Глава 3

Аеліра стиснула руки в кулаки. Яку ще іншу дівчину? Невже у нього є ще якась дружина, що в принципі неможливо. Їй наче перекрили кисень й вона задихалася від обурення. Хакон здивовано окреслив дівчину поглядом.
— Але це і є Аеліра.
— Це не вона. Аеліра — безпорадне дівча, якому ще слід вирости. А ти привіз дорослу вродливу дівчину.
Аеліра напружилася. Асгейр вважає її вродливою? Їй не почулося? Хокан стиснув плечима:
— Минуло п’ять років, дівчина виросла. Запевняю Вас, це Аеліра.
— Невже? — Асгейр підозріло зіщулив очі. — Можливо й схожа. Що я сказав тобі у першу нашу шлюбну ніч?
Дивився на дівчину так, наче вона у чомусь провинилася. Спогади боляче прокололи серце. Їй важко озвучувати всю ту гидоту у присутності Хакона, але, зрештою, негідна поведінка лорда ніяк не знецінює її. Вона прикусила губу:
— Запитали скільки мені років, назвали дитиною, змусили роздягнутися та принизили. Сподіваюся я нічого не забула, — Аеліра виказала все на одному подиху й презирством дивилася на чоловіка. Він навіть не уявляє скільки ночей вона провела вмиваючись сльозами через це. Асгейр перевів погляд на карту, наче втратив цікавість.
— Ти виросла. Що ж, мої побажання ти чула. Тобі виділять покої. У моє крило не заходь ні за яких обставин. Замок та місця де тобі дозволено ходити покаже моя управителька Сігне. З усіма питаннями також звертайся до неї. Король приїде через чотири дні. Ти повинна прийняти його як господиня замку, тому я змушений був привезти тебе трохи раніше. Після вирішення деяких справ він поїде до столиці, а ти відправишся до маєтку.
Асгейр говорив до неї як до домашньої тваринки, але аж не як до дружини. Навіть виділив частину замку де їй дозволено ходити. Цікаво, а дихати вона також повинна з його дозволу? Дівчина вирішила не мовчати на таку зневагу:
— Я б веліла ніколи не покидати того маєтку і тут виключно через ваше запрошення. Але, якби знала, що ви мене так холодно приймете, то нізащо б не погодилася на цю поїздку. До речі, я й не погоджувалася. Мене викрали! Хакон без дозволу мене усипив.
Лорд навіть не підвів погляд. Вдивлявся на карту та щось відмічав на ній олівцем. Хакон почав виправдовуватися:
— Я був змушений. Ви відмовлялися летіти.
— Бо ви не надали мені відповідних документів. Ще й везли мене як мішок з картоплею. Я дуже замерзла. Сподіваюся у моїх покоях тепло та затишно, інакше ще трохи і я перетворюся на бурульку.
— Замерзла? — нарешті лорд глянув на Аеліру. — У цьому замку не буває тепло, тут все з криги, невже не помітила?
— Помітила, але я не людина Півночі, я не виживу при такому морозі. Он, вже пальці не ворушаться, — Аеліра шморгнула носом і висунула руку вперед. На підтвердження своїх слів, зняла рукавицю та продемонструвала почервонілі пальчики. Лорд насупив брови та гнівно зиркнув на Хокана:
— Ти не дав їй артефакту тепла?
— Я його не мав. Вона ж повинна була спати аж до прибуття до замку, а у такому магічному сні холод не впливає на організм, — чоловік озвучив недолуге виправдання.
— Міг віддати свій, — Асгейр почав ритися у шухляді стола. — Я не хочу відповідати перед королем за її смерть. Негайно поклич Сігне.
Хакон покинув кабінет й Аеліра залишилася наодинці зі своїм чоловіком. Це її лякало. Сподівалася, він їй не нашкодить. Асгейр надто боявся прогнівити короля. Лорд дістав з шухляди круглий золотистий кулон з багряним мінералом у центрі. З нього виходили широкі промінчики, які торкалися кільця, оточеного листками. Впевнено підійшов до дівчини:
— Розстібни шубу.
Аеліра не поспішала виконувати його бажання. Пам'ятала про ганебний наказ роздягнутися у першу шлюбну ніч й не знала чого чекати. Застережливо склала руки на животі:
— Навіщо?
— Тобі потрібно почепити артефакт тепла, без нього ти замерзнеш. Як ти помітила, замок крижаний, звісно все це підтримується магією. З очевидних причин, тут відсутні каміни чи інші способи обігріву. Це може зашкодити замку, тому існують артефакти обігріву. З ними не відчувається холоду. Навіть можеш ходити у сукнях з відкритим декольте та короткими рукавами й не замерзнеш. Хоча… — Асгейр зневажливо глянув на дівчину, — тут тобі немає заради кого чепуритися. Моє рішення щодо тебе не зміниться.
Чоловік знову говорив до неї як до непотребу, а він наче чоловік її мрій. Аеліра гордовито задерла голову:
— Я й сама не хочу затримуватися тут довше, ніж потрібно. У цьому наші бажання збігаються.
— Радий, що ми зрозуміли одне одного.

Аеліра зняла шубу та кинула її на крижане крісло. Асгейр підійшов до дівчини, став позаду. На її груди опустився золотистий кулон й одразу обпік жаром. Чоловік застібнув застібку на шиї. Його пальці у рукавицях торкалися холодної шкіри й породжували іскри. Через кілька секунд Аеліра не відчувала холоду. Затерплі пальці повернулися до попереднього стану й біль більше не дошкуляв. Вражена такою магією, дівчина схопилася за рота:
— Це неймовірно. Артефакт подіяв миттєво.
— Звісно. Без нього тут не вижити. У нас всі такі носять. Ночі особливо холодні, — чоловік опустив руки, проте не віддалився від Аеліри. Моторошний шепіт прошелестів над вухом. — Навіть існує поширена думка, якщо хочеш когось вбити, залиш його на ніч без артефакту.
Спиною дівчини пробігся морозець, а до серця підкрався страх. Вона різко розвернулася й опинилася надто близько до чоловіка. У голові вертілися запитання на які хотілося почути відповідь:
— Але чому ви живете у цьому крижаному замку? Чому б не збудувати звичайний? Чи… — Аеліра пробіглася поглядом по стінах та висловила своє припущення, — він раніше був звичайним? Щось сталося і замок перетворився на крижину?
— Забагато запитань. Це тебе не має цікавити. Ти тут тимчасово і скоро повернешся назад. Тобі ніколи не стати моєю справжньою дружиною.
Така зневага розлютила Аеліру. В її грудях засіла злість. Ніщо не дає право цьому зарозумілому лорду зневажати її. Вона загрозливо виставила руки в боки та злегка підвищила голос:
— Якщо ви вважаєте, що я мрію стати дружиною нахабного, зарозумілого чоловіка, який й гадки не має як поводитися із жінками, то ви дуже помиляєтеся. Я, як і ви, не хотіла цього шлюбу й жодним вчинком не заслуговую на таку зневагу.
Асгейр міцно стиснув губи й наче стримував злість. Несподівано поклав долоні на талію Аеліри та міцно притиснув до себе. Дівчина почула швидкий стук його серця й впевнилася, що ця бездушна крижина, якою здавався чоловік, жива. Він нахилився до її вуст та залоскотав подихом:
— Я вмію поводитися із жінками, але ти не та жінка, яка заслуговує на увагу.
Льодяні двері безшумно відчинилися й до кабінету зайшов Хакон з якоюсь жінкою. Лорд негайно відпустив Аеліру й, наче нічого не сталося, підійшов до столу:
— Це управителька замку — Сігне, а це — Аеліра. Вона гостюватиме тут до від’їзду короля. Покажи їй східне крило та подвір’я. На решту замку їй заборонено заходити. Виділиш їй служницю та забезпечиш усім необхідним. Можете бути вільні, герцогине, — Асгейр сказав так, наче дівчина потребує його дозволу.
Зціпивши зуби, Аеліра змусила себе мовчати. Айсман вжив слово “гостювати” й цим самим дозволив служниці ставитися до неї не як до господині замку. Хоча, глянувши правді у вічі, Аеліра змушена визнати — вона тут ніхто. Мріяла, щоб термін її перебування тут якомога швидше закінчився. Дівчина розвернулася та вийшла з кабінету. Йшла поруч з Сігне та слухала її настанови:
— Це крило лорда Айсмена, сюди вам заборонено ходити. Вам виділили східну частину замку. Саме там ми поселимо короля та його свиту, коли він прибуде, тому скоро вам буде не нудно.
Вони йшли коридором, котрий вів прямо до овальних високих дверей з крижаними скульптурами драконів. Ці двері виділялися з-поміж інших та сяяли легким блакитним світлом. Аеліра одразу поцікавилася:
— Що там?
Обличчям жінки промайнув переляк.
— Ні за яких обставин туди не заходьте. Будь-кому забороняється навіть наближатися туди.
— Чому? — така категоричність лише підсилила бажання Аеліри дізнатися, що ховається за тими дверима.
— Нічого особливого, але заходити туди не можна. У вашому крилі багато місця. Власне, там найкращі кімнати, тому не варто перейматися занедбаними покоями.
Дівчина відчувала, що її обманюють. Вони спустилися сходами до просторого холу. Пройшовши широким коридором, потрапили до іншого холу. Тут так само все покрито інеєм. Крижані сходи тягнулися до сферичної стелі, з якої звисала люстра. Кристалічні пелюстки освітлювали все навколо й тут явно не обійшлося без магії. Сігне прочинила двері у величезну столову. Гігантський зал зачаровував красою. Стіни прикрашені крижаними фігурами, а по центру стояв довгий стіл вкритий білою скатертиною. На центрі столі стояла ваза з червоними трояндами. Кожна пелюстка була закутана у лід. Сігне владно розпорядилася:
— Сідайте, вам зараз принесуть вечерю. Це друга бенкетна зала, саме тут вам належить трапезувати.
Аеліра звернула увагу на стільці. Крижані, напівпрозорі, наче начищені до блиску. На кожному з них на сідушці застелена овеча шкура. Хоч завдяки артефакту не відчувався холод, проте сидіти на твердому льоді сумнівне задоволення. Дівчина розмістилася за столом:
— Я вечерятиму одна?
— До приїзду короля — так. Його Світлість наказав, щоб вам ніхто не заважав.
— А де вечеряє Асгейр?
— У бенкетній залі у західному крилі, разом з іншими поважними мешканцями замку.