Глава 5

Аеліра стиснула руки в кулаки. Яку ще іншу дівчину? Невже у нього є ще якась дружина, що в принципі неможливо. Їй наче перекрили кисень й вона задихалася від обурення. Хакон здивовано окреслив дівчину поглядом.
— Але це і є Аеліра.
— Це не вона. Аеліра — безпорадне дівча, якому ще слід вирости. А ти привіз дорослу вродливу дівчину.
Аеліра напружилася. Асгейр вважає її вродливою? Їй не почулося? Хокан стиснув плечима:
— Минуло п’ять років, дівчина виросла. Запевняю Вас, це Аеліра.
— Невже? — Асгейр підозріло зіщулив очі. — Можливо й схожа. Що я сказав тобі у першу нашу шлюбну ніч?
Дивився на дівчину так, наче вона у чомусь провинилася. Спогади боляче прокололи серце. Їй важко озвучувати всю ту гидоту у присутності Хакона, але, зрештою, негідна поведінка лорда ніяк не знецінює її. Вона прикусила губу:
— Запитали скільки мені років, назвали дитиною, змусили роздягнутися та принизили. Сподіваюся я нічого не забула, — Аеліра виказала все на одному подиху й презирством дивилася на чоловіка. Він навіть не уявляє скільки ночей вона провела вмиваючись сльозами через це. Асгейр перевів погляд на карту, наче втратив цікавість.
— Ти виросла. Що ж, мої побажання ти чула. Тобі виділять покої. У моє крило не заходь ні за яких обставин. Замок та місця де тобі дозволено ходити покаже моя управителька Сігне. З усіма питаннями також звертайся до неї. Король приїде через чотири дні. Ти повинна прийняти його як господиня замку, тому я змушений був привезти тебе трохи раніше. Після вирішення деяких справ він поїде до столиці, а ти відправишся до маєтку.
Асгейр говорив до неї як до домашньої тваринки, але аж не як до дружини. Навіть виділив частину замку де їй дозволено ходити. Цікаво, а дихати вона також повинна з його дозволу? Дівчина вирішила не мовчати на таку зневагу:
— Я б веліла ніколи не покидати того маєтку і тут виключно через ваше запрошення. Але, якби знала, що ви мене так холодно приймете, то нізащо б не погодилася на цю поїздку. До речі, я й не погоджувалася. Мене викрали! Хакон без дозволу мене усипив.
Лорд навіть не підвів погляд. Вдивлявся на карту та щось відмічав на ній олівцем. Хакон почав виправдовуватися:
— Я був змушений. Ви відмовлялися летіти.
— Бо ви не надали мені відповідних документів. Ще й везли мене як мішок з картоплею. Я дуже замерзла. Сподіваюся у моїх покоях тепло та затишно, інакше ще трохи і я перетворюся на бурульку.
— Замерзла? — нарешті лорд глянув на Аеліру. — У цьому замку не буває тепло, тут все з криги, невже не помітила?
— Помітила, але я не людина Півночі, я не виживу при такому морозі. Он, вже пальці не ворушаться, — Аеліра шморгнула носом і висунула руку вперед. На підтвердження своїх слів, зняла рукавицю та продемонструвала почервонілі пальчики. Лорд насупив брови та гнівно зиркнув на Хокана:
— Ти не дав їй артефакту тепла?
— Я його не мав. Вона ж повинна була спати аж до прибуття до замку, а у такому магічному сні холод не впливає на організм, — чоловік озвучив недолуге виправдання.
— Міг віддати свій, — Асгейр почав ритися у шухляді стола. — Я не хочу відповідати перед королем за її смерть. Негайно поклич Сігне.
Хакон покинув кабінет й Аеліра залишилася наодинці зі своїм чоловіком. Це її лякало. Сподівалася, він їй не нашкодить. Асгейр надто боявся прогнівити короля. Лорд дістав з шухляди круглий золотистий кулон з багряним мінералом у центрі. З нього виходили широкі промінчики, які торкалися кільця, оточеного листками. Впевнено підійшов до дівчини:
— Розстібни шубу.
Аеліра не поспішала виконувати його бажання. Пам'ятала про ганебний наказ роздягнутися у першу шлюбну ніч й не знала чого чекати. Застережливо склала руки на животі:
— Навіщо?
— Тобі потрібно почепити артефакт тепла, без нього ти замерзнеш. Як ти помітила, замок крижаний, звісно все це підтримується магією. З очевидних причин, тут відсутні каміни чи інші способи обігріву. Це може зашкодити замку, тому існують артефакти обігріву. З ними не відчувається холоду. Навіть можеш ходити у сукнях з відкритим декольте та короткими рукавами й не замерзнеш. Хоча… — Асгейр зневажливо глянув на дівчину, — тут тобі немає заради кого чепуритися. Моє рішення щодо тебе не зміниться.
Чоловік знову говорив до неї як до непотребу, а він наче чоловік її мрій. Аеліра гордовито задерла голову:
— Я й сама не хочу затримуватися тут довше, ніж потрібно. У цьому наші бажання збігаються.
— Радий, що ми зрозуміли одне одного.