Розділ четвертий

– Прошу, не треба. Я нічого не зробила!

– Її треба вбити! Монстр! – кричав розлючений натовп.

– Прошу… – молила я і намагалася відступити, сховатися, розчиниться у повітрі, але, на жаль, не знала, як саме це можно зробити. Я ніби відчувала всю гіркоту їхньої ненависті своєму язиці як ненароком з'їдений гострий перець. А може такою на присмак була моя кров? Чи це якась отрута?

Сльози текли рікою, руки та ноги тремтіли. Я була схожа на оленя, що стоїть перед зграєю вовків. Серце билося в шаленому темпі, дихання постійно переривалося. Повітря здавалося катастрофічно мало.

– Відпустіть мене, – тремтячим голосом пошепки благала, але сказати голосно і впевнено не виходило.

Хтось кинув у мене бойове заклинання, а я застигла на місці наче статуя, не в змозі не тільки ухилитися, а й взагалі ворухнуться.

– Ти можеш без особливих зусиль вбити їх, моя маленька пташко, – як особистий демон сказав мені на вухо Лоріан Кейслі. – Не стримуй свою силу, дай страху та злості опанувати тебе, Габріелло. Тоді ти зможеш врятуватися.

– Ні, я не хочу, я не буду!

Стеля... Місцями облуплена, біла, безпечна... Це був лише сон. Звичайний кошмар. Навіть шкода, що сьогодні мені снився не якийсь із спогадів Аріадни… Краще бачити вже минулі страждання, пережиті не мною, або ж барвисті сни про її безтурботні будні з Карімом, але точно не натовп злих і наляканих людей, що більше нагадують голодних гієн.

І чому я побачила у цьому кошмарі ректора? Так, він, його методи навчання та хід думок мені дуже не подобалися, але щоб він підштовхував мене до вбивства… Цей сон – суцільна маячня. Потрібно якнайшвидше його забути, адже такого в реальному житті ніяк не може бути.

Екран телефону засвітився від повідомлення. “Добрий ранок! Дуже про дідуся зовсім забула, негідниця?”. Половина шостого... Звідки в нього стільки енергії з ранку?

“Діду, трохи пізніше передзвоню. Сусідка зараз спить” – відповіла йому і поклала телефон екраном вниз.

Ще рано, але сумніваюся, що мені вдасться знову заснути... Чортове жахіття!... Гаразд, встану, тихонь зберуся і піду прогулятися, щоб не заважати Камелі. Сподіваюся, що хоч хтось із нас сьогодні виспиться.

Зібравшись за п'ятнадцять хвилин, я взяла до рук сумку, у зуби – круасан, і поспішила вийти з кімнати. Коридор знову був порожнім, але для цього часу таке явище є нормальним. Та навіть вахтерка ще клювала носом і помітила мене, тільки коли я взялася за ручку вхідних дверей.

– Ти куди в таку годину, дитино?

– Не спиться мені, та й сусідку ненароком розбудити не хочу. Піду, погуляю територією академії.

– Ну йди, Аркан, йди, тільки в чоловічий гуртожиток не лізь.

Я залишила її шпильку без відповіді, але чітко відчула, як щоки налилися фарбою. Добре, що на вулиці було трохи прохолодно і жар швидко зійшов нанівець. Взагалі, не завадило б повернутися за кофтою, але не хочу ще щось почути, що бентежить. Гаразд, за ідеєю вдень має потеплішати, а зараз просто піду до навчальної частини. Там точно тепліше, ніж на вулиці.

Рішення не повертатись – було моєю величезною помилкою. Навчальна частина ще була закрита. Втім, про це можна було й здогадатися. Сенсу влаштовувати марафон навколо академії не було, тому трохи постояв і подумавши, я вирішила піти в тренувальну. Може хоч там відчинено.

Ідучи сквером, що служить проміжковою територією між головною частиною академії і жіночим гуртожитком, мені спала на думку шалена ідея: чому б не відшукати таємний сад Аріадни? Якщо Кіаран знайшов браслет, тоді може мені вдасться знайти сад, ну а точніше його залишки, адже навряд чи хтось за стільки часу відшукав його, що вже говорити про звільнення.

Дерево-орієнтир було знайти не так вже й складно, адже треба було дійти до декоративного фонтанчика, повернути праворуч та йти прямо до стіни. Пальчиками я пробігла по плитках, поки не знайшла "горбок". Один легкий натиск – і потаємні двері відчинилися. Фантазія вже малювала картину, як я ховатимуся тут від усіх, вдихну життя в занедбаний сад… Тільки от мрії миттєво розбилися, як тільки я побачила його в початковому стані. Він був такий самий, яким був у день смерті нареченої героя: ароматний, яскравий, різнокольоровий.

Тепер цікаво, хто займався його реставрацією і яким чином невідомий садівник знав, де якісь квіти мають рости… Це все дуже дивно: браслет, дві одночасні тріщини, збережений сад, гуртожитковий привид, який намагався виламати двері в душовій… Чомусь інтуїція каже, що мені треба тікати звідси і в жодному разі не лізти в цю справу.

На моє щастя, на лаві лежав плед в ідеальному стані. Можливо, він належав тому самому садівнику, з яким я поки що не знайома. Сподіваюся, що він не сильно заперечуватиме, якщо я ненадовго запозичу його.

Залишивши бежеві туфлі-човники на землі, я залізла на лаву з ногами. Притиснувши коліна до грудей, я сперлася на них і накрилася помаранчевим пледом, вдихаючи свіжий аромат бузку від ковдри. Чомусь цей запах заспокоював і розслабляв, причому робив це настільки якісно, що я швидко заснула.

Мені не снився той нічний жах, я не бачила чужих спогадів, лише миттю помітила якусь постать, що важко зітхнула, поправила ковдру і пішла. Хоча не впевнена, що це було насправді, бо прокинувшись від дзвону будильника, не знайшла навіть крихітного сліду гостя.

Відігнавши всі думки про ілюзію, я акуратно склала ковдру і поклала на те саме місце, звідки і взяла. Кинувши останній погляд на, як їх називала Аріадна, кришталеві квіти, я вийшла з потаємного саду і неквапом попленталася до навчальної частини.

За календарем сьогодні середа, тож за розкладом у мене сьогодні мають бути три пари з основ магії. Загалом у цьому предметі немає нічого складного, просто слухати про те, що ти й так знаєш, не дуже цікаво. З іншого боку варто радіти, що магічний бій почнеться лише з шостого тижня, бо там потрібно відпрацьовувати практичні навички бою, а з іншого – мене все одно з сьогоднішнього дня почнуть тренувати у якості покарання за мою витівку. Дідько! І от якщо ж повернуться назад у часі і розповісти мені про покарання, я ж все одно вчинила б так само. Напевно, це показник того, що я зробив все правильно і мені не соромно відповідати за свої дії.