Глава 3

Поступово у голові Аеліри почало прояснюватися. Наче моток бив по скронях, а тупий біль пронизував аж до потилиці. Відчувала мурашки у тілі й не могла поворухнутися. Судячи з усього, воно оніміло. Дівчина змогла розплющити очі й затамувала подих від жаху. Вона лежала перевернута на живіт, зв’язана якимись мотузками й летіла на cнігокрилі. Матінко рідна! Так страшно їй ще було. Зв’язали, наче мішок з картоплею. Хутро лоскотало обличчя, а у роті відчувався присмак шерсті. Дівчина гидливо скривилася.
Попереду неї сидів Хакон і демонстрував широку спину. Вони пролітали над високими замерзлими смереками. Раніше дівчина не бачила нічого подібного. На деревах застиг лід і вони, наче крижані шпилі, тягнулися до верху. Їй хотілося кричати, але натомість не могла видати й звуку. Безпорадно спостерігала як вони пролітають над химерним лісом. Поступово рухливість відновлювалася. Змогла рухати пальчиками, а згодом і видала перший зойк з вуст. Зрештою, почала вовтузитися й тихо прохрипіла:
— Розв'яжи мене.
Чоловік ніби не почув, продовжував сидіти та дивитися вперед. Аеліра закричала голосніше:
— Хаконе, негайно розв’яжи мене.
Чоловік розвернувся та гучно вилаявся:
— Як так? Ти мала б спати до самого палацу й отямитися у холодному ліжку на білій перині.
— Очевидно, щось пішло не за планом. Розв’яжи мене, тіло затерпло.
— Це наслідок сонної голки. Зараз, потерпіть трохи, — чоловік, наче згадав, що біля нього дружина Крижаного лорда, знову вжив шанобливе звертання на “ви”.
Хакон вдарив тварину ногами й вона почала опускатися. Приземлилася на сніг та вгрузла у нього лапами. Чоловік розвернувся, бідкаючись, розв’язав мотузки:
- Не розумію чому ви прокинулися раніше. Біда на мою голову.
Аеліра відчула, що сповзає. Затерплі кінцівки відмовлялися слухатися й, зрештою, дівчина впала у сніг обличчям. Холод обморозив шкіру, стало важко дихати. Насилу підвела голову. На своїх плечах відчула чужі руки. Хакон допоміг їй підвестися, проте ноги вперто не слухалися. Щоб дівчина не впала ще раз, чоловіку довелося її підтримувати. Сніг сягав поясу й пронизував холодом. Аеліра з жахом виявила, що вона переодягнута. Зараз на ній красувалася вовняна амазонка, шуба та шапка з соболя. Руки зігрівали рукавиці, а шия обмотана білим шарфом.
— Хто мене переодягнув? — озвучила те, що зараз найбільше її хвилювало.
— Ваші служниці. Я дав відповідні вказівки.
Аеліра відчула під ногами тверду поверхню й нарешті змогла самостійно стояти. Відсунулася від чоловіка, розвернулася та вчепилася у нього обурливим поглядом. Невдоволено констатувала факт:
— Ви мене усипили.
— Я не мав вибору. Ви відмовилися від поїздки.
— Не відмовилася, а попросила надати докази, що ви справді працюєте на мого чоловіка.
— Чоловіка? — Хакон розсміявся, — це надто гучно сказано. Наскільки я знаю, ви не бачилися п’ять років.
Такі слова трохи заспокоїли дівчину. Ця обізнаність свідчила, що Хакон й справді може бути присланий Асгейром. Вона гордовито задерла голову:
- І все ж, офіційно я його дружина.
— Добре, дружино Крижаного лорда, чомусь ви прокинулися раніше запланованого, й вам доведеться мені довіритися, оскільки іншого виходу у вас немає.
— Скільки нам ще летіти?
— Ну, я трохи затримався у дорозі. Була снігова хуртовина, довелося зробити привал. Сподіваюся до вечора ми прибудемо до палацу. Ночі тут дуже холодні й ви їх не переживете.
— Судячи з усього, я навряд чи доживу до вечора. Мій одяг мокрий. Я перетворюся на крижину перш ніж ми доберемося до палацу.
— Трясця! — Хакон невдоволено блиснув очима. Він не добирав слів у присутності дами. — Гаразд я подумаю, що можна зробити.
Чоловік почав руками розчищати сніг. Зробив невелику галявину й тепер Аеліру оточували снігові стіни. Хакон потягнувся до кишені й жбурнув червоний камінь на сніг. Він почав кружляти на місці, з нього пішов дим й камінь запалав багряним вогнем. Язики полум’я тягнулися доверху та перетворилися на справжнє багаття. Дівчина наблизилася до нього й жадібно насолоджувалася теплом. Її живіт зрадницьки забурчав від голоду. Також дошкуляла спрага. Аеліра зняла вологі рукавиці та потягнулася до вогнища:
— У нас є якась їжа.
— Немає. Всі запаси закінчилися ще вчора.
— А вода? – дівчина з надією дивилася на Хакона. Він скривився:
— Ні, залишилося лише це, — чоловік стягнув з поясу флягу та простягнув дівчині.
Аеліра з недовірою взяла її до рук. Відкоркувала пляшку й намагалася не думати, хто перед нею пив з цієї фляги. Зробила ковток й горло одразу наповнило тепло. Гірка рідина опустилася до низу, обпекла нутрощі, залоскотала носа й змусила закашлятися. Дівчина жадібно хапала ротом повітря, проте стало ще гірше. З очей бризнули сльози. Аеліра віддала флягу та почала розмахувати долонею перед обличчям, в надії, що це трохи остудить полум’я, котре випалювало зсередини.
— Що це за гидота?
— Алкоголь власного виробництва. Дуже міцний, — ніби пишаючись, чоловік гордовито задер голову й одразу зробив кілька ковтків з фляги. — Чудово зігріває.
— Ви дали мені міцний алкоголь? Я ж сп’янію.
Дівчина не приховувала обурення. Води, у цього поки неповажного джентльмена немає, зате є алкоголь. Он які у нього пріоритети. Аеліра знала, що не звикла до алкоголю, п’яніє лише від запаху. Чоловіка це зовсім не турбувало. Він почепив флягу на пояс та стиснув плечима:
— Це ж добре. Можете заснете.
— Не хочу я спати. Вашими стараннями виспалася уже.
Аеліра намагалася оцінити ситуацію. Вона, наодинці з майже незнайомцем у засніжених горах. Навколо лише безлісі засніжені скелі й снігокрил, яким вона не вміла управляти. Сваритися з цим чоловіком не найкраща ідея, адже від нього повністю залежало її життя. Коли Аеліра трохи зігрілася, Хакон прийняв рішення вирушати у дорогу. Камінь уже не палав вогнем, а тлів залишками вогняних іскор.
Дівчина з острахом дивилася на мохнатого вівцебика, яким здавався їй снігокрил. Чоловік допоміг їй забратися в сідло, непристойно підтримуючи за сідниці. Наче ошпарена, Аеліра вмостилася на тварині. Ще ніхто не смів облапувати її там. Хакон явно дозволяв собі зайве. Примостився позаду та видихнув на вухо:
— Тримайтеся за луку сідла, інакше впадете. Мені доведеться вас підтримувати.