Глава 17

Хакон опустив голову та віддав віяло дівчині.
— Так, було смачно.
— От і добре. Вирушаємо далі, — лорд підвівся з-за столу й вийшов з таверни, демонстративно ігноруючи свою дружину. Він навіть не висунув для неї ліктя.
Аеліра попрямувала за ним. Їй варто звикнути до його крижаної суворості. Асгейр допоміг їй забратися на снігокрила, а сам примостився позаду.
— Ми відвідаємо ще одне місце. Потрібно поповнити запаси риби.
Дівчина кивнула і тварина піднялася у повітря. Аелірі стало незручно через свій жарт. Не розуміла чи вона погано жартувала, чи чоловік просто не сприймає жартів. Вона повернула голову до лорда:
— Я не очікувала, що ти особисто займаєшся покупками продуктів.
— Зазвичай ні, але цього разу вирішив все проконтролювати, адже завтра приїжджає король. Для мене це дуже важливо і я не впевнений, що ти впораєшся зі своїм завданням.
Образа підкралася до серця дівчини. Вона п’ятнадцять років жила при королівському дворі, знала всі правила етикету, у неї були найкращі вчителі, а Асгейр не впевнений, що вона зможе гідно прийняти Його Величність? Від злості Аеліра стиснула руки. Захотілося довести цьому зарозумілому чоловіку свою перевагу. Вона гордовито задерла голову:
- Король – мій дядько, у нас гарні стосунки і я прийму його на найвищому рівні. Можеш у цьому не сумніватися.
Снігокрил віддалився від селища й перед очима виникло море. Величне, з численними хвилями, котрі розбивалися об берег. На узвишші дівчина побачила кілька іглу. Зроблені зі снігу, з висоти нагадували крижані кульки. Снігокрил приземлився неподалік. Асгейр сердито буркнув:
- Залишайся тут. Це місце не для тендітних дам.
Сам зістрибнув з тварини та попрямував до риболовних човнів. Біля них вправлялися чоловіки одягнені у шуби, хутряні штани та взуття. Їхні голови прикривали хутряні шапки з маленькими хвостиками. У сітках копошилася риба, проте здавалося вона зовсім не цікавить чоловіка. Він йшов до човна, котрий стояв трохи віддалено від інших. Щось говорив з чоловіком й зрештою, рибалка витягнув з човна велику тушку риби, завбільшки з півтора метра. Срібляста, з чорними смугами по боках та масивними плавниками. Аеліра не стрималася. Їй хотілося теж подивитися на рибу й, не зважаючи на тухлий запах у повітрі, дівчина зістрибнула зі снігокрила. Не розрахувала момент приземлення та з ганьбою впала на сніг. Одразу відчула на собі осудливі погляди присутніх, а особливо Асгейра. Він насупив брови й здавалося бажає обморозити її крижаним поглядом. Хакон підійшов до неї та простягнув руку:
— Ви не забилися, Ваша Світлосте?
— Все добре, — дівчина вклала свої пальчики у його долоню та підвелася.
Щоб не викликати гнів Асгейра, одразу висмикнула руку. Гордо задерла голову та попрямувала до човнів. Зблизька, вона ніколи їх не бачила й взагалі біля моря вона вперше. Воно виявилося не таким, як на малюнках. У книжках зображувалася яскрава картинка з піщаним пляжем та блакитним морем, а насправді берег виявився кам’янистим, з посірілим піском і суворими хвилями. У човні залишилися залишки крові, луски та риб’ячих голів.
Аеліра знаходилася надто близько до моря. До неї наближалася висока хвиля й дівчина, наче зачарована, стояла нерухомо. Вода, торкнувшись її ніг, проникла у чобітки та обморозила холодом. Від несподіванки дівчина зойкнула. Артефакт на її грудях почав пекти, а відчуття холоду зникло. Наступна хвиля була вища та насувалася на неї. Раптом перед дівчиною вигулькнув Асгейр. Він простягнув долоню й хвиля, перетворившись на кригу, застигла завихреною дугою. Серце Аеліри почало скажено калатати. Він володіє магією. І не просто магією, а магією заморожування. Чоловік гнівно зиркнув на Аеліру:
— Ти бажаєш втопитися? Глянь на себе, ноги мокрі, до сукні прилип пісок і зараз ти аж ніяк не схожа на поважну леді, — він міцно схопив її руку. — Ходімо.
Дівчина одразу виконала наказ. Асгейр завів її всередину іглу. В округлому приміщенні зі снігу зовсім не було вікон. На землі валялися шкури тварин, а по центру горів вогонь. Аеліра одразу впізнала магічний камінь, котрий використовував Хакон. Лорд сердито розпорядився:
— Знімай взуття. Потрібно посушити твої ноги. Артефакт звісно захистить від холоду, проте летіти з мокрими ногами ми не можемо. При такій температурі на твоїх ногах утвориться лід.
Аеліра сіла на шкуру та покірно знімала чоботи. Чоловік продовжував свої нотації:
— Чим ти думала, коли зістрибнула зі снігокрила? Я ж наказав тобі не спускатися.
— Я випадково зіслизнула, — дівчина поклала чоботи ближче до вогню. — До того ж ти не можеш мені наказувати, лише рекомендувати. Я не нижча за тебе статусом.