Глава 11

Наступного дня Аеліра снідала у бенкетному залі. Знову сиділа сама за довжелезним столом. Щоб не марнувати час у замку, вийшла на вулицю. Сонце світило у небі, а сніг виблискував сріблястими барвами. Аеліра навіть не одягла верхній одяг. Завдяки артефакту їй було не холодно у сукні з довгими рукавами. Ноги не боліли й, як і обіцяв цілитель, ніщо не надувало про вчорашні події. Ну, майже нічого. Біля мосту залишилася заглибина від дівчини.
Аеліра пройшла до замерзлого саду. На деревах осіла паморозь, крижані скульптури розміщувалися по обидва боки від розчищеної доріжки, а по центру стояв замерзлий фонтан. Складалося враження, що вигнута дугою вода застигла в одну мить. Позаду почулося рипіння снігу й він виказав чужі кроки. Дівчина розвернулася. До неї підійшов Хакон та злегка схилив голову:
— Доброго ранку, Ваша Світлосте! Як почуваєтеся? Чув про ваші пригоди вночі.
Дівчина прикусила губу. Стало цікаво звідки про її втечу відомо цьому чоловіку. Відволікаючись, вона поправила рукавички:
— Дякую, сьогодні краще. Звідки у вас така обізнаність?
— Крім того, що Асгейр господар замку, він ще мій друг. Чув, як йому довелося вас рятувати.
Аеліра стиснула руки в кулаки. От, трепло! Мабуть, лорд всім розповів про вчорашню пригоду. Проте у тому, що сталося винен саме він. Не потрібно було проганяти її. Дівчина звела брови догори:
— Лорд засмучений з цього приводу? Якби зі мною щось сталося, то він тільки б зрадів.
— На жаль, Асгейр не усвідомлює свого щастя, — Хакон безцеремонно схопив її руку. — Прогуляємося?
Така ідея сподобалася дівчині. Нарешті хоч хтось покаже їй замок та прилеглі території. Вона кивнула й, зважаючи на пристойність, висмикнула долоню. Не хотілося здаватися розпусною дівицею.
— Залюбки.
Вони пішли далі прочищеною доріжкою. Аеліра вирішила вивідати інформацію, яка її цікавила:
— Цей замок завжди був крижаним?
— Я потрапив сюди на службу десять років тому. Мені не все відомо, — чоловік явно не хотів ділитися інформацією.
— Чому Асгейр розлютився, коли я побачила ті крижані скульптури у залі?
Чоловік посерйознішав. Він стиснув губи та відвів погляд:
— У той зал заборонено заходити. Ви порушили його наказ, — Хакон зупинився перед господарською будівлею. Масивне кругле приміщення нагадувало напівсферу покриту снігом та кригою. Раніше Аеліра лише чула про іглу, а тепер побачила на власні очі. Чоловік знову схопив долоньки дівчини. — Аеліро, мені не можна казати зайвого, але я хочу, щоб ви знали — неприязнь Асгейра до вас пов’язана з тим, що його серце зайняте. Він кохає іншу жінку.
Дівчину наче вдарили обухом по голові. Звісно, вона підозрювала, що Асгейр не зберігає їй вірність, але почути таке було неприємно. Мабуть, він ховає свою коханку у східному крилі, куди їй не можна заходити. Це пояснювало багато чого. Аеліра насупила брови:
— Хто вона? Ця дівчина живе у замку?
— Я сказав й так надто багато, — Хокан повільно провів пальчиками по чорних рукавичкам, вздовж долоні дівчини. — Просто я не хочу, щоб ви гадали, що причина у вас. Насправді ви вродлива, розумна дівчина й вам не варто страждати через того, хто не здатний оцінити ваші чесноти.
Аеліра застигла нерухомо. Не могла зрозуміти чи цей чоловік виявляє знаки уваги, чи лише намагається бути милим. Він відпустив її руку та зайшов до іглу. Розгублена дівчина нервово поправила рукавички й спостерігала як з іглу виводять снігокрила. Слуги причіплюють до нього крижані сани з блакитною оксамитовою оббивкою на сідушці. На бортах красувалися завихорені льодяні лінії, котрі утворювали візерунки. Хакон простягнув руку дівчині:
— Дозвольте вам допомогти, — Аеліра недовірливо вклала свою долоньку.
— Куди ми поїдемо?
— На невеличку екскурсію. Ви ж хотіли роздивитися місцевість.
— Так, але за мостом півтора метра снігу, — дівчина кивнула та сіла на м'яку лавку. Хакон розмістився поруч і не відпускав її руки.
— Не хвилюйтеся, ці сани сніг витримає. Вони підсилені магією.
Снігокрил вирушив вперед. Цього разу він не підіймався у повітря, а біг своїми тоненькими ніжками по снігу. Вони проїхалися мостом й дівчина схопилася долонею за крижаний борт. Очікувала, що сани проваляться, адже добре пам’ятала висоту снігового покриву. Проте, як і обіцяв Хакон, нічого не сталося. Вони продовжували свій шлях. Далеко на горизонті Аеліра бачила снігову стіну й не стрималася від запитання:
— Крижана стіна — це кордон нашої країни?
— Можна і так сказати. Насправді це фортифікаційна споруда, яка захищає королівство від навали нашкмерів.