Розділ 4

- А ти де? Ти що не прийдеш в універ? - Рито, подруго моя, універ така нікчемна проблема на фоні іншого, що це взагалі не проблема, а дитячий пшик. Як би це не пафосно звучало, але є куди доросліші та важливіші речі, ніж навчання.

- Сьогодні ні. Я можу тебе про дещо попросити? - Добре, що моя голова не повністю покинула цей світ, і підкидала якісь вартісні думки. Скоріш за все, вона переймалася сама за себе, щоб не отримати на горіхи, але у даному випадку я з нею заодно. Ми потужна команда, настільки потужна, що голова підкинула думку, а я тут же почала її виконувати, не надто вдаючись у подробиці задуму. Не аналізуючи.

- Може, я тебе наберу після пари? Бо я і так запізнююся, а ти знаєш Тамару Микитівну і те, як вона любить чехвостити за такі речі.

- Ні, це терміново, - викладачка на фоні розлюченого Артура це дрібниця. Це дрібка перцю в киплячому казані окропу. - Я не займу в тебе багато часу, просто уважно вислухай.

- Ну, давай, - супер, зачепила Ритку, дівчині вже самій цікаво, що ж там за таке нагальне прохання. Впевнена, вона вже і на лекцію не сильно поспішає, а якщо побачить десь поряд вільну лавочку, то тут же на неї кине свою п'яту точку, щоб вислухати в комфорті дане звернення.

- Якщо до тебе набере Артур, мій Артур, ти можеш йому підтвердити, що ми вчора з тобою були в барі й дещо перебрали з випивкою? Настільки перебрали, що я ледве ходила. Гаразд? - Краще отримати прочуханки за не існуюче кохання до чарки, ніж видати правду. Після цього відкриття я теж не зможу ходити, але не від градуса алкоголю, а від градуса темпераменту мого нареченого. Він мені ті ноги в жоп... одне прекрасне місце засуне. Те саме місце, на яке я вчора шукала пригоди.

"І найшла... Чому ж ти замовчуєш свої досягнення?"

А от внутрішній голос явно не за одну команду зі мною. Кидає ці фразочки й ховається в пісок, а мені залишається вкотре червоніти від того, що сталося вчора. Вкотре ловити флешбеки й не тямити, як я все це допустила...

- Еммм, та взагалі то можу, а який то хоч привід був цієї гулянки?

Дуже вдале запитання, прямо дуже, настільки, що я спочатку навіть гублюся. А справді - що змусило мене так накидатися, що я скинула років так двадцять, повернувшись в часи, коли практично не вміла тупцяти ніжками?

- Те, що ми з тобою помирилися? - Ріта молодець, сама поставила питання, сама ж на нього і відповіла, але взагалі то ідея непогана.

- Так, саме так, - а оскільки я кращої вигадати не можу, то ця ідея з примиренням ідеально зайде. Артур, можливо, пам'ятає, що ми з Рітою погиркалися. Через його, до речі, братика. А якщо не пам'ятає, то нагадаю. Це ж було.

"Так само як і вчора дещо було..."

Та ні, цей внутрішній голос мало того, що не в одній команді зі мною та моєю головою, так він таке враження грає проти нас. Наш відвертий суперник, бо ось-ось має з'явитися наречений, а цей чортовий зрадник тільки погіршує ситуацію. Яка і так плачевна.

- А що ж насправді сталося? Ти де була, подруго? - Ритка там вже певно знайшла кіоск, замовила каву та бажає подробиць, попиваючи гарячий напій.

- Там така історіііяяя..., - спеціально затягую, щоб ще більше зацікавити подругу, ще більше її підчепити на гачок. - При зустрічі все тобі розповім. Все у фарбах, як ти любиш. Але у тому випадку, якщо ти зробиш все так, як я тебе попросила.

- Буде зроблено в найкращому вигляді.

Ледве не рапортує дівчина і я в цьому навіть не сумніваюся. Заради "смачної" історії вона батьків може здати. Ну, це я, звичайно, перебільшую, та логіка зрозуміла. Ріта любить послухати цікаві історії, а якщо ця історія з вуст подруги, то тут взагалі немає про що говорити. Буде заглядати мені в рота, боячись пропустити бодай щось.

Не встигла я хоча б трішки видихнути та дещицю порадіти стосовно того, що забезпечила собі непогане алібі, як почула, що відчинилися якісь двері. Скоріш за все, вхідні двері номера.

Я б могла подумати, що, можливо, Марат щось забув. Але минуло достатньо часу з того моменту, коли чоловік поїхав. Та і що він тут міг забути? Навіть пакет з круасанами забрав, я то вже йому нащо? Він мене використав та... Виходить, Артур? І його пустили в готель, а після і в номер? Так запросто? Навіть якщо він тут нічого не орендував?

Та через пару секунд я зрозуміла, чому ніхто особливо йому не перечив. З таким сперечатися - самому собі могилу рити...