Глава 20

Агнес прикусила губу й зрозуміла, що обмовилася. Серце Аеліри вистрибувало з грудей. Вона сподівалася, що це вигадки Хакона, але, очевидно загадкова кохана таки існує. Голка ревнощів проколола серце. Це означало, що Асгейр не той, про кого писали у книзі. Аеліра продовжувала допит:
— І наскільки я знаю, їхні стосунки не припинилися.
Служниця ненароком вколола герцогиню.
— Вибачте, Ваша Світлосте! Я не можу нічого вам сказати. Про це краще поговоріть зі своїм чоловіком.
Аеліра не розуміла, чому ніхто не бажав їй нічого розповідати. Замок, як і його господар, оповитий таємницями. Дівчина важко зітхнула. Асгейр точно не розповість їй правду. Одягнувши масивні сережки та сапфірове кольє, Аеліра спустилася до залу. Її одразу зупинив паж та вказав на двері вітальні:
- Перепрошую, Ваша Світлосте! Лорд чекає на вас тут.
Дівчина зайшла до просторої кімнати. Тривога поселилася у серці. Якщо Асгейр забажав поговорити з нею перед вечерею, то нічого доброго не слід очікувати. Чоловік стояв біля вікна та вдивлявся у темряву. Почувши кроки Аеліри, різко розвернувся. Липкий погляд окреслював її стан, обличчя, ключицю, лінію пишного декольте. В очах Асгейра щось змінилося й вони потемнішали. Наче прийшовши до тями, чоловік вдавано кахикнув:
— Я вирішив, що буде краще, якщо до залу ми зайдемо вдвох.
Дівчина кивнула:
— Звісно. Не варто гостям знати про справжні стосунки між нами.
— Між нами немає стосунків, — Асгейр не стримався від краплі отрути у словах. — І ніколи не буде. Не забувайте про це, герцогине. Це все — лише вистава.
Звучало так, наче чоловік бажав переконати у цьому самого себе. Аеліра намагалася не показувати наскільки сильно її зачепили слова чоловіка. Він говорив так, наче вона не варта навіть його погляду. Одразу помітила його звертання на “ви”. Відповідно до настрою, чоловік змінював своє звертався до неї. Дівчина гордовито задерла голову:
— Я пам’ятаю. Ви не втрачаєте можливості при кожній нагоді мені про це нагадати. Йдемо до залу? Я готова вдавати щасливу дружину.
— Сподіваюся на вашу вмілу акторську гру.
Асгейр підійшов до дівчини та виставив лікоть. Вона охопила його долонею й вони вийшли з кімнати. Величним кроком зайшли до бенкетної зали. Ноги Аеліри підкосилися від несподіванки. Три довгих столи ломилися від наїдків й за ними сиділи гості. Дівчина не сподівалася на таку кількість присутніх. Очевидно всіх їх поселили якомога далі від неї, адже Аеліра не чула зайвої метушні. Вони пройшли до центрального столу. На собі дівчина відчувала прискіпливі погляди і її шкіра палала гарячими іскрами. Асгейр розмістився в узголів’ї столу, а Аеліра, як його дружина, зайняла місце ліворуч. Лорд підняв келих та виголосив вітальну промову. В кінці представив її як свою дружину, чим викликав додаткову увагу.
За трапезою велися світські бесіди. Аеліра дивилася на тутешніх панянок та намагалася здогадатися котра з них кохана дівчина Асгейра. На нього дивилася зацікавлено, проте у жодної дівчини очі не горіли від захоплення, і він сам ні на кому не зосереджував надовго погляд. Дівчина припустила, що можливо, Жослін ховають у покоях Айсмена. Під кінець вечора з вуст захмелілих джентельменів почали литися непристойні жарти. Райзек, лорд із сусіднього герцогства, не вирізнявся тактовністю:
— Асгейре, ти вже п’ять років як одружився, а спадкоємців досі немає. У чому справа? Невже твоя дружина не здатна зачати?
Аеліра міцно стиснула виделку у руках. Не хотілося, щоб через зневагу Айсмена, її вважали безплідною. Судячи зі ставлення до неї чоловіка, то він навіть не заперечуватиме це припущення. Асгейр насупився:
— Здатна, просто вона живе у маєтку, там безпечніше і кращі умови життя. На жаль, я рідко туди навідуюся.
— О, то герцогиня сумує холодними вечорами? — Райзек не заспокоювався. Ця розмова Здавалася Аелірі неприємною, але чоловік, замість того, щоб спинитися, лише доливав олії у вогонь. — Чи твої візити настільки незначні, що вона їх навіть не помічає?
Зал вибухнув сміхом від непристойних висловлювань. Аелірі не хотілося, щоб Асгейр ставав об’єктом для насмішок. Вона хоч і злилася на нього, проте він принаймні чесний з нею та не розпалював в серці марних сподівань. Дівчина демонстративно схопила Айсмена за руку, що вважалося грубим порушенням етикету:
— Так, я сумую за Асгейром, але ставлюся з розумінням до його обов’язку служіння у цьому замку. Проте не хвилюйтеся за нас. Відколи я тут ми надолужимо згаяний час й впевнена скоро ми святкуватимемо народження нашої дитини.

Подарунок для вас, промокод на безкоштовне читання книги Анни Несторової "Приборкати ректора" OpKZe6Ko