Глава 6

Аеліра зняла шубу та кинула її на крижане крісло. Асгейр підійшов до дівчини, став позаду. На її груди опустився золотистий кулон й одразу обпік жаром. Чоловік застібнув застібку на шиї. Його пальці у рукавицях торкалися холодної шкіри й породжували іскри. Через кілька секунд Аеліра не відчувала холоду. Затерплі пальці повернулися до попереднього стану й біль більше не дошкуляв. Вражена такою магією, дівчина схопилася за рота:
— Це неймовірно. Артефакт подіяв миттєво.
— Звісно. Без нього тут не вижити. У нас всі такі носять. Ночі особливо холодні, — чоловік опустив руки, проте не віддалився від Аеліри. Моторошний шепіт прошелестів над вухом. — Навіть існує поширена думка, якщо хочеш когось вбити, залиш його на ніч без артефакту.
Спиною дівчини пробігся морозець, а до серця підкрався страх. Вона різко розвернулася й опинилася надто близько до чоловіка. У голові вертілися запитання на які хотілося почути відповідь:
— Але чому ви живете у цьому крижаному замку? Чому б не збудувати звичайний? Чи… — Аеліра пробіглася поглядом по стінах та висловила своє припущення, — він раніше був звичайним? Щось сталося і замок перетворився на крижину?
— Забагато запитань. Це тебе не має цікавити. Ти тут тимчасово і скоро повернешся назад. Тобі ніколи не стати моєю справжньою дружиною.
Така зневага розлютила Аеліру. В її грудях засіла злість. Ніщо не дає право цьому зарозумілому лорду зневажати її. Вона загрозливо виставила руки в боки та злегка підвищила голос:
— Якщо ви вважаєте, що я мрію стати дружиною нахабного, зарозумілого чоловіка, який й гадки не має як поводитися із жінками, то ви дуже помиляєтеся. Я, як і ви, не хотіла цього шлюбу й жодним вчинком не заслуговую на таку зневагу.
Асгейр міцно стиснув губи й наче стримував злість. Несподівано поклав долоні на талію Аеліри та міцно притиснув до себе. Дівчина почула швидкий стук його серця й впевнилася, що ця бездушна крижина, якою здавався чоловік, жива. Він нахилився до її вуст та залоскотав подихом:
— Я вмію поводитися із жінками, але ти не та жінка, яка заслуговує на увагу.
Льодяні двері безшумно відчинилися й до кабінету зайшов Хакон з якоюсь жінкою. Лорд негайно відпустив Аеліру й, наче нічого не сталося, підійшов до столу:
— Це управителька замку — Сігне, а це — Аеліра. Вона гостюватиме тут до від’їзду короля. Покажи їй східне крило та подвір’я. На решту замку їй заборонено заходити. Виділиш їй служницю та забезпечиш усім необхідним. Можете бути вільні, герцогине, — Асгейр сказав так, наче дівчина потребує його дозволу.
Зціпивши зуби, Аеліра змусила себе мовчати. Айсман вжив слово “гостювати” й цим самим дозволив служниці ставитися до неї не як до господині замку. Хоча, глянувши правді у вічі, Аеліра змушена визнати — вона тут ніхто. Мріяла, щоб термін її перебування тут якомога швидше закінчився. Дівчина розвернулася та вийшла з кабінету. Йшла поруч з Сігне та слухала її настанови:
— Це крило лорда Айсмена, сюди вам заборонено ходити. Вам виділили східну частину замку. Саме там ми поселимо короля та його свиту, коли він прибуде, тому скоро вам буде не нудно.
Вони йшли коридором, котрий вів прямо до овальних високих дверей з крижаними скульптурами драконів. Ці двері виділялися з-поміж інших та сяяли легким блакитним світлом. Аеліра одразу поцікавилася:
— Що там?
Обличчям жінки промайнув переляк.
— Ні за яких обставин туди не заходьте. Будь-кому забороняється навіть наближатися туди.
— Чому? — така категоричність лише підсилила бажання Аеліри дізнатися, що ховається за тими дверима.
— Нічого особливого, але заходити туди не можна. У вашому крилі багато місця. Власне, там найкращі кімнати, тому не варто перейматися занедбаними покоями.
Дівчина відчувала, що її обманюють. Вони спустилися сходами до просторого холу. Пройшовши широким коридором, потрапили до іншого холу. Тут так само все покрито інеєм. Крижані сходи тягнулися до сферичної стелі, з якої звисала люстра. Кристалічні пелюстки освітлювали все навколо й тут явно не обійшлося без магії. Сігне прочинила двері у величезну столову. Гігантський зал зачаровував красою. Стіни прикрашені крижаними фігурами, а по центру стояв довгий стіл вкритий білою скатертиною. На центрі столі стояла ваза з червоними трояндами. Кожна пелюстка була закутана у лід. Сігне владно розпорядилася:
— Сідайте, вам зараз принесуть вечерю. Це друга бенкетна зала, саме тут вам належить трапезувати.
Аеліра звернула увагу на стільці. Крижані, напівпрозорі, наче начищені до блиску. На кожному з них на сідушці застелена овеча шкура. Хоч завдяки артефакту не відчувався холод, проте сидіти на твердому льоді сумнівне задоволення. Дівчина розмістилася за столом:
— Я вечерятиму одна?
— До приїзду короля — так. Його Світлість наказав, щоб вам ніхто не заважав.
— А де вечеряє Асгейр?
— У бенкетній залі у західному крилі, разом з іншими поважними мешканцями замку.