Глава 5

Асгейр нахилився і схопив дівчину за плечі. Потягнув доверху та, наче пір’їнку, витягнув її зі снігу. Аеліра постала перед чоловіком з мокрим волоссям та у нічній сорочці. Стопи боліли, залишили після себе червоні сліди на снігу. Чоловік насупився:
— Я прогнав тебе із залу, а не із замку. Ти поранилася?
— Не знаю, мабуть, — дівчина байдуже змахнула рукою. — Але навіть крижані брили не ранять так сильно, як ти зі своїм ставленням. Я – герцогиня, і не маю наміру терпіти зневагу. Якщо тобі потрібно, щоб я вдала щасливу дружину та гідно прийняла короля, тоді приклади хоч трохи зусиль для цього. На ці дні я твоя дружина й вимагаю відповідного ставлення.
— Дружина, кажеш? — Руки Асгейра нахабно опустилися на сідниці дівчини. Чоловік притягнув Аеліру до себе. Вона відчувала тепло його тіла й через це почувалася незручно. Така нахабна поведінка породжувала сором. Він нахилився та видихнув у її вуста:
— Захотілося до мого ліжка, малявко?
Від жаху в Аеліри округлилися очі. Страшні картинки постали перед очима й вона похитала головою. Намагалася звільнитися від дужих рук, проте вони міцно скували у своєму полоні.
— Ніколи! — дівчина штовхала Асгейра у груди, але він вперто не відпускав. — Я ніколи не буду у твоєму ліжку.
— Ти ж хотіла, щоб я ставився до тебе як до дружини.
— Тільки перед слугами. Необов’язково змушувати себе зі мною спілкуватися. Відпусти!
Дівчина вирвалася з його сталевої хватки. Глянувши на сніг, зрозуміла, що піти їй нікуди не вдасться. Від цього чоловіка повністю залежало її життя і така безпорадність дратувала. Усвідомлювала, що у неї не має вибору й доведеться повертатися до замку. Гордо задерши голову, попрямувала крижаним мостом. Кожний крок пронизував болю, а на снігу залишалися криваві сліди. Зціпивши зуби, дівчина йшла далі.
— Горе на мою голову, — за спиною Аеліра почула бідкання чоловіка. — З такими темпами ти не доживеш до приїзду короля.
Асгейр підхопив дівчину на руки. Його долоні торкалися сідниць, ніг й це ще більше розбурхувало сором. Аеліра пручалася:
— Відпусти!
— Я б з радістю, але твої ноги поранені й залишають криваві сліди на мості. Не хочеться бруднити його кров’ю, він же крижаний. Не вовтузься й обхопи мене за шию.
Дівчина слухняно виконала наказ. Обурювало, що Асгейра більше хвилює стан мосту, ніж її ніг. Він рухався впевнено, так, наче зовсім не відчував її ваги. Аеліра вперше настільки близько бачила його. Безсоромно розглядала сині очі, які виглядали з-під довгих брів, легку щетину на обличчі, довгі пасма білявого волосся й мусила визнати — цей негідник доволі вродливий. Він помітив її увагу:
— Чому так дивишся?
— Намагаюся зрозуміти скільки тобі років, — цією брехнею Аеліра швидко знайшла собі виправдання.
— Зрозуміла? — чоловік зацікавлено вигнув брови. Здавалося дана розмова його забавляла. Дівчина вирішила помститися й на одному подиху випалила:
— Судячи з темних кіл під очима, зморшках на лобі та переніссі десь років сто. Мені відомо як маги вміють зберігати собі молодість.
Чоловік міцно стиснув губи. Звісно Аеліра перебільшила. Припускала йому немає ще й тридцяти, але хотілося хоч трохи збити з нього пиху. Асгейр скривився:
— Не вгадала. Якби я покращував свою зовнішність магією, то цих зморшок та кіл не було б.
Вони зайшли до палацу. Чоловік продовжував нести її на руках і відпустив лише тоді, коли дівчина опинилася на своєму ліжку. Лорд доторкнувся до сніжинки на стіні й вона засяяла яскравим світлом. Асгейр присів та схопив її стопу. Почав уважно роздивлятися:
— Не смикайся. І чого тобі не сиділося у ліжечку?
— А чого мені забороняти ходити замком? Я ж нічого не вкраду.
— Я переймаюся зовсім не про це. Рани треба промити, викличу цілителя. Потрібно, щоб ти танцювала на балу, коли прибуде король.
Чоловік підвівся та подзвонив у крижаний дзвоник. Досі Аеліра не бачила його і не підозрювала про таку послугу у своїх покоях. Дівчина глянула на стопу. Дрібні порізи тягнулися червоними нитками по шкірі. Вона зморщила носа:
— Що то за скульптури у залі?
— Нехай тебе це не турбує. Більше ніколи не ходи у моє крило, зрозуміло?
Суворий голос не терпів заперечень. Дівчина боязко кивнула, хоч і знала, що не дотримається цього. До покоїв зайшла Іда. Сонливі очі свідчили, що її висмикнули зі сну. Сукня зав’язана абияк й одягнута поспіхом, а фартушка та чепчика взагалі не було. Солом’яне волосся стирчало у різні боки та додавало неохайності. Побачивши Асгейра, служниця помітно здивувалася. Її очі округлилися, а сон миттю пройшов. Дівчина зробила недбалий кніксен.
— Викликали, Ваша Світлосте?
— Так, Аелірі потрібний лікар. Негайно поклич його.

Іда вибігла з покоїв. Асгейр сів поруч на ліжко. З кишені камзола дістав хустинку та доторкнувся нею до закривавлених ран. Дівчина не стрималася від уїдливого коментаря:
— Боїшся, що заляпаю кров’ю простирадло?
— Ні, боюся, що ти не зможеш вальсувати, коли приїде король. Не хочу звинувачення, що я не зміг тебе вберегти.
— Не потрібно мене оберігати. Якось я жила ці п’ять років без тебе і залишилася цілою та неушкодженою.
— Саме тому, що жила без мене. У замку може бути небезпечно, — Асгейр, наче зрозумів, що сказав зайве прикусив губу.
Продовжував витирати рани, торкаючись пальчиками до шкіри. Навіть зараз він чомусь не зняв рукавичок. Його теплий дотик пробуджував дивне відчуття всередині дівчини. Млість у серці, трепет у грудях, вогонь у венах. Їй подобалися ці випадкові дотики. Вона навіть не підозрювала, що чоловік може бути таким ніжним. Аеліра не стрималася. Схопила його руку й змусила дивитися на себе:
— Чому? Розкажи яку таємницю зберігає замок. Я знатиму чого мені слід остерігатися.
Чоловік помітно розізлився. Міцно стиснув губи, з рук випустив хустинку та підвівся.
— Немає ніяких таємниць. Ти тут не сильно обживайся, через кілька днів повернешся назад до маєтку.
— То ми вдаватимемо подружжя лише коли приїжджатиме король? Що ж, таке мене влаштовує. Я й сама хочу якнайшвидше повернутися до будинку, в якому горить камін.
Аеліра трохи скривила душею. Насправді її сподобався замок. Він був унікальний, хотілося роздивитися тут все детальніше. Інтуїція підказувала — недарма Асгейр забороняє їй вільно пересуватися замком. Чоловік скривився:
— Я радий, що наші бажання збігаються. Ти б одягнулася. Не личить дружині лорда розгулювати у такому розпусному вигляді.
Аеліра опустила голову й тільки тепер зрозуміла, що вона постала перед чоловіком у нічній сорочці. Він навіть бачив її щиколотки! Неподобство. Сором залоскотав щоки. Одразу згадала про їх першу шлюбну ніч, де вона опинилася у більш пікантному становищі. Сподівалася чоловік забув вигляд її оголеного тіла, й взагалі там було темно.
До покоїв зайшла Іда та незнайомий чоловік поважного віку. Аеліра одразу підтягнула ковдру по шию. Не вкрила лише ноги. Асгейр мав рацію. Нікому не варто бачити її у нічній сорочці. Несміливо глянула на незнайомця. Його сива борода сягала грудей, а молочне волосся розкинулося на плечах. Він поважно вклонився:
— Вітаю, Ваша Світлосте! Щось сталося?
— Так, Аеліра під час прогулянки поранила ноги, — Асгейр навіть не дивився на дівчину. Розвернувся до вікна та вдавав, що у нічній темряві відбувається щось надзвичайно цікаве. Незнайомець підійшов до ліжка:
— Я цілитель Магнус. Дозволите оглянути ваші ноги?
Дівчина кивнула. Цілитель схилився та доторкнувся до стопи. Зіщулив очі та провів рукою по ранах, злегка натискаючи:
— Рани не глибокі. Трішки цілительської магії й все буде добре, — чоловік розвернувся до служниці. — Принеси теплу воду та рушники.
З його рук потягнулося світло. Теплим шаром окутало ноги й за мить Аеліра відчула полегшення. Цілитель виправдовувався:
— Сьогодні ви ще відчуватимете поколювання, проте завтра рани майже зникнуть. Залишилося лише змити з ніг кров. Гадаю, цим займеться служниця. У моєму перебуванні тут більше немає потреби.
— Дякую, Мангусе. Можете йти, — Асгейр розвернувся до цілителя.
Шанобливе ставлення свідчило, що лорд вміє бути люб’язним. Цілитель пішов й у покоях нависла напружена тиша. Аеліра вражено дивилася на ноги. Дівчина не сподівалася на таке швидке одужання. Асгейр вдавано прокашлявся:
— Сподіваюся надалі ти виконуватимеш правила замку й не потраплятимеш у халепи. Наступного разу мене може не бути поруч й тебе з’їдять вовки. Особисто мені байдуже, але не хочеться відповідати за це перед королем. Завтра тобі покажуть бенкетні зали. Сігне все організує. Коли приїде король, то твоє завдання грати роль господині замку. Сподіваюся ти впораєшся. Добраніч!
Асгейр вийшов з покоїв й дівчина полегшено зітхнула. Його присутність бентежила. Аеліра не розуміла у яку гру він грає. Годину тому ледь не пошматував її від злості, а тепер вдає турботу. Звісно, йому не хочеться виправдовуватися перед королем, якщо з нею щось станеться. Він сам у цьому зізнався.
Іда принесла воду і теплі рушники. Помила ноги та витерла їх. Аеліра почувалася значно краще. Служниця пішла і дівчина заснула.