Глава 23

Наступного дня Аеліра гуляла вулицею. У небі помітила чорну цятку, що наближалася. Це був дракон, якого вона бачила в печері. Він приземлився поруч, похитав головою та заревів. Із замку вибіг Асгейр:
— Аеліро, відійди! Не хочу, щоб ти постраждала.

Почувши його слова, дракон опустив хвіст на землю. Різким рухом збив Аеліру з ніг і підтягнув до себе. Дівчина опинилася затиснутою між його грудьми та хвостом. Страх лоскотав нерви й змушував хвилюватися. Їй зовсім не хотілося бути розчавленою драконом. Вона кинула переляканий погляд на лорда:
— Асгейре!

Зараз лише в цьому чоловікові вона бачила порятунок. Він застережливо виставив долоні:
— Не бійся, він хоче з тобою політати.

— Ти впевнений? А якщо з’їсть?

— Він не їсть людей, — Асгейр наблизився до дракона. — Відпусти її.

Дракон беззаперечно виконав наказ. Аеліра звелася на ноги й поправила сукню. Сьогодні на ній красувалася скромна синя сукня з довгими рукавами та відкритим декольте, яке прикривала хутряна накидка. Вона розв’язалася, й дівчина схопила стрічки, намагаючись її зав’язати. Випадково зловила погляд чоловіка, спрямований на її декольте, й одразу зашарілася. Невмисно сама привернула його увагу до своїх пишних форм. Швидко поправивши накидку, сховала ключиці. Наче отямившись, Асгейр підвів погляд до її обличчя:
— Дракона час від часу потрібно вигулювати. Кілька разів на тиждень він мусить літати з людьми. Зазвичай я навідуюся на ньому до стіни. А сьогодні він захотів, щоб ми політали разом. Не знаю чому, але ти йому подобаєшся.

Аеліра насупилася. Лорд говорив так, наче вона зовсім не мала чеснот, за які могла б комусь сподобатися. Асгейр підійшов ближче й простягнув руку:
— Ти не проти? Не бійся, я тебе триматиму.

Дівчина безстрашно вклала свою долоню в його. Вона пам’ятала свій попередній політ на драконі й майже не боялася. Ну, може, трішки. Лорд допоміг їй сісти на дракона. Аеліра вчепилася в його шпилястий гребінь, сподіваючись не впасти. Чоловік сів позаду, а його долоня прокралася під накидку й торкнулася її талії. Асгейр притиснувся ближче. Дівчина відчула його тепле дихання над вухом, а тихий голос пролунав зовсім поруч:
— У разі чого, я тебе втримаю.

— Впевнена, що й сама зможу втриматися, — гордовито задерла голову Аеліра.

Дракон здійнявся в повітря. Похитування, вітер і страх упасти породили сумніви в її власних словах. Лорд міцно тримав її, і дівчина вірила, що він нізащо не відпустить. Його близькість плутала думки. Аеліра не могла зрозуміти своїх почуттів. Злість змішувалася із захопленням, симпатією та дивним тяжінням до цього чоловіка. Вони пролітали над сніговими полями й піднялися над скелями. Асгейр лоскотнув її пальчиками по животу:
— Хочеш побачити щось красиве?

— Звісно! — Аеліра відповіла, не роздумуючи.

Дракон різко змінив траєкторію польоту. За кілька хвилин вони приземлилися серед снігів. Довкола височіли гори, а вони опинилися ніби в котловані. Асгейр допоміг їй спуститися з дракона. Дівчина розгублено озирнулася:
— Де ми?

— На озері. Під нами озеро.

Аеліра глянула вниз. Притрушена снігом земля зовсім не нагадувала водну поверхню. Чоловік присів, зняв рукавички й торкнувся землі. Сніг почав рухатися, зміщуючись убік і відкриваючи крижану площу. За кілька секунд він скотився в кучугури, а під ногами Асгейра виблискував чистий лід.

Дракон і дівчина стояли на березі. Лорд випрямився, одягнув рукавички та підійшов до Аеліри, простягаючи руку. Дівчина несміливо вклала свої пальчики в його долоню й ступила на лід.

— Ходімо, я хочу тобі щось показати, — Асгейр потягнув її ближче до центру озера.

— Крига не проломиться?

— Звісно, ні, — ледь всміхнувся чоловік, наче вона сказала найбільшу дурницю у світі. — Цій кризі вже кілька років. Озеро замерзло повністю, аж до дна. Там ні краплі води — лише лід.

— Воно замерзло магічно? — нарешті наважилася запитати дівчина.

Лорд миттєво посерйознішав:
— Не виключено.

Йому явно було відомо більше, ніж він казав.

Аеліра послизнулася. Асгейр встиг підтримати її, вберігши від падіння. Вони зустрілися поглядами: її — наляканий і схвильований, його — зацікавлений та лукавий.

Лорд похитав головою:
— Так ми далеко не зайдемо. Я знаю, як урізноманітнити наше пересування.

Він зняв одну рукавичку й торкнувся чобіт Аеліри. Підошва миттю вкрилася льодом. Те саме він зробив зі своїм взуттям.

— Тепер спробуємо ковзати, — Асгейр відштовхнувся, і вони плавно покотилися вперед.

Чоловік продовжив пояснювати:
— Коли швидкість зменшується, допомагай собі ногами. Ось так, — він легко підняв ногу, показуючи рух.

Аеліра слухняно виконувала вказівки. Тримаючись за руки, вони рухалися вперед. Дівчині було складно тримати рівновагу, і якби не рука Асгейра, вона давно б упала. Її вражала магія лорда. Лише одним дотиком він міг покрити речі льодом. Відштовхуючись, не втрималася на ногах. Вхопилася за руку чоловіка та сподівалася, що це вбереже її від падіння. Ноги ковзнули вперед і дівчина гепнулася на лід, потягнувши за собою Асгейра.