Глава 13

Асгейр так само з’їхав на спині крижаним мостом та намагався дотягнутися до Аеліри. Міст ставав крутішим й швидкість збільшувалася. З кожною секундою у дівчини збільшувався страх. Вона хапалася за слизьку поверхню, проте не могла зупинитися. Зрештою, крутий трамплін і вона впала на щось тверде. Принаймні зараз дівчина не рухалася й полегшено зітхнула. Не встигла перевести подих, як зверху на неї навалився Асгейр. Чоловік поспішно перевернувся на живіт та подався трішки вбік. Навис над дівчиною, вдивлявся в її обличчя. Вона відчувала його тіло й від цього зробилося спекотно. Волосся дівчини розтріпалося, застеляло очі, наповнені соромом. Асгейр провів пальчиками по щоці, прибираючи пасма волосся. Уважно вдивлявся у її очі та важко видихнув:
— Чому ти завжди потрапляєш у халепи?
— Я ненавмисно, — Аеліра невинно змахнула віями.
Її зачаровував погляд синіх очей чоловіка. Попри суворість, він вмів бути ніжним. Його дотики нагадували теплий подих вітру. Ніби вивчаючи, пальчики чоловіка окреслювали обличчя, даруючи тепло. Врода Асгейра манила, близькість п’янила, і дівчина сама не зрозуміла у яку мить почала мріяти про більше. Над головою почувся рев та зруйнував усю чарівність цієї миті.
Аеліра повернула голову і побачила білого дракона. Того самого, що ширяв небом, коли вона летіла до замку. Він сидів у крижаній печері на скарбах, а з його пащі доносився загрозливий рев. Дівчині не хотілося стати з’їденою. Пальчиками вчепилася у спину лорда й сподівалася, що він її захистить. Чоловік став на ноги, та допоміг Аелірі підвестися. Однією рукою тримав її долоню, а іншу виставив вперед:
— Ягаре, не смій! Вона — мій друг. Бачиш? — чоловік злегка обійняв Аеліру. — Не відкривай пащу.
Дракон, наче все розумів, нахилився до дівчини. Здоровенні ніздрі опинилися на рівні її обличчя. Ягар вдихнув її аромат. Аеліра застигла нерухомо й боялася поворухнутися. Гучний стук серця виказував страх. Один клац зубами й вона залишиться без голови. Несподівано відчула шорсткий язик на своєму обличчі. Дракон облизав її шкіру й дівчина гидливо скривилася. Асгейр штовхнув тварину у лускату морду:
— Ягаре, не чіпай її.
Аеліра вдивлялася у його червоні очиська. У них не проглядалося голоду, злості чи темряви. До кінця не усвідомлюючи своїх дій, дівчина потягнулася до нього долонею. Доторкнулася до широкого носа. Білосніжний дракон вражав величчю.
— Неймовірно! Він тебе прийняв, — Асгейр виголосив свій вердикт.
— Це твій дракон? – забувши про етикет, дівчина звернулася до лорда на «ти».
- Це Ягар. Він слухається лише мене й нікого до себе не підпускає. Дивно, що він дозволяє тобі його торкатися.
Дракон ліг на живіт й наче запрошував сісти на свою спину. Лорд нахилився до дівчини та прошепотів на вушко:
— Хочеш політати?
Не чекаючи відповіді, потягнув до дракона. Допоміг розміститися між лускатими гребенями, а сам сів позаду. Притиснув дівчину до себе й тримав її за талію. Дракон змахнув крилами та зірвався з місця. Складалося враження, що вони зараз розіб’ються об стелю. На диво дівчина її навіть не відчула Вони вилетіли на поверхню та рухалися над скалами.
— Ілюзія, — Аеліра озвучила свої здогади.
— Так, стелі там немає, вона замаскована магічно й дозволяє дракону залазити у його лігво.
Внизу виднілися сани, біля яких вовтузився Хакон. Він підняв голову доверху й безперечно побачив дракона.
Вони летіли над сніговими просторами. На скелі Аеліра побачила дивну тварину. Завбільшки з бізона, покрита білою шерстю, з гострими шпилями на голові. Морда чимось нагадувала вовка. Трикутний ніс, гострі зуби й червоні очі, які вселяли страх. Несвідомо, Аеліра притиснулася до чоловіка сильніше. Стиснула його руку та повернула голову:
- Це що?
- Нашкмер. Дивно. Вони зазвичай не ходять поодинці. Не розумію, як йому вдалася пройти повз стіну, - Асгейр нахилився до дракона. – Аревус!
Дракон заревів та полетів до тварини. Серце Аеліри почало скажено калатати. Вона не знала, що буде далі й затамувала подих. Чоловік притиснув її до себе сильніше й, наче відчув її страх, вирішив заспокоїти:
- Не бійся, не впадеш. Я тебе не відпущу.
Наблизившись до нашкмера, дракон відкрив пащу. Крижаним подихом обморозив тварину й вона застигла непорушно. В одну мить покрилася льодом й нагадувала одну з тих скульптур, котрі стояли у залі. Від несподіванки Аеліра зойкнула. Цей дракон вивергав не полум’я, а обморожував кригою. Асгейр злегка провів пальчиками по животу дівчини:
- Потрібно відстежити його сліди. З’ясувати звідки він прийшов.