Глава 15

— Я не можу сказати. Зв’язаний магічною клятвою, але впевнений ти сама все зрозумієш. Асгейр не той чоловік, котрий тобі потрібний. Він не подарує тобі увагу, й після від’їзду короля не залишатиметься таким люб’язним. Знову відправить тебе до маєтку, де ти марнуватимеш свою молодість.
— Так, я знаю. Ми це з ним обговорювали.
— І ти згодна на це? — Хакон підвівся з крісла. — Згодна до віку бути самотньою, не пізнати справжнього кохання та ніколи не народити дітей?
Аеліра ледь стримувала сльози. Не розуміла чому чоловік робить їй боляче. Він озвучував те, що останнім часом вона сама себе запитувала. Асгейр відверто заявив — у них немає спільного майбутнього й вона його не цікавить. Але сьогодні… Сьогодні вона бачила його захопливий погляд, а ті слова породили надію у її серці. Аеліра сама не знала чому, але її притягувало до цього крижаного чоловіка. Вона мовчки прикусила губу. Хакон наблизився до неї, присів та опинився на рівні її очей. Лагідно взяв дівчину за пальчики:
— Ти заслуговуєш на більше. Аеліро, я не можу залишатися осторонь й дивитися, як він тебе ображає. Я тебе…
— Не кажи такого, — Аеліра поспішно перебила чоловіка.
Боялася почути його зізнання у коханні. Вона не могла відповісти взаємністю, а ображати чоловіка не хотілося. Дівчина нахилилася до нього та вдивлялася у сірі очі:
— Асгейр чесний зі мною. Він одразу визначив межі у наших стосунках і я погодилася.
— Погодилася, бо не мала вибору, — Хакон озвучив правду. — Але чи про таке життя ти мріяла? Аеліро, я на відміну від нього, я можу дати тобі кохання. Ще з першої зустрічі ти бентежиш моє серце. Я й сам не радий, що закохався у дружину лорда і ніяк не можу позбутися цього почуття.
В Аеліри пришвидшилося дихання. Закохався. Невже їй не почулося? Проте чи можна закохатися за такий незначний період їхнього знайомства? Дівчина не знала відповіді, але вона й сама була небайдужою до Асгейра. Хакон потягнувся до неї і їхні губи зіштовхнулися. Аеліра миттю відхилилася. Не дозволила себе поцілувати й насупила брови:
— Ми домовилися з вами додержуватися пристойностей. Ви обіцяли! — дівчина навмисно вжила офіційне звертання і сподівалася — це приведе чоловіка до тями. Він сильніше стиснув її руки, наче боявся, що Аеліра втече:
— Які в біса пристойності, коли ти поруч? Я хочу тебе обіймати, цілувати, дарувати ніжність. Прошу, не відмовляй мені. Мої почуття щирі і я ніколи не ображу тебе.
Дівчина затамувала подих. Досі, їй ніхто не казав нічого подібного. Тіло окутало невидиме тепло. Виявляється слухати слова зізнання дуже приємно. Однак, вони лунають не з вуст коханого чоловіка. Сірі очі дивилися з надією, а Аеліра не знала, як має розтоптати усі сподівання. Вона важко видихнула:
— Що ти пропонуєш? Хочеш стати моїм коханцем? Бажаєш, щоб я зрадила своєму чоловіку?
— Чоловіку, який навіть не дивиться у твій бік та марить коханням до іншої. Він й досі не викинув Жослін зі свого серця й ніколи цього не зробить. Я не наполягаю на близькості. Для початку мені вистачить просто бути поруч з тобою, обіймати, цілувати та дарувати тобі ніжність на яку я здатний.
Такі слова розпалили жар у тілі дівчини. У сірих очах горів вогник надії і їй складно його руйнувати. Хакон був гідним чоловіком. Їй справді хотілося всього того, що він озвучив, але з Асгейром. Аеліра не стримала зізнання, котре вільною птахою злетіло з її вуст:
— Хаконе, ти мені дорогий, адже по суті, являєшся єдиним другом у цьому крижаному замку, але…
— Не треба але, — чоловік зрозумів куди вона хилить й поспішно перебив її. — Поки мені цього вистачить. Прошу, не відштовхуй мене.
— Але я змушена, — від хвилювання дівчина кусала губи. — Я заміжня жінка. Не гідна поведінка Асгейра не означає, що я маю поводитися так само.
— Ти зберігаєш вірність тому, хто її зовсім не бажає. Асгейру байдуже до тебе. Як тільки король поїде, він позбудеться тебе, відправить назад до маєтку.
Двері рипнули й до вітальні зайшов Асгейр. В Аеліри все всередині похололо. Вона не знала з якого моменту чоловік підслуховував під дверима. В його крижаних очах блиснула злість:
— Я бачу, ти надто обізнаний у моєму особистому житті. Як посмів наближатися до моєї дружини та висувати непристойні пропозиції?
— То ти тільки тепер згадав, що вона твоя дружина? — Хакон підвівся на ноги й здавалося геть не боявся розлюченого лорда.

— Аеліро, вийди. Залиш нас з цим непорядним джентльменом наодинці, — Асгейр мовив це, не відводячи погляду від чоловіка. Дивився на нього з викликом та осудом. Дівчина підвелася, проте не поспішала виконувати наказ:
— Не піду, інакше ви повбиваєте одне одного.
— Ми можемо зробити й у твоїй присутності. Геть! — Асгейр нагадував розлюченого звіра і не бажав йти на поступки. Хакон зіщулив очі:
— Одного дотику буде достатньо. Хочеш, вбивай мене, але я не відмовлюся від своїх слів, — Хакон для чогось простягнув руку. Айсмен навіть не доторкнувся до неї.
— Аеліро, вийди. Обіцяю, я не вбиватиму його, але ця розмова має відбутися з Хаконом наодинці.
Хакон глянув на дівчину та кивнув. Аелірі подобалося, що він не відмовлявся від своїх слів та безстрашно дивився небезпеці в очі. Дівчина вийшла за двері, проте навмисно не зачинила їх до кінця. Гучно потупотіла коридором. Дійшовши до сходів, тихо повернулася назад і сподівалася, що її хитрість спрацює. Стала біля дверей та слухала розлючений голос Асгейра:
— Як ти міг? Ти був мені найкращим другом. Разом, ми стільки пережили, а тепер ти спокушаєш мою дружину.
— Твою фіктивну дружину, — для чогось Хакон вніс уточнення.
— Це немає значення.
— Аеліра вродлива дівчина і вона не заслуговує на самотність. Що ти можеш їй дати? Нічого. Ти навіть не можеш до неї доторкнутися. Ти свідомо прирікаєш дівчину на самотність. Подумай. У тебе ніколи не буде дітей, спадкоємців роду. Я ж пропоную тобі вихід. Дозволь мені зустрічатися з Аелірою. Ми житимемо у маєтку й не заважатимемо тобі. Наші діти вважатимуться твоїми. Від цього ми всі тільки виграємо.
Аеліра стиснула руки в кулаки. Почувалася розмінною монетою, в якої не цікавиться бажаннями. Невже Асгейр погодиться на таке? Затамувавши подих, слухала далі. Айсмен гаркнув мов розлючений звір:
— Ніколи! Чуєш, я ніколи не віддам тобі Аеліру.
— Ти прирікаєш її на самотність.
— Ти цього не знаєш. Можливо я знайду вихід, — у голосі Айсмена відчувався смуток.
— Вже давно шукаєш. Ми ж знаємо, його немає. Подумай про дівчину.
— Вона ще маленька, нехай спочатку виросте, — Асгейр кидався улюбленими фразами, котрі ображали дівчину.
— Не маленька. Їй вже понад двадцять років. Вона вродлива молода дівчина, але ти цього не бачиш.
— Бачу! — Айсмен ревкнув мов розлючений звір. — Саме тому тримаю її на відстані, не хочу, щоб вона постраждала. Вперше, за багато років з’явилася та, котра оживила моє серце. Думаєш, я не хочу її обіймати, цілувати й робити все те, що й належить робити чоловіку у шлюбі зі своєю дружиною? Хочу! Але ми обоє знаємо — це неможливо.
Серце дівчини гучно калатало під ребрами й, здавалося, зараз чоловіки почують його стук. Аеліра навіть не здогадувалася про такі почуття Асгейра. Від хвилювання опустила віяло на підлогу. Воно впало та привернуло увагу. Лорд одразу відчинив двері. Побачивши дівчину, здивовано вигнув брови:
— Аеліро? Ти підслуховуєш? Я гадав ти пішла до залу.
— Якщо ти й справді думав, що я не спробую підслухати, то ти погано мене знаєш. Коли щось стосується мене, то я бажаю бути в курсі справи, — дівчина хоч і боялася, проте, гордо розправивши плечі, впевнено зайшла до вітальні. — Ви двоє щось від мене приховуєте. Негайно зізнавайтеся!
Дівчина вимогливо дивилася по черзі на кожного з чоловіків. Їй набридли ці таємниці й хотілося почути правду. На обличчі Хакона з’явилася нахабна посмішка:
— Я не можу розповісти, зв’язаний магічною клятвою, а Асгейр може, але не хоче.
— Це правда? — Аеліра звернулася до свого офіційного чоловіка. — Я маю право знати. Нехай тобі неприємно це визнавати, але я твоя дружина.
Асгейр мовчав. Дівчина розуміла, якщо він зараз нічого не скаже, то всі його слова про симпатію до неї — брехня. Лорд міцно стиснув губи. Явно роздумував, вагався й зрештою оголосив своє рішення:
— Хаконе, вийди. Ця розмова має відбутися з Аелірою наодинці. Більше ніколи не смій наближатися до неї з непристойними пропозиціями. Одного разу, я тебе попереджав, але ти не послухав. Взагалі забороняю вам спілкуватися. Не змушуй мене приймати відповідні міри.
Від суворого голосу, спиною Аеліри пробіглися звичні крижані мурахи. Хакон дивився з викликом, а у його безстрашних очах витанцьовували хитринки.
— Говориш так, наче Аеліра твоя бранка. Вона — вільна жінка й сама може обирати з ким з нас залишиться.
— Немає кого обирати, ми одружені, — Асгейр стиснув руки в кулаки й здавалося ледь стримував себе. Дівчина злякалася:
— Хаконе, буде краще, якщо ти підеш. Нам справді потрібно поговорити з Асгейром наодинці.
Чоловік гордо підійняв голову та вийшов з вітальні. Дівчина скривилася:
— Він підслуховуватиме, так?
— Так.
Асгейр відчинив двері та вийшов у коридор. Зміряв Хакона невдоволеним поглядом:
— Тобі варто повернутися до залу. Хлопці, прослідкуйте, щоб ніхто не наближався до вітальні.
Лорд доторкнувся до крижаних лицарів з мечами та випустив магію з рук. Вони ожили. Дві крижані скульптури наступали на Хакона. Чоловік розвернувся та спустився сходами. Асгейр зачинив двері. Аеліра схопилася за рота. Раніше, вона не бачила нічого подібного й навіть не підозрювала про таке. Цікаво, скільки ще таємниць вона не знає. Опустила руку та намагалася скласти слова докупи:
— Вони, вони… живі? Насправді це не скульптури?
— Скульптури. Я їх створив. Це прояв моєї магії, охоронці замку. У випадку небезпеки вони оживають.
Дівчина стиснула губи. Згадувала все, що їй відомо й робила свої висновки. Відомості з книги, крижані скульптури, замерзлий замок, поведінка та слова Асгейра… Він завжди ходить у рукавичках та забороняє до себе торкатися. Її очі округлилися.
— Жослін не зовсім мертва, так? Я знаю, хто ти.