Глава 7

- Нашкмер. Дивно. Вони зазвичай не ходять поодинці. Не розумію, як йому вдалася пройти повз стіну, - Асгейр нахилився до дракона. – Аревус!
Дракон заревів та полетів до тварини. Серце Аеліри почало скажено калатати. Вона не знала, що буде далі й затамувала подих. Чоловік притиснув її до себе сильніше й, наче відчув її страх, вирішив заспокоїти:
- Не бійся, не впадеш. Я тебе не відпущу.
Наблизившись до нашкмера, дракон відкрив пащу. Крижаним подихом обморозив тварину й вона застигла непорушно. В одну мить покрилася льодом й нагадувала одну з тих скульптур, котрі стояли у залі. Від несподіванки Аеліра зойкнула. Цей дракон вивергав не полум’я, а обморожував кригою. Асгейр злегка провів пальчиками по животу дівчини:
- Потрібно відстежити його сліди. З’ясувати звідки він прийшов.

Дракон полетів за слідами, які згодом зникли під сніговими наметами. Асгейр стиснув губи. Побачене явно йому не подобалося.
- Я відвезу тебе до замку. Потрібно відправити сюди людей, щоб вони все дослідили.
Дівчина мовчки кивнула. Хвилювання застрягли у горлі та заважали говорити. Їй потрібно було впорядкувати думки та розкласти усе по полицях. Зрештою зважилася й поцікавилася:
- Твій замок. Це дракон зробив його крижаним?
- Ні, дракон це лише уособлення нашої родинної магії. Не намагайся розгадати таємницю замку. Це тебе не стосується. Скоро твій візит закінчиться і ти повернешся до маєтку.
Аеліра стиснула губи. Люб’язність Асгейра швидко закінчилася й він знов перетворився на крижану брилу. Міцно стиснув її живіт. Дівчина боялася вимовити й слова. У гніві цей чоловік міг і з дракона скинути або взагалі її згодувати. Дракон приземлився на майданчику біля замку. Асгейр допоміг дівчині спуститися з нього та стати на ноги. Притримав її руку та нахилився надто близько до обличчя дівчини:
— На майбутнє більше ніколи не смій прогулюватися з чоловіками або залишатися з ними наодинці. Офіційно – ти моя дружина. Не варто псувати репутацію брудними плітками. Щоб я не бачив тебе поруч з Хаконом.
Аеліра застигла на місці. Вона не очікувала почути таке. Прекрасно розуміла, що це не ревнощі викликані теплими почуттями. Просто лорд переймався своєю репутацією. Дівчина насупила брови:
— Про плітки вам слід було подумати раніше. Перш ніж ви послали Хакона по мене. Ви навіть не виділили мені гідний супровід. Чомусь тоді, вас не турбувало, що мене, непритомну, віз чужий чоловік, який міг зробити зі мною все що завгодно. Якось пізно турбуватися про мою репутацію.
Аеліра висмикнула руку й направилася до замку. Обурення розгоралося у грудях. Асгейр говорив до неї як до розпусної дівиці. Не розуміла чим викликала його гнів, адже раніше він зовсім не переймався та не цікавився її життям.
Ввечері Аеліра спустилася до бенкетної зали. Сіла за довгий стіл й налаштувалася на самотню вечерю. Перед нею поставили тарілки, вона неспішно розпочала трапезу. За цим столом могло б сидіти щонайменше сорок дві особи. Дівчина це визначила за кількістю стільців. Айсмен, наче соромився її, і ховав від чужих поглядів.
Поважним кроком, до зали зайшов Асгейр. Від несподіванки вона випустила виделку з рук. Зовсім не очікувала його тут побачити. Не знала у чому провинилася і що стало причиною цього візиту. Зважаючи на неприховану ворожіть, готувалася до чергового невдоволення нею з боку чоловіка. Аеліра кивнула:
— Ваша Світлосте! Чим можу бути корисною?
— Я вирішив повечеряти з вами та обговорити деякі деталі.
Дівчина насторожилася. Підозрювала, нічим добрим це не закінчиться. Готувалася вислуховувати нові правила та заборони. Асгейр сів навпроти, в іншому узголів’ї столу. Між ними стояла кришталева ваза з вкритими льодом квітами та довжелезна доріжка столу. Йому принесли столові прибори та їжу. Чоловік почав трапезу:
- Аеліро, скоро приїде король і ми змушені вдавати справжнє подружжя.
Дівчина прикусила губу. Чому б їм не стати справжнім подружжям? Бо у лорда є кохана дівчина? А вона? Все життя проживатиме у тому маєтку на самоті. Зрештою, він хоча б чесний і зовсім не цікавиться нею як жінкою. Асгейр щось говорив, проте його слова розліталися залом й складно було їх розібрати. Дівчина не витримала. Взяла тарілку до рук та підвелася. Оминула дев’ятнадцять стільців та сіла на двадцятий, котрий стояв праворуч від лорда. Він здивовано округлив очі. Служниці одразу принесли решту страв, з іншого кінця столу. Аеліра тішилася його розгубленістю:
— Ви не проти? Навіть якщо проти, я все одно сидітиму тут. Не бійтеся, я не кусаюся, просто вас майже не чути. Гадаю, розмовляти краще перебуваючи ближче один до одного, а не кричати через весь зал.
— Як бажаєте, — на обличчі лорда з’явилася байдужість. — Я не боюся ваших укусів.
— Можна особисте запитання? — Аеліра зважилася на відверту розмову. Чоловік напружився і кивнув. — Ви всіляко демонструєте зневагу у мій бік. Але я, так само як і ви, не хотіла цього шлюбу. Чому ви не відмовилися від одруження?
— Не міг заперечити королю. Він запропонував поріднитися та одружитися з однією зі своїх племінниць. Своєю відмовою я б зневажив його. Хай там як, а я намагався забезпечити вам гідне життя. Ви ні в чому не мали потреби.
Мала. Аелірі хотілося тепла, ласки, кохання, про яке вона із захопленням читала у книгах. Але, очевидно, Асгейр не той чоловік, котрий може дати їй це. Наївно сподіватися, що із договірного шлюбу щось вийде добре. Дівчина поклала шматок риби до рота:
— Звісно, ви виконали свій обов’язок.
— Коли прибуде король, то ми з ним відправимося на стіну. Він хоче особисто оглянути стан справ й оцінити рівень небезпеки.
— А є небезпека?
Асгейр, наче зрозумів, що сказав щось не те, насупився.
— Поки я обороняю королівство, то немає. Нашкмери активізувалися. Сьогодні один з них проник на територію королівства. Мої люди шукають шлях, яким він скористався, тому хвилюватися немає про що.

Аеліра навіть не підозрювала про існування цих істот. Не розуміла навіщо така таємничість й сподівалася на відвертість з боку чоловіка:
— Чому нам не розповідали про нашкмерів?
— Це зберігається у цілковитій таємниці. Не варто лякати людей. Нашкмери не здолають крижану стіну. Мої люди цілодобово несуть варту.
— Розкажеш про них детальніше? — дівчина одним рухом розрізала рибу та поклала її до рота.
— Це тварини з високим інтелектом. Завжди ходять стадами й активізуються вночі. Живуть у снігових просторах. Цієї інформації тобі вистачить, — чоловік підніс бокал до губ і явно не бажав говорити на цю тему. Зробивши кілька ковтків, відклав бокал вбік. — Мене більше турбує твоя поведінка, коли прибуде король.
Дівчина не розуміла, яку легенду Асгейр бажає видати за дійсність. Звісно вона може вдати з себе щасливу дружину та неземне кохання до свого чоловіка. Дівчина запитально вигнула брови:
- Мені вдавати, що п’ять років я жила тут?
- Ні, гадаю він і так знає, де ти жила. Напередодні я отримав листа від нього й він вимагав твоєї присутності тут. По прибуттю короля відбудеться бал. Ти як господиня замку, маєш гідно його провести.
Звісно королю про все відомо. Кажуть, що він усюди має своїх шпигунів. Аеліра продовжувала їсти:
- Як довго пробуде тут король?
- Сподіваюся не довго. Максимум кілька днів. Завтра я відправляюся до міста поповнити запаси. Як ти помітила, тут ми нічого не вирощуємо. Вся їжа привізна.
— Можна мені до міста? — очі Аеліри засяяли радістю. Їй нудно сидіти у замку, а ця поїздка могла хоч трохи її розважити. Чоловік насупився:
— У цьому немає потреби.
— Але мені треба, — дівчина гарячково почала вигадувати причину відвідин міста. — Необхідно придбати для балу е… — Аеліра запнулася. — Віяло.
— Ця поїздка не для тендітних дам. Холодно й летіти щонайменше три години. Я сам куплю тобі віяло.
Асгейр явно не бажав її присутності біля себе. Проте сидіти і нудитися у замку дівчині не хотілося. Вона відклала столові прибори вбік та благально переплела руки:
— Я згодна на таку поїздку. Мені потрібно підібрати віяло, щоб личило до сукні. Знаю, ти не бажаєш мене бачити зайвий раз, але тобі й необов’язково. Виділиш мені супровід і навіть не помітиш моєї присутності. Будь ласка! Я ж ніколи нічого у тебе не просила. Це перше прохання за всі п’ять років.
У залі запанувала тиша. Дівчина чула гучний стук власного серця. Погодиться чи ні? Нетерпляче очікувала на рішення лорда.
— Я згодний, але у мене є одна умова, — звіриний вискал чоловіка не передбачав нічого доброго. Затамувавши подих, Аеліра кивнула:
— Я слухаю.
— Ти виконуватимеш мої вимоги й більше ніколи не заходитимеш у моє крило замку, а особливо у залу скульптур. Після того, як король поїде до столиці, ти повернешся до маєтку й нікому не розкажеш про те, що ти тут побачила.
З виглядом переможця, чоловік відкинувся на спинку стільця. На його вустах з’явилася легка посмішка й подумки він святкував свою перемогу. Аеліра зітхнула. Їй і так відомо кого лорд ховає від неї. Свою кохану дівчину. Зрештою, забути про ту частину замку буде краще для неї. Не варто ятрити своє серце чужим коханням. Дівчина кивнула:
— Домовилися.
Аеліра засинала з думкою про Асгейра. Виявляється він може бути не таким і поганим. Вродливий, зараза. Згадалися його дотики й тіло вкрилося жаром. Подумки повторювала собі – вона не цікава йому як жінка, адже у нього є кохана дівчина. Хоча, якби він й справді її кохав, то одружився б з нею, а не брав шлюб з племінницею короля. Коли кохаєш, то не існує перешкод. Принаймні так писалося в одній з романтичних книг, які читала дівчина.
Наступного дня, поснідавши на самоті, вона вийшла на двір. Сподівалася Асгейр дотримає слова й дозволить їй відвідати місто. Зрештою, вона тут не полонена. Дівчина одягнула зручну сукню та плащ із соболиним хутром. Пам’ятала як нещадно вітер обвіває обличчя й свистить у вухах, тому заховала голову під капелюшок.
На майданчику знаходилися снігокрили. Біля них метушилися чоловіки і явно готувалися до поїздки. До кожної тварини причепили плетені ящики. Переплівши пальці, Аеліра стояла збоку та чекала на Асгейра. До неї підійшов Хакон. Злегка вклонився, схопив її долоньку та підніс до вуст:
— Доброго ранку, Ваша Світлосте! — вустами доторкнувся до лайкової рукавички. Поцілувавши руку не поспішав відпускати пальчики дівчини. — Як почуваєтеся?
— Добре, дякую!
— Мені прикро за вчорашній випадок. Шкода, що наша прогулянка поспішно закінчилася. Сподіваюся ви не забилися.