Глава 9

Асгейр нахилився і схопив дівчину за плечі. Потягнув доверху та, наче пір’їнку, витягнув її зі снігу. Аеліра постала перед чоловіком з мокрим волоссям та у нічній сорочці. Стопи боліли, залишили після себе червоні сліди на снігу. Чоловік насупився:
— Я прогнав тебе із залу, а не із замку. Ти поранилася?
— Не знаю, мабуть, — дівчина байдуже змахнула рукою. — Але навіть крижані брили не ранять так сильно, як ти зі своїм ставленням. Я – герцогиня, і не маю наміру терпіти зневагу. Якщо тобі потрібно, щоб я вдала щасливу дружину та гідно прийняла короля, тоді приклади хоч трохи зусиль для цього. На ці дні я твоя дружина й вимагаю відповідного ставлення.
— Дружина, кажеш? — Руки Асгейра нахабно опустилися на сідниці дівчини. Чоловік притягнув Аеліру до себе. Вона відчувала тепло його тіла й через це почувалася незручно. Така нахабна поведінка породжувала сором. Він нахилився та видихнув у її вуста:
— Захотілося до мого ліжка, малявко?
Від жаху в Аеліри округлилися очі. Страшні картинки постали перед очима й вона похитала головою. Намагалася звільнитися від дужих рук, проте вони міцно скували у своєму полоні.
— Ніколи! — дівчина штовхала Асгейра у груди, але він вперто не відпускав. — Я ніколи не буду у твоєму ліжку.
— Ти ж хотіла, щоб я ставився до тебе як до дружини.
— Тільки перед слугами. Необов’язково змушувати себе зі мною спілкуватися. Відпусти!
Дівчина вирвалася з його сталевої хватки. Глянувши на сніг, зрозуміла, що піти їй нікуди не вдасться. Від цього чоловіка повністю залежало її життя і така безпорадність дратувала. Усвідомлювала, що у неї не має вибору й доведеться повертатися до замку. Гордо задерши голову, попрямувала крижаним мостом. Кожний крок пронизував болю, а на снігу залишалися криваві сліди. Зціпивши зуби, дівчина йшла далі.
— Горе на мою голову, — за спиною Аеліра почула бідкання чоловіка. — З такими темпами ти не доживеш до приїзду короля.
Асгейр підхопив дівчину на руки. Його долоні торкалися сідниць, ніг й це ще більше розбурхувало сором. Аеліра пручалася:
— Відпусти!
— Я б з радістю, але твої ноги поранені й залишають криваві сліди на мості. Не хочеться бруднити його кров’ю, він же крижаний. Не вовтузься й обхопи мене за шию.
Дівчина слухняно виконала наказ. Обурювало, що Асгейра більше хвилює стан мосту, ніж її ніг. Він рухався впевнено, так, наче зовсім не відчував її ваги. Аеліра вперше настільки близько бачила його. Безсоромно розглядала сині очі, які виглядали з-під довгих брів, легку щетину на обличчі, довгі пасма білявого волосся й мусила визнати — цей негідник доволі вродливий. Він помітив її увагу:
— Чому так дивишся?
— Намагаюся зрозуміти скільки тобі років, — цією брехнею Аеліра швидко знайшла собі виправдання.
— Зрозуміла? — чоловік зацікавлено вигнув брови. Здавалося дана розмова його забавляла. Дівчина вирішила помститися й на одному подиху випалила:
— Судячи з темних кіл під очима, зморшках на лобі та переніссі десь років сто. Мені відомо як маги вміють зберігати собі молодість.
Чоловік міцно стиснув губи. Звісно Аеліра перебільшила. Припускала йому немає ще й тридцяти, але хотілося хоч трохи збити з нього пиху. Асгейр скривився:
— Не вгадала. Якби я покращував свою зовнішність магією, то цих зморшок та кіл не було б.
Вони зайшли до палацу. Чоловік продовжував нести її на руках і відпустив лише тоді, коли дівчина опинилася на своєму ліжку. Лорд доторкнувся до сніжинки на стіні й вона засяяла яскравим світлом. Асгейр присів та схопив її стопу. Почав уважно роздивлятися:
— Не смикайся. І чого тобі не сиділося у ліжечку?
— А чого мені забороняти ходити замком? Я ж нічого не вкраду.
— Я переймаюся зовсім не про це. Рани треба промити, викличу цілителя. Потрібно, щоб ти танцювала на балу, коли прибуде король.
Чоловік підвівся та подзвонив у крижаний дзвоник. Досі Аеліра не бачила його і не підозрювала про таку послугу у своїх покоях. Дівчина глянула на стопу. Дрібні порізи тягнулися червоними нитками по шкірі. Вона зморщила носа:
— Що то за скульптури у залі?
— Нехай тебе це не турбує. Більше ніколи не ходи у моє крило, зрозуміло?
Суворий голос не терпів заперечень. Дівчина боязко кивнула, хоч і знала, що не дотримається цього. До покоїв зайшла Іда. Сонливі очі свідчили, що її висмикнули зі сну. Сукня зав’язана абияк й одягнута поспіхом, а фартушка та чепчика взагалі не було. Солом’яне волосся стирчало у різні боки та додавало неохайності. Побачивши Асгейра, служниця помітно здивувалася. Її очі округлилися, а сон миттю пройшов. Дівчина зробила недбалий кніксен.
— Викликали, Ваша Світлосте?
— Так, Аелірі потрібний лікар. Негайно поклич його.

Подарунок для вас, промокод на безкоштовне читання книги талановитої Лари Роси omik4bGw
"Головна тінь мага вогню" .