Глава 19

Його дотики були неприпустимими, але, всупереч цьому, Аеліра не опиралася. Наче зачарована вдивлялася у сірі очі. На відміну від очей Асгейра, від них віяло теплом. Дівчина боязко зробила крок назад. Їй не варто зближуватися з Хаконом. Вона невпевнено пробурмотіла:
— Дякую за підтримку! Піду переодягнуся. Чобітки ще не висохли повністю і сукня забруднилася.
Аеліра втекла з перед сірих очей, які захоплено дивилися на неї. Вона вечеряла традиційно наодинці. Наступного дня, вирішила хоч щось з’ясувати про цей замок та Асгейра. Він дотиком перетворює все на кригу, не виключала, що цей замок робота його рук. Проте найбільше турбувало не це. Скульптури у тому залі здавалися занадто реалістичними. Не хотілося вірити у найгірше й дівчина пообіцяла собі не квапитися з висновками. Бібліотека знаходилася на першому поверсі між західним та східним крилом. Дівчина не знала, чи згідно з правилами Айсмена їй можна тут перебувати, проте це її не турбувало.
Бібліотека виявилася просторою, з великими вікнами та високими стелажами. Вкриті памороззю книги додавали загадковості. Аеліра перебирала пальчиками шершаві обкладинки та намагалася знайти хоч щось, що могло б задовольнити її цікавість. У древніх фоліантах вона знайшла інформацію про стіну, наркшмерів, та таємну столітню війну з ними. Проте про крижаний замок інформації не було.
Дівчина гортала сторінки й натрапила на дещо цікаве. Жадібно вчитувалася у слова та схопилася за рота. Невже Асгейр той, про кого писалося у книзі? Страх скував тіло, адже раніше дівчина не підозрювала, що таке існує. Але, якщо він і справді той, про кого вона щойно дізналася, то у нього не може бути коханої дівчини. Аеліра задумалася. Вона жодного разу не бачила його кохану й навіть не чула ніяких розмов. Ця інформація ґрунтувалася виключно на словах Хакона, який виявляв до неї увагу. Вирішила не робити поспішних висновків і про все дізнатися.
— Що ти тут робиш? — гнівно прозвучало за її спиною.
Аеліра похапцем закрила книгу. Сподівалася чоловік не бачив, що саме вона читала. Глибоко вдихнула й, наче набравшись сміливості, безстрашно розвернулася до Асгейра.
— Читаю. Що ще можна робити у бібліотеці?
— Вона у східному крилі. Ти порушила свою обіцянку.
— Хіба? — дівчина здивовано підняли брови догори. — Мені здавалося, що бібліотека розташована у центрі замку й це спірна територія.
— Тут немає спірних територій, цей замок мій.
— Не знала, що мені заборонено відвідувати бібліотеку. Це ж тільки книги.
Асгейр підійшов до столу та пробігся поглядом по книгах. Міцно стиснув губи й наче знав, чим саме цікавилася дівчина. До рук взяв останню книгу, яку читала Аеліра.
— Любиш читати?
— Нудно сидіти одній, от і розважаю себе читанням, — дівчина намагалася здаватися безтурботною та не виказувати своїх підозр.
— Цікавишся історією Півночі?
— Хочеться знати, куди я потрапила, — Аеліра поспішно прикусила язика. Вона ледь не виказала свою обізнаність. Нервово всміхнулася та байдуже змахнула рукою. — Тобто, я хотіла прочитати любовний роман, але не знайшовши нічого відповідного, задовольнялася тим, що є.
— Всі любовні романи на протилежній стіні, — Асгейр вказав рукою на стелажі. — Прибули запрошені лорди, король повідомив про свою неявку в останню мить і я не встиг перенести запрошення. Сьогодні за вечерею, мені доведеться офіційно представити тебе як свою дружину. Одягнися відповідно. Чекатиму на тебе у загальній бенкетній залі о вісімнадцятій.
Асгейр пішов, забравши з собою книгу. Така поведінка підтвердила — чоловік не хотів, щоб Аеліра її читала, а, отже, там є щось таке, що бажають приховати.
Для вечері дівчина одягнула нову сукню. Яскраво синя, з довгими рукавами, відкритими ключицями та пишним подолом мала багатий вигляд. Служниця вкладала волосся у високу зачіску й Аеліра вирішила поцікавитися:
— До мене дійшли чутки, що Асгейр колись мав кохану дівчину. Це правда?
Служниця миттю заховала погляд. Дівчина бачила – їй щось відомо, проте Агнес не поспішала відповідати. Вона зачепила шпильку та стиснула плечима:
— Я не маю право обговорювати особисте життя лорда.
— Але я хочу знати. Це буде наш секрет. Я ціную людей, які мені вірні й даю їм щедру винагороду. Я ж не питаю якусь таємницю, це проста інформація. До того ж до мене дійшли чутки, що вона й досі у цьому замку та за певну вигоду втішає мого чоловіка холодними ночами.
— Як вам посміли таке сказати? — служниця обурилася. — Жослін не з таких легковажних дівчат, у них з лордом було кохання.

Подарунок для вас, промокод на книгу Олександри Метаморф "Втрачене серце духа" QwRIMKSy

Рада повідомити вам, що від сьогодні глави публікуватимуться щоденно.