Розділ 2

Спала голою? Тобто...геть без одягу? Геть-геть? В чому мати народила? Взагалі без нічого? Навіть без цієї футболочки?

- А чому я спала без одягу? - Це питання переспрямовую Марату, бо сама не можу знайти на нього відповіді. Є одна. Вона полягає в тому, що мені стало настільки жарко, що я вирішила навіть цю футболку з себе стягнути. Гарна відповідь, і доволі таки логічна, тільки от проблема... Дуже ГРАНДІОЗНА проблема - що брат нареченого робив поряд і чому він одягав мене? Від наслідків такої відповіді стає настільки кепсько, що я приземляюся на диван, не в силах тримати рівновагу. Ні рівновагу у ногах, ні рівновагу у мозку, там наразі хаос. Всі кудись біжать, поспішають, намагаються загасити ту пожежу, яка займає все більше простору і спалює мою здорові клітини, залишаючи якісь огризки...

- Емілі, невже ти нічого не пам'ятаєш?

В мить всі ті, хто буквально пару секунд тому бігав ніби в одне місце вжалені, вгамовуються, застигають на місці й всі натовпом починають згадувати, що вчора трапилося. Напружують мізки, щоб видобути інформацію зі вчора. Краще б вони й надалі метушилися...

Закриваю очі, бо стає соромно, надіюся, що це все сон, а коли я відкрию очі, то опинюся у своїй кімнаті, поруч зі мною буде сопіти Артур, попереду у нас з ним весілля та безтурботні плани, які ми з нареченим будували стільки часу.

Та натомість закриті повіки не приносять полегшення, я ніби закрила штори від реального світу, щоб споглядати в цілковитій темноті на екрані проєктора миттєвості з вчорашнього дня. Ось Артур пропонує трішки урізноманітнити наші з ним інтимні пригоди. Ось я мчу з університету, з широкою посмішкою на вустах та з шаленими думками в голові стосовно спільного проведення часу. Наша спальня. Наші тіла стикаються. Язики переплітаються. Пристрасть бере вверх...

- Ні..., - різко розплющую очі й бачу перед собою того, кого вчора бачила в нашій спальні з Артуром, починаю відповзати від Марата, начебто таким чином зміню минуле й всі ці згадки просто зітруться в порох та перетворяться в ніщо, просто пил, - ні... ні... ні...

- Поснідаєш?

Яке ще поснідаєш? Він реально думає, що я зараз на все заб'ю та задоволено почну жувати круасани, чи що він там притягнув?

- Марат, ні ж? Нічого не було? - Це ж може бути сном. Ну може ж? Я просто відімкнулася і весь той жах був просто сном. Таке часто траплялося, я не один раз прокидалася вся мокра від страху, а потім усвідомлювала, що то все просто кепські сновидіння. Цього разу сон максимально був реалістичний, від цього максимально страшний... Та все ж... сон? Саме тому я і цього разу відчуваю себе так, ніби в басейні скупалася?

- Давай я зроблю кави та викладу все на тарілку.

- Та викинь це все! - Зрив. Як попкорн зривається в мікрохвильовці, так само я підриваюся з ліжка, вихоплюю з рук чоловіка паперові упакування та відкидаю їх в протилежний бік кімнати. На бідній випічці зриваю злість.

- Що ти хочеш почути?

Чому він такий спокійний? Чому так виважено говорить? Адже якщо те все правда... Якщо це все не сон... Якщо ми з ним... в одному ліжку... То як він може так легко це все сприймати? Настільки холоднокровно, ніби серійний вбивця...

- Ми... вчора... з тобою...

Як швидко я надулася, так максимально ж швидко і здулася, бо знову повертаюся в шоковий стан та по складах вимовляю речення. Аналізую, намагаюся прийняти, а тільки після виголосити це в слух.

- Тобі дзвонять?

Це така в нього захисна реакція? Марат теж в ступорі, просто по-іншому блокує ці спогади? Чіпляється за все підряд, лише б не обговорювати вчорашній день і те, що...

- Так, - ні, на цей раз це не відволікання уваги, справді хтось набирає, і дзвонить та людина, яка вже сто тридцять третій раз намагається добитися відповіді.

- Емілі, це що таке значить? Ти де зникла? Чому ігноруєш мої дзвінки? - Артур накидує ще десятки питань, і я не маю права на нього злитися, це в нього таке повне право, адже наречений переймається за мене, а я... з його братом... в одному номері... без спідньої білизни... - Де ти? Чуєш мене?

Брехати? Казати правду? Говори як є та сподіватися на помилування? Та яке помилування, він в житті мені цього не пробачить... Як можна пробачити зраду коханою людини? Тоді що? Що вигадати?

- Алло, братику, - поки я морочила голову над цими головоломками, намагалася вигадати щось, щоб хоч відтермінувати цю рокову розмову на потім, навіть не помітила, як мобільний опинився віддалік від цієї голови, тепер вже знаходячись в руках Марата, - твоя наречена ще просто не відійшла від вчора, не може скласти думки до купи...