Розділ 5

- Ні, ми дізналися стосовно нашого поповнення буквально дві години тому, - добре, Артур не почув, гаразд, що вдалося уникнути скандалу з криками, але я то не можу просто так проминути це питання й піти далі. Чому рідна поцікавилася щодо такого моменту? Чому їх з дядею Сашею так це зачепило, що вони не посоромилися підійняти дане питання й поставити його мені в лоба? - Я ж обіцяла тобі, що ти будеш першою, хто дізнається про внука, чи внучку. Ну, ось, я дотрималася свого слова.

- Вітаємо вас, - мама з ентузіазмом намагалася це промовити, хотіла вкласти радощі в тон, яким це було вимовлено, але якось не надто добре вийшло. Чи то вона не повірила, що я говорю правду (хоча з якого переляку мені брехати?), чи то... А ось друге "чи то" я і не придумала. Я не могла допустити того, що мама не хотіла внуків. Вона про це часто говорила. Не надавлювала на нас з Артуром, але неодноразово натякала на те, що буде щаслива стати бабусею. В цьому привітанні я не помітила людину, яка через дев'ять місяців стане щасливою бабусею.

- Що там, все добре? - Тільки я відсторонила телефон від вуха та завершила виклик після цих сухих вітань, як в мою сторону обернувся наречений, дещо відірвавшись від спостереження за дорогою та призупинивши свою веселу забаву у вигляді співів.

- Так, просто мама з дядею Сашею в шоці, новина про дитину їх добряче сколихнула, - саме на це я спиралася, виправдовуючи дивну реакцію рідних. Та чому виправдовуючи, адже це насправді так і є. Не кожного дня стаєш бабусею, не кожного дня дізнаєшся про те, що скоро на світ з'явиться ще одна маленька людина. У моєї мами тільки одного разу був такий досвід, коли їй повідомили, що через певний час я вискочу на білий світ. В Олександра взагалі такого досвіду немає, адже в нього немає дітей.

- Нічого, скоро звикнуть, - як це зробив Артур. Він всього-на-всього пару годин знає про те, що він стане татком, а складається враження, що звикся з цією думкою і навіть її смакує по повній програмі. Начебто у коханого за плечима десятки таких днів, як сьогоднішній. - Потрібно буде покликати родичів та друзів й провести гендер-паті. Кажуть, що дуже цікава штука і буде що згадати через роки батькам і дитині буде що показати.

- Класна ідея, - і вона справді суперова, просто я ошелешена. В нареченого не такий образ, щоб думати про якісь там гендер-паті, не кажучи вже про те, щоб їх самотужки влаштовувати. А тут сам заїкнувся щодо цієї затії, про гостей заговорив, про приємні згадки на майбутнє... Та я починаю з нової сторони пізнавати свого нареченого. Невже це вже вплив батьківства говорить про себе? Від цього навіть дещо соромно стає, що чоловік вже думає про майбутнє, про дитя, а я ще не можу зловити себе в теперішньому, а губи досі палають від такого близького минулого...

Я, звичайно, здогадувалася, що батько Артура живе не в халупі, і не в сараї, але ж не могла подумати, що його будинок буде більше нагадувати невеличкий замок. За величезним парканом, який приховує від посторонніх все те, що твориться на подвір'ї Валерія Раміровича. А тут є на що поглянути. Є за що очам зачепитися.

- Подобається? - Шепоче мені на вухо коханий, відриваючи від споглядань. Я начебто в музей потрапила. Все з відкритим ротом розглядаю.

- Так, - тут і басейн посеред подвір'я, і кущі вистрижені у формі різних звірят, і статуї, які, напевно, викувані з каменю. Можна запросто ставати на вході та збирати з людей кошти за прохід в цей маєток. Тут думаю добрих сорок хвилин реально блукати поміж цими витворами мистецтва.

- Дивно, я вважав ти не любиш цей весь пафос.

Хочеться відповісти нареченому, що він все не правильно зрозумів, що я це більше сказала, щоб не образити володіння його батька, як до нас виходить сам власник цього всього маєтку.

- Дітки!

Саме зараз я бачу, наскільки Артур схожий на Валерія Раміровича. Їхню спорідненість наразі не реально не помітить. Останній розпливається в посмішці й з широко розставленими руками вирушає в наш бік, а я розумію, що сьогодні іншого такого щасливого члена цієї родини я спостерігаю перед собою. Ось уже як дві години.

- Сину, вітаю зі спадкоємцем, - чоловік міцно тисне руку моєму нареченому, а після так само міцно того обіймає, а я знову починаю злитися. Що вони обидва торочать за того спадкоємця? Чому взагалі ні на йоту не допускають, що може бути маленька та гарненька дівчинка? Чим мала гірше за малого? Ну, чим?

- Доню, - та наступної секунди вся ця злість витікає з мене та виливається десь в районі басейну, адже це "доню", яке вперше вимовлено вустами Валерія Раміровича, і вдячний погляд, ніби я йому врятувала тільки но життя, кардинально змінюють ситуацію, - дякую тобі за маля. Я безмежно щасливий стати дідусем. Дякую.

Суворий, злий і навіть як мені раніше здавалося дещо грубий Валерій Рамірович зараз перетворюється в милого, добродушного та взагалі безневинного чоловіка, в обіймах якого мені так тепло та затишно. І від цього ще більше на душі дере. Як холодно сприйняли новину про дитину мої рідні, і яка колосальна віддача від батька Артура. І прикра думка закрадається мені в голову - а що як справді яблуко від яблуні не далеко падає і тим гнилим яблуком виявилася саме я, яка не дуже то й рада своїй вагітності?

- Емілі, щось ти не виглядаєш дівчиною, яка безмежно рада новині про вагітність, - ці слова діють на мене як ляпас, я задумалася над своїми гіркими роздумами й випала з реальності, де варто вдавати, що я не знаю де себе подіти, настільки щаслива стосовно того, що скоро стану мамою. - Напевно, ще досі не можеш в це повірити, еге ж?

- Так, це точно, - Валерій Рамірович спочатку ввігнав мене в стан, де ноги почали труситися від хвилювання, а потім сам же і дав рятувальне коло, за яке я звісно вхопилася. - Ще вчора я навіть ні про що не підозрювала, а сьогодні вже мама.

На "так, це точно" потрібно було і зупинитися, нічого не додавати, оскільки варто було заговорити за вчора, як я відчула погляд Артура на собі. Як наречений як лазером випалював на моєму обличчі чималі дірки. Мені навіть закортіло простягнути руку до лиця та зменшити той жар, який утворився від допитливого погляду нареченого.

- Словами не передати наші з коханим почуття, що ми станемо батьками, - і пригортаюся до нього, намагаюся збити його злість, пов'язану з тим, чим я займалася вчора і в якому стані він знайшов мене сьогодні. І тільки зараз я розумію причину, через яку Артур може так злитися на мене. Не просто через те, що мені зірвало гальма і я віддалася веселощам сповна. Ні, є ж набагато важливіша причина. В рази важливіша, ніж просто незапланована гулянка з моєю подругою, яка закінчилася моїм зникненням з радарів нареченого.

- Ага, не передати, - в будь-який інший день я б сприйняла ці міцні обійми за надмірні почуття коханого в мою сторону. В будь-якій іншій ситуації я б списала це на те, що він мене хоче. Він мене бажає.

Але... але ні. Якщо дитина вже всередині мене, а ми з Артуром в цьому сьогодні вже переконалися, отже, вчора я веселилася разом з малим жителем мого животика. В який вчора потрапляла рідина. І це не апельсиновий сік, чи газована вода, ні. Від соку та води людина не випадає безпам'яті з цього світу. Від соку та води людина на наступний день не опиняється в готелі, не усвідомлюючи, як вона туди потрапила.

- А де Неля? Вона не хоче нас з коханою привітати? - Наречений начебто як ні в чому не бувало продовжує вести діалог зі своїм батьком, візуально практично нічого не відрізняє його від того Артура, котрого всі знають, та я ж відчуваю, про що він думає. А думає він про те, що я вживала алкоголь, коли вже була вагітна. Коли плід вже розвивався, я влила в себе спиртне. Найголовніше те, що я не можу заперечити й повідомити, що взагалі не любителька напоїв з градусом, і дитина не постраждала. Від алкоголю точно ні. Вона може постраждати через інше... Точніше через іншого... З яким мама цієї дитини опинилася в одному ліжку, а не запалювала в якомусь ресторані, чи то клубі, як підніс ситуацію Марат. Саме той, хто і приховував сліди злочину з цією мамою.

- Вже скоро має приїхати, вона була на pol dance, коли я їй повідомив, про особливий стан Емілі. З хвилини на хвилину має повернутися.

- Полденц? Це щось пов'язане з підлогою? - Нелі ще тут немає, але я вже вдячна дівчині, що вона ходить на ці танці, адже тиск Артура на моїй талії зменшується, даючи можливість вдихнути на повні груди.

- Це щось пов'язане з пілоном, синку, - навіть шпичка зі сторони мого нареченого взагалі не зіграла ні найменшого впливу на Валерія Раміровича, аж надто в того гарний настрій, - дуже добре розвиває сексуальність у дівчат. Не кажучи вже про те, наскільки робить їх гнучкими у ліжку.

При цьому погляд батька Артура спрямований не на сина, якому він розжовує, що означає це слово, а на мене, начебто я майстер спорту в pole dance і зараз підтримаю чоловіка в тому, що після цих занять і справді ледве не піруети витворяєш у ліжку.

- В Емілі з цим ніяких проблем немає.

Супер! Неймовірно! Тепер вже погляди двох родичів спрямовані на мене, начебто вони готові до вистави. Незрозуміло з яким підтекстом...

- Навіть не сумніваюся, - на цих словах Валерія Раміровича я не втрималася й закашлялася. Перепрошую, а в чому це він не сумнівається? - Та немає ніколи меж досконалості. А якщо це ще й стосується інтиму...

- Ми так і будемо тут стовбичити, чи ти все ж таки запросиш нас пройти всередину будинку?

Нарешті, нарешті хоч комусь в голову прийшло, що я можу себе відчувати, м'яко кажучи, не комфортно. Не зручно.

- Авжеж, проходьте, мої дітки, - господар цього володіння відходить вбік, вказуючи рукою на вхід, ніби ми його самі не бачимо.

Коли ми втрьох зайшли всередині дому, то я вже засумнівалася в тому, що новину про дитинку дізналася всього недавно, буквально пару годин назад, адже всередині володінь був накритий величезний стіл з різного роду наїдками, а дівчата, напевно, прислуга, ще виносили нові таці з новими стравами.

- О, зайченя, як ти вчасно.

Коли Валерій Рамірович вигукнув цю фразу, то я сто відсотково розуміла, що це стосується Нелі. Також я була переконана в тому, що це "зайченя" ласкаве звернення батька Артура до своєї укоханої. Чого я не очікувала побачити, так це того, що це "зайченя" буде більше відноситися до зовнішнього вигляду Нелі...