Глава 8

При згадці про її ганебне падіння, щоки Аеліри обпік сором. Сірі очі чоловіка стурбовано дивилися на неї та затягували у молочну безодню. Їй подобалася його увага. Рівні брови, золотисте волосся, ідеально поголене обличчя, мужній стан… Аеліра подумки дала собі ляпаса. Вона заміжня жінка, а розглядає чужого чоловіка. Хоча, судячи з поведінки Асгейра він за жінку її ніколи не вважав і до того ж має коханку. Дівчина заховала погляд під пухнастими віями.
— Не забилася, лише трохи злякалася.
— Мені справді шкода, що так вийшло. Я планував не таке закінчення прогулянки. Хотів показати вам печери.
— Хаконе, підготуй снігокрила до поїздки, — грізний голос Асгейра змусив дівчину здригнутися.
Лорд виник нізвідки. Аеліра навіть не помітила його наближення. З переляку висмикнула свою руку з долоні Хакона. Чоловік схилив голову:
— Снігокрили готові, Ваша Світлосте!
— Добре, тоді вирушаємо. Аеліро, полетите зі мною.
Наказовий тон Асгейра не припускав заперечень. Лорд допоміг дівчині осідлати снігокрила, а сам примостився позаду. Різко смикнув за вуздечку й тварина піднялася у повітря. Аеліра відчувала злість чоловіка й не розуміла, що його так сильно розлютило. Він нахилився до її вуха та подихом залоскотав обличчя:
— Що тобі було незрозуміло, коли я сказав не спілкуватися з Хаконом? Невже вчора не зрозуміло висловився?
— Він підійшов привітатися. Треба було тікати від нього?
— Ви трималися за руки. Це неприпустимо!
Тільки тепер Аеліра зрозуміла, що дозволила собі зайве. Зачарована привабливістю чоловіка, навіть не зауважила цю деталь. Дівчина почала виправдовуватися:
— Ми не трималися за руки. Згідно з етикетом Хакон просто поцілував мої пальчики, до того ж у рукавичках. Не вигадуй нічого зайвого. Були дотримані всі пристойності.
— Сподіваюся коли приїде король ти не поводитимешся так вульгарно.
Дівчина захлиналася від обурення. Вульгарно! Вона, на відміну від нього, не зраджувала. Вони летіли над сніговими просторами кілька годин. За цей час заболіла спина, трохи оніміли ноги, проте дівчина не скаржилася. Дотики Асгейра хвилювали та пробуджували всередині вогонь. Вона розуміла, що він тримав її виключно для того, щоб вона не впала й навіть не підозрював як дурманисто діє на неї.
Вдалині виднілися цегляні будинки з високими дахами покритих черепицею. Ззовні все нагадувало звичайне містечко, яке нічим не відрізнялося від інших. Снігокрили приземлилися на просторому майданчику. Асгейр допоміг дівчині спуститися. Він виставив лікоть:
— Оскільки для всіх ти моя дружина, то я тебе супроводжуватиму. Спочатку придбаємо їжу, а потім глянемо на віяло.
Аеліра обхопила його руку долонею та кивнула. Вона вже й забула про те непотрібне віяло. Вони прогулювалися ринком, а слуги вантажили на снігокрилів товар. Зайшли до невеличкої крамнички з аксесуарами. Тут продавали готові рукавиці, шарфи, шапки та інші речі, серед яких були й віяло. Асгейр підвів її до стелажа:
— Обирай, що хочеш.
Дівчина глянула на віяла, котрі вражали різноманітністю. Барвисті, мережевні, однотонні, але найбільше здивувало віяло з короткого чорного хутра:
— Серйозно? Хутряне віяло? – Аеліра не стримала сміх. Чоловік залишався серйозним.
— Це тільки як аксесуар. Ти ж розумієш, що у цих краях не спекотно, а віяло використовується виключно для краси.
— Краси? О, так, воно й справді додасть краси, якщо заховатися за ним, — дівчина розклала віяло та приклала до обличчя. — Ну, як, подобається моя борода?
Аеліра залилася дзвінким сміхом. Склала віяло та приклала до губи.
— А мої вуса?
Асгейр насупився. Здавалося ніщо не може розвеселити цього чоловіка. Він схопив її за руку:
— Заспокойся і поводься гідно. Бачу з віялом ти вже визначилася. Беремо хутряне.
Спіймавши на собі невдоволений погляд господаря крамнички, дівчина посерйознішала. Тут, на півночі, люди здавалися надто суворими. Аеліра потягнулася рукою до білого віяла зі  сніжинками:
— Я хочу це віяло.
— Добре, беремо два. Може ще щось? Парасольку, нюхальний мішечок, капелюшок? – Асгейр суворо перелічував все, що траплялося на очі. Дівчина похитала головою:
— Ні, віяла вистачить.
Розплатившись, вони вийшли на вулицю та попрямували до таверни. Сіли за широкий стіл. Асгейр розмістився навпроти та свердлив дівчину невдоволеним поглядом. Хакон зайняв місце біля неї, а ще двоє чоловіків сіли біля Асгейра. Їм швико принесли їжу. За столом говорили переважно про справи, кількість м’яса, яку закупили. Смачний обід втамував голод. Поки Асгейр був зайнятий розмовами, Хакон злегка нахилився до дівчини:
— Придбали все, що хотіли?
— Так, тепер у мене є досить смішне віяло. Ось, — дівчина вийняла хутряне віяло з кишені. — Боюся, якщо користуватимуся ним, то всі вважатимуть, що у мене борода.
Хакон злегка всміхнувся та взяв віяло до рук. Склавши його, приклав до своєї верхньої губи:
— Або вуса. До речі, мені личить?
— Я бачу, ви вже пообідали, — Асгейр гнівно насупив брови.

Хакон опустив голову та віддав віяло дівчині.
— Так, було смачно.
— От і добре. Вирушаємо далі, — лорд підвівся з-за столу й вийшов з таверни, демонстративно ігноруючи свою дружину. Він навіть не висунув для неї ліктя.
Аеліра попрямувала за ним. Їй варто звикнути до його крижаної суворості. Асгейр допоміг їй забратися на снігокрила, а сам примостився позаду.
— Ми відвідаємо ще одне місце. Потрібно поповнити запаси риби.
Дівчина кивнула і тварина піднялася у повітря. Аелірі стало незручно через свій жарт. Не розуміла чи вона погано жартувала, чи чоловік просто не сприймає жартів. Вона повернула голову до лорда:
— Я не очікувала, що ти особисто займаєшся покупками продуктів.
— Зазвичай ні, але цього разу вирішив все проконтролювати, адже завтра приїжджає король. Для мене це дуже важливо і я не впевнений, що ти впораєшся зі своїм завданням.
Образа підкралася до серця дівчини. Вона п’ятнадцять років жила при королівському дворі, знала всі правила етикету, у неї були найкращі вчителі, а Асгейр не впевнений, що вона зможе гідно прийняти Його Величність? Від злості Аеліра стиснула руки. Захотілося довести цьому зарозумілому чоловіку свою перевагу. Вона гордовито задерла голову:
- Король – мій дядько, у нас гарні стосунки і я прийму його на найвищому рівні. Можеш у цьому не сумніватися.
Снігокрил віддалився від селища й перед очима виникло море. Величне, з численними хвилями, котрі розбивалися об берег. На узвишші дівчина побачила кілька іглу. Зроблені зі снігу, з висоти нагадували крижані кульки. Снігокрил приземлився неподалік. Асгейр сердито буркнув:
- Залишайся тут. Це місце не для тендітних дам.
Сам зістрибнув з тварини та попрямував до риболовних човнів. Біля них вправлялися чоловіки одягнені у шуби, хутряні штани та взуття. Їхні голови прикривали хутряні шапки з маленькими хвостиками. У сітках копошилася риба, проте здавалося вона зовсім не цікавить чоловіка. Він йшов до човна, котрий стояв трохи віддалено від інших. Щось говорив з чоловіком й зрештою, рибалка витягнув з човна велику тушку риби, завбільшки з півтора метра. Срібляста, з чорними смугами по боках та масивними плавниками. Аеліра не стрималася. Їй хотілося теж подивитися на рибу й, не зважаючи на тухлий запах у повітрі, дівчина зістрибнула зі снігокрила. Не розрахувала момент приземлення та з ганьбою впала на сніг. Одразу відчула на собі осудливі погляди присутніх, а особливо Асгейра. Він насупив брови й здавалося бажає обморозити її крижаним поглядом. Хакон підійшов до неї та простягнув руку:
— Ви не забилися, Ваша Світлосте?
— Все добре, — дівчина вклала свої пальчики у його долоню та підвелася.
Щоб не викликати гнів Асгейра, одразу висмикнула руку. Гордо задерла голову та попрямувала до човнів. Зблизька, вона ніколи їх не бачила й взагалі біля моря вона вперше. Воно виявилося не таким, як на малюнках. У книжках зображувалася яскрава картинка з піщаним пляжем та блакитним морем, а насправді берег виявився кам’янистим, з посірілим піском і суворими хвилями. У човні залишилися залишки крові, луски та риб’ячих голів.
Аеліра знаходилася надто близько до моря. До неї наближалася висока хвиля й дівчина, наче зачарована, стояла нерухомо. Вода, торкнувшись її ніг, проникла у чобітки та обморозила холодом. Від несподіванки дівчина зойкнула. Артефакт на її грудях почав пекти, а відчуття холоду зникло. Наступна хвиля була вища та насувалася на неї. Раптом перед дівчиною вигулькнув Асгейр. Він простягнув долоню й хвиля, перетворившись на кригу, застигла завихреною дугою. Серце Аеліри почало скажено калатати. Він володіє магією. І не просто магією, а магією заморожування. Чоловік гнівно зиркнув на Аеліру:
— Ти бажаєш втопитися? Глянь на себе, ноги мокрі, до сукні прилип пісок і зараз ти аж ніяк не схожа на поважну леді, — він міцно схопив її руку. — Ходімо.
Дівчина одразу виконала наказ. Асгейр завів її всередину іглу. В округлому приміщенні зі снігу зовсім не було вікон. На землі валялися шкури тварин, а по центру горів вогонь. Аеліра одразу впізнала магічний камінь, котрий використовував Хакон. Лорд сердито розпорядився:
— Знімай взуття. Потрібно посушити твої ноги. Артефакт звісно захистить від холоду, проте летіти з мокрими ногами ми не можемо. При такій температурі на твоїх ногах утвориться лід.
Аеліра сіла на шкуру та покірно знімала чоботи. Чоловік продовжував свої нотації:
— Чим ти думала, коли зістрибнула зі снігокрила? Я ж наказав тобі не спускатися.
— Я випадково зіслизнула, — дівчина поклала чоботи ближче до вогню. — До того ж ти не можеш мені наказувати, лише рекомендувати. Я не нижча за тебе статусом.