Глава 14

Дракон полетів за слідами, які згодом зникли під сніговими наметами. Асгейр стиснув губи. Побачене явно йому не подобалося.
- Я відвезу тебе до замку. Потрібно відправити сюди людей, щоб вони все дослідили.
Дівчина мовчки кивнула. Хвилювання застрягли у горлі та заважали говорити. Їй потрібно було впорядкувати думки та розкласти усе по полицях. Зрештою зважилася й поцікавилася:
- Твій замок. Це дракон зробив його крижаним?
- Ні, дракон це лише уособлення нашої родинної магії. Не намагайся розгадати таємницю замку. Це тебе не стосується. Скоро твій візит закінчиться і ти повернешся до маєтку.
Аеліра стиснула губи. Люб’язність Асгейра швидко закінчилася й він знов перетворився на крижану брилу. Міцно стиснув її живіт. Дівчина боялася вимовити й слова. У гніві цей чоловік міг і з дракона скинути або взагалі її згодувати. Дракон приземлився на майданчику біля замку. Асгейр допоміг дівчині спуститися з нього та стати на ноги. Притримав її руку та нахилився надто близько до обличчя дівчини:
— На майбутнє більше ніколи не смій прогулюватися з чоловіками або залишатися з ними наодинці. Офіційно – ти моя дружина. Не варто псувати репутацію брудними плітками. Щоб я не бачив тебе поруч з Хаконом.
Аеліра застигла на місці. Вона не очікувала почути таке. Прекрасно розуміла, що це не ревнощі викликані теплими почуттями. Просто лорд переймався своєю репутацією. Дівчина насупила брови:
— Про плітки вам слід було подумати раніше. Перш ніж ви послали Хакона по мене. Ви навіть не виділили мені гідний супровід. Чомусь тоді, вас не турбувало, що мене, непритомну, віз чужий чоловік, який міг зробити зі мною все що завгодно. Якось пізно турбуватися про мою репутацію.
Аеліра висмикнула руку й направилася до замку. Обурення розгоралося у грудях. Асгейр говорив до неї як до розпусної дівиці. Не розуміла чим викликала його гнів, адже раніше він зовсім не переймався та не цікавився її життям.
Ввечері Аеліра спустилася до бенкетної зали. Сіла за довгий стіл й налаштувалася на самотню вечерю. Перед нею поставили тарілки, вона неспішно розпочала трапезу. За цим столом могло б сидіти щонайменше сорок дві особи. Дівчина це визначила за кількістю стільців. Айсмен, наче соромився її, і ховав від чужих поглядів.
Поважним кроком, до зали зайшов Асгейр. Від несподіванки вона випустила виделку з рук. Зовсім не очікувала його тут побачити. Не знала у чому провинилася і що стало причиною цього візиту. Зважаючи на неприховану ворожіть, готувалася до чергового невдоволення нею з боку чоловіка. Аеліра кивнула:
— Ваша Світлосте! Чим можу бути корисною?
— Я вирішив повечеряти з вами та обговорити деякі деталі.
Дівчина насторожилася. Підозрювала, нічим добрим це не закінчиться. Готувалася вислуховувати нові правила та заборони. Асгейр сів навпроти, в іншому узголів’ї столу. Між ними стояла кришталева ваза з вкритими льодом квітами та довжелезна доріжка столу. Йому принесли столові прибори та їжу. Чоловік почав трапезу:
- Аеліро, скоро приїде король і ми змушені вдавати справжнє подружжя.
Дівчина прикусила губу. Чому б їм не стати справжнім подружжям? Бо у лорда є кохана дівчина? А вона? Все життя проживатиме у тому маєтку на самоті. Зрештою, він хоча б чесний і зовсім не цікавиться нею як жінкою. Асгейр щось говорив, проте його слова розліталися залом й складно було їх розібрати. Дівчина не витримала. Взяла тарілку до рук та підвелася. Оминула дев’ятнадцять стільців та сіла на двадцятий, котрий стояв праворуч від лорда. Він здивовано округлив очі. Служниці одразу принесли решту страв, з іншого кінця столу. Аеліра тішилася його розгубленістю:
— Ви не проти? Навіть якщо проти, я все одно сидітиму тут. Не бійтеся, я не кусаюся, просто вас майже не чути. Гадаю, розмовляти краще перебуваючи ближче один до одного, а не кричати через весь зал.
— Як бажаєте, — на обличчі лорда з’явилася байдужість. — Я не боюся ваших укусів.
— Можна особисте запитання? — Аеліра зважилася на відверту розмову. Чоловік напружився і кивнув. — Ви всіляко демонструєте зневагу у мій бік. Але я, так само як і ви, не хотіла цього шлюбу. Чому ви не відмовилися від одруження?
— Не міг заперечити королю. Він запропонував поріднитися та одружитися з однією зі своїх племінниць. Своєю відмовою я б зневажив його. Хай там як, а я намагався забезпечити вам гідне життя. Ви ні в чому не мали потреби.
Мала. Аелірі хотілося тепла, ласки, кохання, про яке вона із захопленням читала у книгах. Але, очевидно, Асгейр не той чоловік, котрий може дати їй це. Наївно сподіватися, що із договірного шлюбу щось вийде добре. Дівчина поклала шматок риби до рота:
— Звісно, ви виконали свій обов’язок.
— Коли прибуде король, то ми з ним відправимося на стіну. Він хоче особисто оглянути стан справ й оцінити рівень небезпеки.
— А є небезпека?
Асгейр, наче зрозумів, що сказав щось не те, насупився.
— Поки я обороняю королівство, то немає. Нашкмери активізувалися. Сьогодні один з них проник на територію королівства. Мої люди шукають шлях, яким він скористався, тому хвилюватися немає про що.