але ще повно роботи попереду.

- Щось я не пригадую, щоб в тебе було татуювання на руці, - знаю про ногу, знаю про татуювання на попереку, навіть знаю про маленьку ящірку на попі Нелі, мала змогу бачити цей витвір мистецтва, коли ми з дівчиною ходили купатися в басейні. А от на руці... Ніби ні. Та і на тату якось мало схоже, більше на...

- Так оце ж сіпнув мене чорт піти до нового майстра. Раніше ходила до свого, перевіреного, точно знала, що не натворить біди, а тут він у відпустку вирушив в іншу країну, а мені різко закортіло щось цікаве набите. Ти ще не пізнала ці забаганки в період вагітності, але ось що тобі скажу - вагітна жінка це нескінченний клубок спонтанних рішень та бажань. Та деколи ці бажання вилазять боком. Довго й дуже боляче. Саме так проходить кожен сеанс у мого старого майстра з виведення цього "шедевра".

- Співчуваю, - коли я востаннє бачила дівчину? Десь місяць тому? Ну, чисто теоретично, то за цей час можна і набити тату, і звести його, і заново прикрасити тіло якимось ескізом. Тим більше вона так про це впевнено розповідає, що не бачу сенсу сумніватися в її словах. Схоже на те, що там справді якийсь "партак" набитий, якщо Неля так соромиться його демонструвати. - Ще багато сеансів залишилося?

- Ще сім, я дурепа вирішила, що якщо гуляти, так гуляти, і забила весь рукав. Мала вийти амазонка, яка тримає корону над головою, а вийшов якийсь волохатий гобіт, який тримає горщик. І ні, не горщик для квітів, а горщик для дитячих потреб.

- Лайно трапляється, - пирхаю від сміху з розповіді дівчини, і ледве стримуюся, щоб силоміць не стягнути той лонгслив та побачити те "мистецтво". Так сказати, у всій красі.

- Трапляється, та не в мою ж корону, точніше ж не в мій горщик, - Неля начебто ображається, дує на мене губи, але наступної миті теж починає посміхатися.

- Можливо, ти просто стара карга, яка не розбирається в сучасній моді?

- Дати номерок цього модника, заб'єшся теж, щоб вже вдвох пройтися по червоній доріжці фестивалю "пісуар року"?

Тая, яка повернулася з пустими руками, явно зрозуміла, що господиня навряд чи засмутиться через відсутність в їхньому будинку виноградного соку власного виробництва, адже коли прислуга зайшла в кімнату, то ми з Нелею обидві за живіт трималися. Можна було б подумати, що у нас в обидвох почалися передчасні перейми, і шалено скрутило від болю, хоча насправді це все від сміху, яким ми прямо заливалися, настільки сильно зловили одну і ту ж саму хвилю. Як завжди. Як це часто з нами траплялося, коли ми обговорювали різні теми й ділилися щодо них своїми думками. Все ж таки приблизно один рік давався у знаки, і навіть розуміння того, що Неля типу мачуха Артура, не вносила ніяких перешкод у наше з нею спілкування.

- Емілі, - та якщо Тая так і не проронила ні слова ні стосовно відсутності соку, ні щодо запитань, що з нами трапилося, то от мій наречений не соромився, - збирайся, ми їдемо додому.

- Але ж ми ще не поїли, - Неля скоріше від мене зорієнтувалася у ситуації, вказуючи на логічні речі. Ми стільки сюди їхали, Артур так хотів зустрітися з ними, щоб провести тут буквально якихось десять хвилин та їхати назад?

- Ти що плакала?

Від цього питання застигають відразу чотири людини. Прислуга, яка ні сном ні духом, що тут твориться. Валерій Рамірович, який поставив це питання і який явно бачить, що його дружина з якогось переляку ридала. Неля, яка не в курсі, що відповідати чоловіку, адже вона думала про продовження банкету, а не про те, як буде пояснювати свої надмірні негативні емоції.

- Давай, кохана, вставай, - ні я, яка не розуміла ні як надалі буде розвиватися діалог між батьком Артура та Нелею, так само не усвідомлюючи, чому наречений мене силою витягує з-за столу, - вдома поїмо. Або по дорозі. Але точно не тут...