Глава 12

Чоловік одразу відхилився, відпустив, та відскочив від неї як від розпеченого заліза. Дурна! Аеліра картала себе за те, що опинилася у такій незручній ситуації. Тепер він подумає, що вона розпусна дівиця. Хоча, може так і є? Яка порядна дівчина сама потягнеться до чоловіка за поцілунком? Він завжди твердить, що вона мала й не цікавить його як жінка. Не розуміла, чому раптом гадала, наче щось змінилося. А не потрібно було дивитися на неї своїми синіми очиськами й бентежити серце! Знайшовши виправдання своєї негідній поведінці, дівчині полегшало. Асгейр, ніби нічого не помітив, обтрусився від снігу.
— Потрібно повертатися. Скоро почне сутеніти. Не варто залишатися тут вночі.
Аеліра підвелася та мовчки підійшла до дракона. Доторкнувшись до його луски, злегка погладила. Чоловік допоміг піднятися й вони полетіли до замку. Дорогою Асгейр розповідав про озеро, як літав туди малим купатися й кумедні випадки з дитинства. Дівчина раділа, що він не сидить як завжди набундючений, а говорить хоча б щось. Біля замку їх зустріли слуги. Аеліра зістрибнула на ноги, проте чоловік не поспішав відпускати її долоні. Уважно вдивлявся в обличчя і між ними запанувала незручна тиша. Виказуючи радість, дівчина посміхнулася:
— Дякую за прогулянку!
— Ну, це дракону дякуй. Це була його ініціатива, — Асгейр відпустив її руки та попрямував до замку.
Гад! Аеліра зрозуміла, що до замку знову повернувся зарозумілий нахаба. Не варто сподіватися на танення криги у його серці. Дівчина пішла слідом за ним. Їй хотілося заховатися у своїх покоях та розібратися з думками. Не розуміла чому ця прогулянка так збентежила її.
У холі зустрілася з Хаконом. Чоловік злегка поклонився та схопив руку для поцілунку. Доторкнувшись вустами до пальчиків, не поспішав відпускати дівчину:
— Вітаю, Ваша Світлосте! Бачив, ви повернулися з Асгейром та драконом з прогулянки. Сподіваюся він вас не образив.
— Ні, дракон виявився милим.
— Я запитував не про дракона, — сірі очі дивилися з турботою.
Чоловік наче знав, що сталося на прогулянці. На німе запитання Аеліри, байдуже стиснув плечима. — Я добре знаю Асгейра. Було б дивно, якби він не кидався гострими словами.
— Все добре, не хвилюйтеся. Сьогодні Асгейр поводився цілком прийнятно.
— Не знав, що я ушанований ваших розмов, — лорд вийшов з-за стіни й не приховував своєї обізнаності.
Аеліра похапцем висмикнула руку з долоні Хакона. Її щоки налилися квітками маку, а сором скував груди. Дівчина винувато опустила голову. Хакон розвернувся до Айсмена:
— Зазвичай ні, але сьогодні я мав необережність поцікавитися як прогулянка.
Розмахуючи конвертом, до коридору забіг паж:
— Ваша Світлосте! Терміновий лист зі Стіни.
Асгейр одразу відкрив конверт та пробігся поглядом по рядках. Міцно стиснувши губи, насупив брови. Стало зрозуміло — новини невтішні. Підвів погляд на Хакона та суворо наказав:
— Збирайся в дорогу. Бери всіх, залиши лише кількох найкращих солдатів, щоб у разі чого Аеліру доставили до маєтку. Ми летимо на Стіну, накшмери активізувалися.
На обличчі Хакона з’явилася тривога. Чоловік кивнув та вибіг із замку. Склавши листа, Асгейр заховав його до кишені. Підійшов до Аеліри:
— Я мушу летіти. Новини невтішні.
— Що відбувається? — в очах дівчини застиг страх.
— Накшмери намагаються перелізти стіну. Багато наших полягло, ще більше поранених. Ця ніч обіцяє бути важкою, — помітивши тремтіння дівчини, лорд прикусив язика, — ох, я не вмію згладжувати новини. Хай там як, але все буде добре. Ми зупинимо їх. Завжди зупиняли.
— Але, якщо цього разу не вдасться? — Аеліра облизала пересохлі губи. У серці панувала тривога та розбурхувала страх.
— Тоді тебе доставлять до маєтку, а у цю війну втрутиться король. Якщо це станеться, то мене уже не буде в живих. Проте не хвилюйся. У мене вистачить сил, щоб заморозити всіх тих створінь.
Асгейр говорив впевнено, але це не зменшувало хвилювань дівчини. Він розвернувся та зробив крок до виходу. Аеліра спіймала його руку й змусила зупинитися:
— Асгейре, будь обережним.
Чоловік різко розвернувся. Його погляд блукав обличчям дівчини. Здавалося, він хотів щось сказати, скинути з плечей тягар, котрий тиснув та муляв. Замість цього, він рішуче кивнув:
— Ти теж.
Швидким кроком Асгейр попрямував до дверей. Аеліра дивилася як у небо підіймаються снігокрили та зникають за горизонтом. Вечеряла сама за довгим столом. Від хвилювання зовсім зник апетит. Покопирсавшись виделкою у тарілці, дівчина облишила марну справу та повернулася до покоїв. Ніч виявилася майже безсонною. Хвилювалася за Асгейра. Всі думки належали йому: як він? Де? Чи ще живий? Дивно, що чужа людина, майже незнайомець, за якого вона б в принципі не мала б хвилюватися, так глибоко прокрався до серця. Під ранок спустилася сходами й одразу поцікавилися чи немає новин. Лакей похитав головою:
— Немає і це добрий знак. У протилежному випадку до нас прилетів би гінець.

Асгейра не було два дні й нарешті ввечері на горизонті з’явилися снігокрили. Аеліра вибігла на вулицю. Попереду летів дракон з Асгейром на спині. Дівчина полегшено видихнула. Живий! Поглядом почала шукати Хакона. Він сидів на одному зі снігокрилі та наближався до палацу. Айсмен прилетів перший, зістрибнув на землю. Одразу підійшов до дівчини:
— Аеліро, все добре?
— Я не знаю, — дівчина стиснула плечима. — Все залежить від того, як закінчилася битва.
— Ми відбили їхню атаку. Небезпека минула.
Дівчина полегшено зітхнула. Її слова прозвучали з докором:
— Я хвилювалася. Від вас не було жодної звісточки і я не знала, що думати.
— Відсутність новин, теж новина. Якби щось сталося, то сюди прилетів би гонець, — чоловік повторив слова лакея. Розвернувся до слуг та владно наказав:
— Підготуйте купальню. Мені потрібно відмитися від бруду та крові. Герцогине, зустрінемося за вечерею.
Чоловік направився до свого крила. Холодний, беземоційний, з черствим серцем. Аеліра сама не розуміла чого чекала. Що він кинеться до неї з обіймами? Цілуватиме руку й шепотітиме слова зізнання? Звісно ні, але їй хотілося більш теплої зустрічі. До неї поспішив Хакон. Його очі горіли радісним блиском, а на вустах сяяла посмішка. Він одразу схопив її руку та підніс до вуст:
— Як ви герцогине?
— Добре, дякую! А ви?
— Щойно зі Стіни. Гадаю наркшмери не скоро повернуться. Ми відбили їхню атаку, — його пальчики нахабно досліджували долоню Аеліри, вимальовуючи на ній завихрені лінії. — Дозвольте мені зізнатися. Весь час я думав про вас і це додавало сил. Я розумів, якщо вороги прорвуться через стіну, то ви опинитеся у небезпеці.
Від такого зізнання дівчину обвіяло жаром. Вона почула заповітні слова, але з вуст іншого чоловіка. Аеліра розгубилася й не знала як гідно відповісти. Вона — заміжня жінка, а він — підлеглий її чоловіка. Дівчина сором’язливо опустила голову:
— У такому випадку все королівство опинилося б у небезпеці, — помітила кров на шиї чоловіка й заметушилася, — ви поранені?
— Ні, відбувся кількома синцями. Це чужа кров. Прошу вибачення за мій вигляд. Ми нещодавно з битви, Асгер не забажав залишатися на ніч, я не встиг помитися.
— О, не хвилюйтеся про це. Йдіть, відпочивайте. Я розпоряджуся щодо вечері.
Хакон невпевнено кивнув. Нахилився та прошепотів їй на вушко:
— Я радий вас бачити.
Чоловік відпустив її руку та пішов до замку. Аеліра стояла непорушно. Не могла зрозуміти навіщо ці натяки, зізнання, дотики. Романтичні стосунки між ними неможливі. Хоч вона і не справжня дружина Асгейру, проте ніколи не дозволить собі зайве.
Наступні дні Аеліра вечеряла у бенкетній залі. Асгейр не грубіянив й навіть здавався милим. З Хаконом розмовляли так, наче нічого не сталося. Він більше не обсипав компліментами та поводився стримано. Асгейр завжди проводжав її до покоїв, а сьогодні зупинився перед дверима й поклав долоню на її руку:
— Аеліро, ми можемо поговорити?
Від несподіванки дівчина розхвилювалася. За цей тиждень вони дещо зблизилися, проте чоловік й досі залишався крижаним. Дівчина кивнула і вони пройшли до покоїв. Чоловік сів у крісло та закинув ногу на ногу. Не відводив задуманого погляду від Аеліри, цим самим бентежив її душу. Сором’язливо склавши руки, вона сіла на канапу. Чоловік вдавано прокашлявся:
— За цей тиждень я пізнав тебе краще й мушу визнати, що помилявся. Раніше я вважав тебе юним безтолковим дівчиськом, в якого тільки бали та сукні в голові. Визнаю, моя поведінка не завжди була належною і я прошу у тебе вибачення.
Аеліра застигла від несподіванки. Асгейр просить вибачення? Їй не почулося? Вражено дивилася на чоловіка й не могла зрозуміти у чому справа. Він продовжував говорити:
— Завтра приїжджає король і ми, як подружжя, маємо гідно його зустріти.
Тепер дівчина зрозуміла у чому справа. Дарма сподіватися, що ця крижина здатна щось відчувати. Вона гнівно насупила брови:
— І ти не хочеш, щоб король дізнався про твою негідну поведінку.
— Ні, тобто так, — Асгейр плутався у словах та похитав головою. — Я лише хочу сказати, що помилявся. Я й раніше бачив, що ти унікальна і це мене дратувало. Саме тому не хотів зближуватися з тобою, тим більше якщо ти повернешся до маєтку. Хай там як, але завтра король має побачити тебе як господиню замку.
— Господиню? — дівчина пирскнула від сміху. — Що я за господиня, якщо мені заборонено вільно пересуватися замком?
— Ти вільно пересуваєшся, — Асгейр одразу заперечив.
— Невже? — Аеліра здивовано підняла брови догори. — Можна навіть заходити у східне крило?
— Ні, туди не можна.
— От бачиш, яка з мене господиня?
Дівчина ображено відвела погляд. Тепер їй зрозуміло для чого ці вибачення. Через приїзд короля. Насправді чоловік ні про що не жалкує. Асгейр підвівся на ноги. Підійшов до неї та навис високою скелею:
— Чому ти так бажаєш потрапити до мого крила?
— Тому що ти забороняєш, а заборонене завжди бажане. Може ти ховаєш сотню наложниць або захоплюєшся чорнокнижництвом.
— То ходімо, — чоловік простягнув руку. — Переконаєшся, що нічого подібного у моїх покоях немає.