Глава 7

Аеліра стиснула губи. Цей нахаба забажав її сховати. Навіть нікому не представив як свою дружину. Служниця принесла вечерю. Тепла їжа тішила і водночас дивувала:
— Звідки у вас тепла вечеря? Я гадала у замку не розпалюють вогонь.
— Не розпалюють, — Сігне кивнула. — Кухня розміщується поруч. Це окреме приміщення вимощене з каміння. Саме там знаходяться печі, де готується їжа.
Дівчина звикла вечеряти одна, проте довжелезний стіл здавався некомфортним і зайвий раз нагадував про її самотність. Повечерявши, Аеліру провели до її покоїв та пообіцяли завтра показати решту замку. Дівчина застигла на порозі та не наважувалася пройти всередину. Підлога вкрита інеєм, крижані колони торкалися сферичної стелі, з якої звисали людяні штори. Люстра у вигляді сніжинки світилася магічним сяйвом, і з неї тягнулися бурульки. Панорамне вікно сягало підлоги та мало форму арки. Проте зараз у ньому, замість краєвидів, проглядалася пітьма. Ліжко з купкою подушок застелене білою ковдрою, котра сягала підлоги. Крижаний інтер’єр захоплював, приковував погляд і хотілося все роздивитися детальніше. Раніше Аеліра нічого подібного не бачила. Легенько доторкнулася до колони й шкіру прокололо холодом. Одразу забрала руку назад:
— Хто побудував цей крижаний замок? Він повністю з криги?
— Такі відомості мені не відомі, — Сігне не мала бажання відповідати на запитання, — я працюю тут майже шість років, але ніколи не чула історію його створення.
Жінка або не хотіла розповідати, або й справді не знала. Чомусь Аеліра більше схилялася до першого варіанту. Вирішила дізнатися більше про Айсгейра.
— Асгейр завжди жив тут сам?
— Ні, звичайно. Він ріс у цьому замку з батьками, але коли вони загинули, для нього це був важкий удар. Хлопчик був ще зовсім юний, йому довелося швидко подорослішати.
— Що сталося?
— Кажуть, на замок напали норкшмени. Якось прорвалися крізь стіну. У ту ніч було багато загиблих, але замок вистояв.
— Хто такі норкшмени?
Жінка, зрозуміла, що обмовилася, винувато опустила голову.
— Давні вороги. Не зважайте, вже все позаду й тепер замок у безпеці. Сподіваюся вам буде тут комфортно.
— Сігне, — жінка зупинилася біля самих дверей. Не стримала розчарованого зітхання. Аеліра схопилася за амазонку, на якій виднілися брудні плями, — я б хотіла прийняти ванну. Це можливо? Звісно не у крижаній воді.
— Так, я накажу підготувати купальню.
Сігне вийшла, а дівчина почала ретельніше роздивлятися інтер’єр. Намагалася зрозуміти чи це справді крижаний замок, чи це цегляні стіни покриті кригою. Підійшла та сіла на ліжко. Всупереч очікуванням, воно виявилося м’яким. Товстий матрац накритий постіллю створював затишок, як і маленький пухнастий килимок на підлозі.
Почувся стук у двері й до покоїв зайшла молоденька служниця. Принаймні чепурний одяг, фартух та чепчик на голові свідчив про такий статус дівчини. Вона зробила кніксен:
— Купальня готова, Ваша Світлосте! Дозвольте вас провести.
Аеліра кивнула та підвелася. Ця служниця перша особа, яка виказала хоч якусь повагу до неї. Вони йшли просторими коридорами з крижаними ліпнинами на стінах. Льодяні статуї солдат з мечами та щитами у руках наче охороняли спокій у замку. Аеліра поцікавилася:
— Як тебе звуть?
— Іда, Ваша Світлосте. Мене призначили вашою особистою камеристкою та служницею.
Аеліра невдоволено стиснула губи. Їй виділили лише одну служницю, яка має виконувати обов’язки кількох. Купальнею виявилася простора кімната з круглою ванною по центру. Вона розміщувалася на підвищенні з трьома сходинками. З води, котра наповнювала ванну йшла пара. Над дзеркалом звисали бурульки, а на підлозі, як декоративні елементи, розкинулися брили льоду. Дівчина наблизилася до купелі й занурила руку у воду. Гаряча. Іда допомогла роздягнутися, проте Аеліра не ризикнула знімати кулон. Розмістилася у ванні та намагалася розслабитися.
Після купання почувалася набагато краще. Її провели до спальні й дівчина вмостилася спати. Артефакт допомагав. У тонкій нічній сорочці вона зовсім не відчувала холоду. Проте заснути ніяк не могла. Турбували думки про дивний замок. Надто багато таємниць оточували навколо, про які їй ніхто не збирався розповідати. Спокою не давали загадкові двері із синім сяйвом навколо. Там щось ховали, не дарма Сігне розхвилювалася, коли мова зайшла про них. Аеліру мучила цікавість. Зрештою, нічого страшного не станеться, якщо вона туди зазирне.