Розділ 12

- Так, дівчинка, донечка, наша з котиком маленька копія, - замість Валерія Раміровича промовила Нела, і мені здалося, чи батько мого нареченого стиснув зуби так, що я навіть почула їх скрегіт? Чи то вже я вигадую того, чого немає? - Оскільки я дізналася від коханого, що у вас у роду раніше не було донечок, то ми плануємо назвати її Надійкою. Я думала стосовно Богданки, але, як на мене, то це ім'я трішки віддає чоловічими нотками, а от Надійка якраз. Начебто як надія на те, що нарешті в родині з'явиться дівчинка, маленький згорточок ніжності та любові. Як вам? Подобається ім'я Надійка?

- Дуже гарно, - мені потрібна коаліція проти цих двох чоловіків, тож тут же підтримую Нелю.

- Просто нереально красиве ім'я, - ніби-то серйозно, а насправді з підступом вимовляє Артур, при цьому знущально витріщаючись на свого батька, начебто жартуючи над тим, що в того буде саме донька, а не синок.

- Я і сама думала над цим іменем, - вирішую трішки вгамувати нареченого, від чого в того тут же злітає посмішка з вуст. - Та вже якщо у вас буде Надійка, то доведеться покумекати над іншим гарним дівочим ім'ям.

- Може бути дві Надійки, так сказати дві Надійки краще, ніж одна, - Неля дівчинка не дурна, прекрасно бачить, як цих двох родичів коробить від нашої теми та ще більше підливає мастила у вогонь.

- Що там твій брат? - Валерій Рамірович голосно й твердо перериває цю дискусію, не перебиваючи її, а прямо сокирою перерубуючи. Безжально. Різко. Без сентиментів.

- Кудись звалив.

Від цієї теми вже мені стає не солодко, тож щоб хоч трішки додати меду в цю бочку дьогтю, відпиваю ще соку. Хоча б з допомогою напою проковтую той клубок, який тут же утворився при згадці людини, з якою я вчора переспала...

- Він вже пройшов реабілітацію?

- Давай вийдемо, - Артур киває батькові в сторону виходу на вулицю, при цьому сам вже підіймається, не дочекавшись згоди, - а дівчата поки накидають імена, якими можна було б назвати нашого з Емілі сина.

Чому вони йдуть? Вони будуть щось таке обговорювати, що це не для наших з Нелею вух? А найголовніше те, що я чудово знаю за кого піде ця мова. За Марата. Вони тільки-но його згадали. Тільки-но про нього була тема, тож очевидно, що розвивати вони її будуть за межами будинку.

- Тая, а в нас ще залишився виноградний сік? Я маю на увазі нашого власного приготування. - Неля тут же звертається до прислуги, як тільки за чоловіками закриваються вхідні двері.

- Не впевнена, потрібно перевірити в погребі. Скоріш за все, що ні, - відчитується ця дівчинка, і я розумію, що якщо тут кохану Валерія Раміровича і поважають, то явно не бояться. Оскільки накази господаря будинку виконували миттєво, навіть словом не заїкаючись, то от щодо Нелі дещо інакше, не плазують перед нею на колінах.

- Будь ласка, сходи та перевір, - можливо, саме через це й особливо не бояться, адже дружина Раміровича вибудовує дружні стосунки, а не "господарка-прислуга" в класичному варіанті. - Я б хотіла пригостити гостю нашим прекрасним соком.

- Гаразд, - неохоче, начебто роблячи послугу промовляє ця Тая і повільно, не поспішаючи випливає з кімнати.

- Не цінять люди добро, не цінять, тут же вилазять на голову, - пояснює поведінку прислуги Неля, але дуже швидко про ту дівчину і забуває. Я відразу зрозуміла, що вона позбавляється від зайвих вух. - Ти як?

- Та... нормально, - заведений вигляд пасії Валерія Раміровича та це банальне "ти як?" не зв'язувалося між собою, навіть суперечило одне одному, - а ти?

- Десь читала, що зір у жінок під час вагітності дещо просідає, та думаю не настільки, щоб ти не помітила реакцію Валери на новину, що у нас буде донька, еге ж?

- Мені здається, що це б навіть кріт побачив, - а якщо не побачив, то сто відсотків відчув. - Та тут, напевно, потрібно робити знижку на те, що раніше в їхньому роду не було дівчаток, тому й така своєрідна реакція. Скажу відверто - Артур теж не надто сильно був в захваті, коли я сказала, що наразі шанси народити доньку та сина п'ятдесят на п'ятдесят. Йому це не сильно сподобалося.

- У вас хоча б п'ятдесят на п'ятдесят, а у нас вже сто до одного, що буде дівчинка, - я прекрасно бачила, що Неля хотіла дівчинку, доньку, та і яка б мати була проти своєї маленької копії?

- Він це прийме, просто потрібно трішки часу, - я поклала свою долоню на руку коханої Раміровича, щоб її підтримати та заспокоїти. Видно було по Нелі, що їй неприємна реакція чоловіка на те, що вона йому народить доньку. Та і кому було б приємно? Хто буде кричати та пищати від щастя, якщо твоя кохана людина, м'яко кажучи, так собі відреагувала на стать майбутньої дитини?

- Я теж так думала, теж вважала, що Валера змириться, звикнеться з цією думкою, та минув місяць, другий, вже третій закінчується з того моменту, як ми дізналися стать дитини, а він так і нікому не сказав про те, що у нас буде маля. Навіть ви, по суті найближчі люди, дізналися це від мене. Він же хотів це й надалі тримати в таємниці.

Прикро за дівчину. Боляче. І я чудово розумію, чому наступної миті вона тягнеться руками до обличчя. Щоб закрити очі. З яких вже потекли сльози. Які вже омивають її лице. І я вже було хотіла її вгамувати, як помітила дещо дивне на тілі Нелі. Дещо, що вибивалося з адекватної картини сприйняття цього світу...