Розділ 3

Руками, жестами, головою, будь-чим я хотіла попередити Марата, щоб він нічого не казав своєму брату, явно не так, не телефоном, і не тоді, коли я все ще не переварила, нічого не усвідомила, але довелося застигнути на місці й не рухатися, оскільки чоловік ввімкнув гучний зв'язок на гаджеті, тож Артур міг почути моє копошіння. І не вірно його розтлумачити. Хоча...

- А що було вчора? - А наречений би сто відсотків почув, якби я почала сіпатися, запала гробова тиша, і тільки його питання розсікло гострою тятивою це страшне мовчання. Його не менше ніж мене цікавило, що вчора відбулося, а то куди й більше... Я ж то моментами, але пам'ятаю цей жах... Він поки що перебуває в солодкому невіданні.

- Братику, а ти в курсі, що твоя наречена ще та гаряча штучка? - При цьому Марат дивиться мені прямо у вічі, показує свою перевагу. Демонструє, що будь-якої миті він розкриє секрет, і в мене не буде ні нареченого, ні весілля, ні чорта. Тільки згарище, яке називалося "майбутнім". Зараз же це "майбутнє" повністю в руках цього чоловіка. Він ним керує. А ми з Артуром в сторонці, начебто не наша доля вирішується в дану секунду.

- Придурок, що ти несеш? Віддай телефон Емілі! Мене не цікавлять казочки твоєї звихнутої на всі гральні автомати голови!

Коханий любить все тримати під контролем. Керувати всім та всіма. Смикатися за ниточки, якщо це стосується роботи, і перебирати на себе ініціативу, якщо це торкається якихось ділових розмов, чи просто знайомств. Тому, звичайно, дана ситуація виводить його з себе, бісить, розриває. Мало того, що він наразі не керує парадом, так ще й не знає, де знаходиться його наречена, та що з нею трапилося за останні так дванадцять, якщо навіть не більше годин. Це потужний удар по самолюбству Артура, тому не заздрю тій людині, яка першою потрапить чоловіку під гарячу руку.

- Чому ж казочки, це правда, - а цією людиною з вірогідністю в дев'яносто дев'ять та дев'ять відсотків буду я, з секунди на секунду Марат забере і цей один нещасний відсоточок моїх надій. Безпідставних надій, - коли я вперше її побачив, то подумав, що ти відхопив ще ту скромнягу. А тут така пристрасна левиця виявилася, я навіть прозрів.

- Ти про що?

Все, він зрозумів, по голосу чую, що це кінець. Механізм самоліквідації запущений. Моєї самоліквідації.

Відвертаюся, просто розвертаюся в інший бік, ніби Артур тут, фізично присутній, начебто хочу уникнути з ним розмови, а сама бажаю виторгувати хоча б пару хвилин відносного спокою. Поки він почує правду, поки примчиться сюди, поки не почне все розносити навколо, зі мною в тому числі...

- Про те, що твоя наречена чудить чорт знає що, коли перебере з алкоголем, ось я про що, братику.

- Перебере з алкоголем? - Якщо наречений вимовляє це зі здивуванням, то я з тією ж самою емоцією повертаюся назад до його брата та не можу повірити, що він... Дав шанс? Пожалів? Чи попросту вирішив відтягнути неминуче? Як це правильно розуміти?

- Накидається в хлам, нажереться в зюзю, сприймай як хочеш, називай як це бажаєш, але якби не я, якби я не опинився вчасно в тому барі...

Марат ніби закопав мене заживо, зараз же трішки відкопав, тільки голову, щоб таке враження залишити її своєму родичу, щоб вже той мені зніс ту макітру з плечей за мій вчинок. За те, чого не було... Але було дещо інше. Набагато гірше, ніж просто напитися. В рази аморальніше.

- Скинь адресу, я її заберу.

Так, мені кінець. Артур мене морально знищить.

- Я можу і сам її...

- Адресу скинь!

Все, наречений побув в невіданні, йому ця роль точно не сподобалося. Вмить він перебирає віжки правління на себе, диктуючи свої побажання брату, обіцяючи мені розправу...

- То ти не будеш їсти? - Марат киває на пакет, котрий я на емоціях кинула об стіну пару хвилин тому.

Негативно веду головою. Їжа це останнє, про що я буду думати сьогодні, завтра та найближчі пару днів так точно. Якщо не тижнів.

- Що ж, а я з твого дозволу трішки перекушу по дорозі. Артуру передавай привіт, бо я цього психа чекати не буду.

Марат знає, яким може бути неадекватним його брат, тож реально вирушає на вихід з кімнати, щоб потім і з номера зникнути, випередивши родича й залишивши того виплескувати злість на мене єдину.

- До речі, Емілі, - я вже занурилася у свій кокон, обдумувала, що сказати нареченому та як, і навіть упустила з виду, що я тут, виявляється, ще не одна, чоловік стовбичить віддалік, обпершись на дверний косяк, - а щодо гарячої штучки я брательнику не збрехав. Ти ще та запальничка у ліжку. Колись ще повторимо, еге ж?

Чому? Ну от чому ти не звалив до цих пару фраз? Ну, чому? Так би в мені тліла хоча б примарна надія, що нічого не було, що ті всі згадки зі вчора це галюцинації, сон, яскрава фантазія. А так... Факт. Голий факт. Настільки ж голий, якою була сьогодні я, в ліжку, з братом нареченого...