Глава 4

— Такі відомості мені не відомі, — Сігне не мала бажання відповідати на запитання, — я працюю тут майже шість років, але ніколи не чула історію його створення.
Жінка або не хотіла розповідати, або й справді не знала. Чомусь Аеліра більше схилялася до першого варіанту. Вирішила дізнатися більше про Айсгейра.
— Асгейр завжди жив тут сам?
— Ні, звичайно. Він ріс у цьому замку з батьками, але коли вони загинули, для нього це був важкий удар. Хлопчик був ще зовсім юний, йому довелося швидко подорослішати.
— Що сталося?
— Кажуть, на замок напали норкшмени. Якось прорвалися крізь стіну. У ту ніч було багато загиблих, але замок вистояв.
— Хто такі норкшмени?
Жінка, зрозуміла, що обмовилася, винувато опустила голову.
— Давні вороги. Не зважайте, вже все позаду й тепер замок у безпеці. Сподіваюся вам буде тут комфортно.
— Сігне, — жінка зупинилася біля самих дверей. Не стримала розчарованого зітхання. Аеліра схопилася за амазонку, на якій виднілися брудні плями, — я б хотіла прийняти ванну. Це можливо? Звісно не у крижаній воді.
— Так, я накажу підготувати купальню.
Сігне вийшла, а дівчина почала ретельніше роздивлятися інтер’єр. Намагалася зрозуміти чи це справді крижаний замок, чи це цегляні стіни покриті кригою. Підійшла та сіла на ліжко. Всупереч очікуванням, воно виявилося м’яким. Товстий матрац накритий постіллю створював затишок, як і маленький пухнастий килимок на підлозі.
Почувся стук у двері й до покоїв зайшла молоденька служниця. Принаймні чепурний одяг, фартух та чепчик на голові свідчив про такий статус дівчини. Вона зробила кніксен:
— Купальня готова, Ваша Світлосте! Дозвольте вас провести.
Аеліра кивнула та підвелася. Ця служниця перша особа, яка виказала хоч якусь повагу до неї. Вони йшли просторими коридорами з крижаними ліпнинами на стінах. Льодяні статуї солдат з мечами та щитами у руках наче охороняли спокій у замку. Аеліра поцікавилася:
— Як тебе звуть?
— Іда, Ваша Світлосте. Мене призначили вашою особистою камеристкою та служницею.
Аеліра невдоволено стиснула губи. Їй виділили лише одну служницю, яка має виконувати обов’язки кількох. Купальнею виявилася простора кімната з круглою ванною по центру. Вона розміщувалася на підвищенні з трьома сходинками. З води, котра наповнювала ванну йшла пара. Над дзеркалом звисали бурульки, а на підлозі, як декоративні елементи, розкинулися брили льоду. Дівчина наблизилася до купелі й занурила руку у воду. Гаряча. Іда допомогла роздягнутися, проте Аеліра не ризикнула знімати кулон. Розмістилася у ванні та намагалася розслабитися.
Після купання почувалася набагато краще. Її провели до спальні й дівчина вмостилася спати. Артефакт допомагав. У тонкій нічній сорочці вона зовсім не відчувала холоду. Проте заснути ніяк не могла. Турбували думки про дивний замок. Надто багато таємниць оточували навколо, про які їй ніхто не збирався розповідати. Спокою не давали загадкові двері із синім сяйвом навколо. Там щось ховали, не дарма Сігне розхвилювалася, коли мова зайшла про них. Аеліру мучила цікавість. Зрештою, нічого страшного не станеться, якщо вона туди зазирне.

Від такої думки зробилося спекотно. Дівчина сіла. Найкращий час прокрастися туди, куди й заборонили ходити — це вночі. Сподівалася, двері не замкнені на сім замків. Аеліра вирішила це перевірити. Босими ногами ступила на крижану поверхню, проте зовсім не відчувала холоду. Боязко вийшла з кімнати та попрямувала коридорами. Більшість магічних сніжинок згасли, а тьмяне світло дарували лише кілька кристалів.
Аеліра пішла до крила Асгейра. Якщо її тут спіймають, то скаже, що заблукала. Наприклад, хотіла попити водички й не зорієнтувалася у просторі. Це здавалося правдоподібним виправданням. Піднялася сходами й поспішила до загадкових дверей. Зупинившись перед ними, штовхнула вперед. На великий подив, двері відчинилися. Не замкнено. Отже, ніяких скарбів чи таємниць тут немає.
Дівчина зайшла всередину й потрапила до просторої зали, в якій знаходилися численні крижані статуї людей. Більшість з них застигли у неприродній позі, а на обличчі відображався страх, здивування, гнів. Деякі скульптури закривалися руками. Придивившись, дівчина помітила під кригою одяг, шкіру, аксесуари. Складалося враження, що колись ці статуї були живими людьми, але з якихось причин вони обросли товстим шаром льоду. Аеліра не розуміла навіщо створювати такі статуї. Через складені хаотично скульптури, зала нагадувала склад.
Проте по центру стояла статуя дівчини, яка відрізнялася від інших. Розміщена на узвишші, біля її ніг знаходилися квіти покриті льодом. Довге молочне волосся сягало поясу, руки виставлені вперед так, наче когось обіймали, а на обличчі застигла легка усмішка. Скляні блакитні очі дивилися вперед. Аеліра інтуїтивно потягнулася до неї. Не встигла доторкнутися, як незрозуміло звідки з’явився Асгейр.
— Не смій! Не чіпай її.
Наче розлючений звір, опинився між дівчиною та статуєю. Складалося враження, чоловік нападе у будь-яку мить та роздере на шматки. Грізно насупивши брови, важко дихав та свердлив злим поглядом:
— Ти що тут робиш?
— Я… я, — з переляку Аеліра зробила крок назад.
З голови геть вилетіло пояснення про воду й дівчина не могла сказати нічого путнього. Серце вистрибувало з грудей й хотілося якнайшвидше зникнути з-перед очей Асгейра. Вона продовжувала задкувати. Не помітила як ліктем зачепила одну зі статуй. Крижана сова впала на підлогу та розлетілася на друзки. З її уламків вийшов блакитний дим і розчинився у повітрі. Асгейр ще більше розлютився. Зарився пальцями у своє молочне волосся:
— Ти хоч уявляєш, що ти накоїла? Геть! — крик пронісся над головою. — Щоб я тебе більше ніколи не бачив. Дурне дівчисько. Потрапиш мені на очі ще раз — роздеру як норкшмера.
З переляку Аеліра вибігла в коридор. Вона й гадки не мала, хто такі норкшмер, але не хотілося бути роздертою. З неї досить! Досить зневаги та принижень. Вона не залишиться у цьому замку ні на хвилину. До кінця не усвідомлюючи своїх дій, вибігла на вулицю. Босяком побігла по снігу та з кожним кроком віддалялася від замку. Артефакт продовжував зігрівати й холоду не відчувалося навіть через нічну сорочку. Аеліра бездумно тікала до крижаного мосту. Сподівалася Асгейр заспокоїться і вона зможе повернутися до замку. Йти у невідомому напрямку, вночі, самій, у нічній сорочці без їжі та води вважала самогубством.
Крижаний міст присипаний тонким шаром снігом та вигнувся легкою дугою. Під ним розтягнулася замерзла річка. Оминувши міст, дівчина стала на сніг та провалилася по груди. Ноги натрапили на щось колюче. Біль пронизував стопи й дівчина не уявляла як має вибратися. Вона спробувала звільнити руки. З усієї сили копирсалася в снігу й нарешті досягла результату. Намагалася підтягнутися на ліктях та вилізти на міст, проте сніг провалювався й ще більше закопував дівчину. Проборсавшись кілька хвилин, Аеліра з жалем зрозуміла, що застрягла. Простягнула руки до небес та закричала:
— Аааа! Ну за що мені це?
— Може за те що не дотримуєшся правил?
Дівчина повернула голову та побачила Асгейра. Він стояв на мості та явно потішався з її становища. Склав руки на животі й не поспішав допомагати. З його обличчя зникла злість й з’явилося зловтішання. Дівчина важко зітхнула. Якщо помирати, то з гордо піднятою головою. Безстрашно дивилася на чоловіка та виказувала наболіле:
— Яких правил? Туди не ходи, там не ставай, а я, між іншим, твоя законна дружина, — Аеліра вперше звернулася до лорда на “ти”. У відповідь на зневагу, вирішила відплатити тією ж монетою. — Я теж не у захваті від нашого шлюбу, але ти маєш ставитися до мене шанобливо хоча б у присутності слуг. Зізнаюся, я теж мрію якнайшвидше покинути цей замок та більше ніколи не бачити тебе.
— І ти вирішила втекти?
— Ти сам мене прогнав. Саму. Беззахисну тендітну дівчину на лютий мороз. Таке зробить лише безсердечний мужлан.