Пролог

- Коханий, що трапилося? - Я прямо відчуваю, як Артур напружився всім тілом. Якою сталевою хваткою його руки вчепилися в мою талію. Я все розумію, це наш весільний танець, навколо багацько людей, котрі допитливо на нас дивляться, а ми далеко не професійні танцюристи, щоб ідеально виконати це па, та все ж - чому так перейматися?

- Що він тут забув? - Наречений, котрий сьогодні став моїм офіційним чоловіком, нахиляється до мого вуха, і всі присутні в цьому закладі певно думають, що це дуже романтично, що нам не терпиться опинитися з Артуром віч-на-віч у своїй кімнаті, але він це робить спеціально, щоб ніхто не зміг почути дане питання.

Тільки но я збиралася поставити логічне питання - "хто?", як наречений без слів на нього відповідає, роблячи розворот на сто вісімдесят градусів, таким чином, щоб я сама могла на власні очі поглянути, про кого йде мова. Чия присутність в цьому ресторані так добряче збентежила Артура.

- Не знаю, але це ж твій рідний брат, і якщо ти не забув, то він був поряд в один з найтяжчих періодів нашого з тобою життя, - максимально близько притуляючи до чоловіка, вирішуючи відразу дві проблеми. Надіюся, що вирішуючи. Намагаюся вгамувати Артура, і в той самий час бажаю продемонструвати Марату, що я маю нареченого. Маю вже офіційного чоловіка. Щоб він не надумав робити дурниць. Навіть якщо ми вдвох наробили їх разом. В минулому. Там, де я вже була нареченою його брата. Але ще не була офіційною дружиною...

Якщо на Артура подіяли мої слова, він вгамувався та без проблем довів наш весільний танець до логічного кінця, то от я навпаки почала хвилюватися. І добре, що наречений вів в цьому танці, оскільки я відчувала, як ноги починають заплітатися, як власне тіло перетворюється в старезне дерево, яким не реально вертіти. І якби не Артур, то всі присутні могли б наробити достобіса відео. З кумедним підтекстом. Потім виставивши в мережу й збираючи жирні кошти за перегляди нездари нареченої, яка була більше схожа на корову на льоду, ніж на тендітну дівчину, яка від природи мала пластику й останній місяць досить скрупульозно репетирувала цей єдиний танець.

- Ти як, Емі, в нормі? - Артур заглядає у вічі, коли увага стосовно нас дещо вщухла й всі почали розсідатися по своїх місцях.

- Так, все добре, - намагаюся приховати реальні емоції за штучкою посмішкою, а хвилювання втопити в склянці з водою, яку ледве не перекинула, коли тягнула до себе. А мене від неї відділяло всього якихось тридцять сантиметрів... - Просто перехвилювалася. Як кажуть - перегоріла. Так сильно хотіла всіх вразити цим танцем, що перегоріла.

- Ти була ідеальною, це по-перше, а по-друге, - напевно, наші гості ще не бачили ніколи настільки романтичну парочку, як ми з Артуром, оскільки наречений знову нахиляється і я відчуваю на своїй шкірі його подих, - сьогодні ти будеш вражати мене в ліжку.

Мені стає душно. Повітря ніби одним махом перекрили й нове не постачається, а те що було - закінчилося. Саме від цього стає моментально спекотно. Я вся мокра. Від чола до спідньої білизни... Це від слів Артура? Від його спекотного подиху? Чи від...

- Любі друзі, шановні гості, - скоріше це така неадекватна реакція від того, що в руках Марата опинився мікрофон і тепер вже не варто хвилюватися з приводу того, що на нас зосереджена увага всіх присутніх. Тепер потрібно нервувати щодо того, що він задумав, - мене звати Марат і я являюся братом сьогоднішнього нареченого. Вибачаюся, але через певні свої нюанси не зміг вчасно приїхати на дану урочистість.

Тебе і не мало тут бути. Ти сам казав, що не потрібно псувати одне одному життя. Ще до того, як між мною і тобою трапилося... Після наше перебування навіть в одному приміщенні може наробити халепи. Все згорить. Спочатку згорять нерви Артура, а якщо нерви Артура згорять... Цьому ресторану кінець. Як і мені кінець. Як і Марату. Всьому буде кінець, якщо мій чоловік дізнається про ТЕ, що у мене було з його рідним братом...

- Хотів би перепросити перед нареченими та виголосити тост, якщо ви любі друзі не проти такої моєї ініціативи, - минуло вже дві години весілля, тож не дивно, що всі присутні почали тільки згідно кивати головами й підбурювати Марата видати свій тост. Публіка вже була на веселощах, тому була вже за будь-який движ, - дякую, любі друзі. Що таке шлюб?

На це питання варто відповідати? Як в школі підіймати руку та намагатися дати правильну відповідь, щоб вчителька похвалила й поставила п'ятірку в щоденник? Саме цього Марат очікує, допитливо дивлячись на нас з Артуром?

- Шлюб - це довіра, - що ж, Марат вирішив сам взяти на себе роль відмінного школяра, відповідаючи на своє ж запитання, - а що таке довіра? Правильно, довіра це щирість. А що таке щирість?

- Братику, такими темпами нам доведеться тягнути сюди розкладушки, щоб дослухати твою розповідь про шлюб і все те, що з нього витікає, - Артур вирішив трішки підігнати свого родича, видавши цю фразу, яку всі присутні підхопили сміхом. Навіть Марат посміхнувся. Одній мені якось було не до веселощів. Тільки я з усіх тут усвідомлювала, що присутність цих двох братів в одному приміщенні ні до чого доброго не приведе. Ніколи не приводило, а сьогодні може бути особлива пригода...

- Не переживай, брате, я вже майже закінчив. Розумію, що в тебе наречена красуня й ти поскоріше хочеш опинитися з нею тет-а-тет в спальні готельного номера, щоб зачати мені племінничка, чи племінницю, та все ж, - якщо більшість людей і надалі раділо таким фразам, підтримуючи посмішками та захопленими вигуками й свистом, то от комусь це взагалі не сподобалося. І цей хтось сидів біля мене, стиснувши мою руку в цю мить так сильно, що за інших обставин я б закричала від болю. Та не зараз, не тоді, коли фізичний біль міг бути моєю найменшою проблемою у світі. - Щирість це відвертість. А відвертість це відносини без секретів та таємниць одне від одного. Чи немає у вас таємниць та секретів одне від одного, мій улюблений братику та його прекрасна наречена? Чи кристально чисті ви одне перед одним у такий визначний для вас день?

- Ти розумієш до чого він веде? - Без хвилювань щодо того, що його хтось почує, ставить питання Артур, впиваючись в мої очі допитливим поглядом. Від якого мені хочеться сховатися під стіл та вилізти десь в районі вбиральні, після чого накивавши п'ятами втекти з цього свята.

- Ні, - не впевнена, що щось вимовила, чи щось вилетіло з мого рота, тож змушую себе негативно похитати головою, хоч і це завдання з зірочкою. Голова як і тіло під час танцю перетворилося в дерево.

- У нас немає ніяких ні таємниць, ні секретів одне від одного, тож ми не розуміємо, до чого ти ведеш, - за нас двох відповідає Артур, а я боюся підняти погляд. Втупилася ним у скатертину на столі й попросту боюся підняти голову й поглянути на Марата. Бо він знає. Я знаю. Ми вдвох знаємо. Поки що вдвох...

- А все просто, братику, - я не бачу Марата, але чую, і чую, як його бавить ця ситуація, як він нею впивається, насолоджується, - твоя наречена, тепер вже офіційна дружина має тобі дещо сказати. Дещо важливе. Вірно, Емілі?

- Емі, про що цей ідіот говорить? - Якщо до цього моменту Артур ще старався не привертати зайвої уваги, не залучати в наші сімейні питання інших людей, то вже зараз цього не соромиться, а навколо, як на зло, всі позатикалися і стоїть гробова тиша. Цю фразу чує кожен в цьому ресторані.

Мене паралізує. Я просто не можу ні ворушитися. Ні думати. Ні відповідати. Ні взагалі нічого робити. Зараз все спливе. Буквально секунда, друга, і все стане явним...

- Що ж, якщо наша Емілі сьогодні така мовчазна та тихенька, так вже й бути, я візьму на себе всю відповідальність та розповім про недавній випадок, коли наречена взагалі забула про таке слово як "скромність"...