Розділ 11

- Так це правда? - Нова дружина Валерія Раміровича як застигла у вхідних дверей, так і продовжувала там стояти, начебто це вона в гостях, а не ми, і ніби ми законні власники цього будинку, а дівчина не хоче здатися нахабою, навіть пройшовши вглиб житла без нашого дозволу. Я б скоріша повірила, що Неля ходить на якісь богослужіння, чи навіть якщо і на танці, то на якісь бальні, а не на pole dance, де як говорив її чоловік розкривається пристрасть та сексуальність. Наразі перед нами була цілком закрита дівчина. Як та черепашка, яка заховала голову під панцир, і ніякою капустиною її звідти не витягнути.

- Що, правда? - Я першою зорієнтувалася в цій ситуації, бо саме на мені найбільше був зосереджений погляд дівчини. Якщо на мого та свого чоловіка вона кинула мимобіжні погляди, то от я стала епіцентром її уваги.

- Ну, я про...

- Так, правда, - Неля мала на увазі мою вагітність, оскільки очі дівчини перемістилися з мого обличчя нижче, в район мого живота, який ще був плоский і взагалі не видавав ніяких ознак того, що там вже є мешканець.

- Люба, я ж тобі вже сказав, що Емілі вагітна, що тебе так здивувало?

Скоріш за все, сьогодні у Нелі вибірковий настрій, до якого була не готова ні я, яка знає дівчину веселою та компанійською, ні Валерій Рамірович, котрий не міг второпати, чому його дружина так дивно поводиться.

- Вітаю, - проігнорувавши питання свого чоловіка, Неля нарешті зрушила з місця та кинулася мене привітати з цією чудовою новиною, після й Артура не обділила увагою, пригорнувшись до того на пару секунд, а вже тільки потім зосередилася на своєму улюбленому, - котику, я знаю, який ти любитель пожартувати, тому спочатку не дуже повірила твоїм словам, але все ж покинула все і приїхала як тільки змогла, бо у нас такі класні гості. З такими класними новинами.

- Я б жартував про внука, серйозно? - Набурмосився батько мого нареченого, а я вже десь на підсвідомості відчувала, що наший святковий обід може піти по похилій й нам доведеться відправитися в машину, щоб поїхати додому, і вже там влаштувати невеличку урочистість. Без галасу, без криків та феєрверків, але маленьке свято потрібно створити. Все ж ми мріяли про дитину. І навіть якщо ця мрія застала мене зненацька, це не означає, що я не хочу стати мамою.

- Ну, котику, ну, чого ти дуєшся? - Якщо Валерій Рамірович це котик, хоч і дуже злий котик, з мордочкою "я вас всіх ненавиджу", то от Неля це безперечно кішечка, до того ж березнева кішечка, яка треться біля свого хвостатого й хоче того розвести на потепління у настрої. Як те потепління, котре настало після затяжної та холодної зими. - Давайте краще сядемо за стіл, відсвяткуємо цю круту подію. До речі, Емілі тепер потрібно їсти за двох, тож не можна нашу дівчинку спокушати такими смаколиками й не допускати до їх знищення.

Дивовижне перевтілення. Хвилина, якихось секунд шістдесят тому перед нами стояла монахиня, дуже тиха та скромна дівчина, зараз же тут людина, яка заговорить зуби кожному, яка будь-кого вламає на будь-що, тому не дивно, що батько Артура киває на стіл, і сідає за стіл, даючи приклад іншим, як варто діяти.

- Я навіть питати не буду, - Валерій Рамірович робить ще один кивок головою, на цей раз вже дівчині з прислуги й та моментально наповнює чарчини власника цього дому й Артура білою рідиною, - за спадкоємця обов'язково треба.

- А я навіть відмовляти не збирався, - парирує наречений своєму батькові, і переводить погляд на мене, - не переймайся, сонечко, викличемо таксі.

Артур вирішив, що я так наполегливо пропалюю в ньому дірку через те, що він вирішив ґрунтовно відзначити мою вагітність разом зі своїм татом, я ж злюся через інше. Знову вони за спадкоємця? Знову один говорить, а інший навіть нічого не заперечує? З чого вони обидва вирішили, що буде хлопчик? Я що, якийсь інкубатор, який має їм видати те, чого ці двоє бажають?

- Неля, а ти? Чи вирішила підтримати Емілі у нелегкій жіночій долі? - Артур киває на склянку дівчини, в якій знаходиться мультифруктовий сік. Той самий сік, що і мені налили. Надіюся, там і справді стільки вітамінів, як зазначено на упакуванні й сподіваюся, що це все піде на користь малечі. Моєї маленької дівчинки. Так, саме дівчинки, я ж маю право думати, що це буде саме донька. Хоча б в голові про це думати, не виражаючи своїх переконань, як то робить наречений.

- Ти навіть не знаєш, наскільки точно потрапив у ціль, - Неля підносить свою склянку в повітря, начебто всім салютує й одним махом виливає весь зміст у себе. Поки ми всі знаходимося в невіданні від дій дівчини та від її різких рухів. Вона то відтанула, прийшла до тями, та щось кидається з крайнощів у крайнощі. - Будь ласка, повторіть.

Прислуга тут же підлетіла до столу, щоб задовольнити забаганки своєї господині, в той час як наші з Артуром погляди були спрямовані на власника цього житла. Навряд чи ми щось почуємо від Нелі. Вона закинула гачок, на який ми повелися, а підсікати, скоріш за все, мав саме Валерій Рамірович.

- Ми теж станемо батьками, - якось знехотя, ніби його винадили промовив тато мого нареченого.

- Так, - голосніше ніж потрібно викрикнула Неля, тому не дивно, що чотири пари очей тут же на ній зосередилися, - батьками прекрасної дівчинки.

Моментально у цьому приміщенні зависло напруження. Кімната, як і в цілому будинок були величезними, та наразі складалося враження, що ми сидимо в якомусь лоху, тут мало місця, вогко й немає чим дихати.

- Дівчинки? - Артур не повірив, уточнивши у свого батька, а я не могла повірити, що так холодно можна реагувати на скоре народження доньки, просто через те, що вона дівчинка...