Глава 1

— Мене одружили з дитиною. Вони там геть подуріли чи що? — з такими словами до спальні зайшов захмелілий Асгейр.

Аеліра сиділа на ліжку та тремтіла від хвилювання. З’явився її новоспечений чоловік, але, судячи з усього, він зовсім не радий цьому шлюбу. Дівчина насупила брови:

— Я не дитина.

— І скільки тобі років? — прозвучало з насмішкою.

— П’ятнадцять, — побачивши скептичний вираз обличчя чоловіка, дівчина тихіше додала:

— З половиною.

Одразу прикусила язика. Може, варто було збрехати, проте Асгейр все одно дізнався б правду. Він зняв піджак та недбало жбурнув його на крісло. Сам розмістився в іншому кріслі й свердлив Аеліру невдоволеним поглядом. Вродливий, холодний, неприступний. Принаймні таке враження він справив на дівча. Сьогодні вони вперше побачили одне одного та одружилися. Молочні пасма волосся чоловіка опускалися на плечі й нагадували сніг, а у синіх очах застигла крига. Не дарма на нього кажуть Крижаний Лорд, володар Півночі. Дівчина не уявляла як житиме у холодній кам’янистій місцевості, проте її долю вирішили за неї. Чоловік не приховував ворожості:

— Невже серед усіх племінниць короля не виявилося нікого старшого?

— Вони всі заручені. Я єдина, хто ще не мала пари.

— І тебе люб’язно спихнули мені. Ту, кого не шкода.

Гірке плетиво підійшло до горла дівчини. Вона не очікувала неземного кохання від свого законного чоловіка, але розраховувала на повагу. Побачивши його вперше, полегшено зітхнула. Асгейр виявився молодим привабливим чоловіком. Він одразу їй сподобався, але щойно лорд переступив поріг її спальні, як вся симпатія зникла. Перед нею сидів нахабний, грубий мужлан. Це весілля було потрібне її дядьку, королю Бертольду Першому. Таким чином він сподівався укріпити свій вплив на півночі, де володарював Асгейр. Його голос, просякнутий кригою, пролунав кімнатою:

— Ну, що, дружинонько, — одразу схопився за голову і провів долонями вниз по срібному волоссю. — О, Всевишній, я називаю дружиною дитину.

— До вашого відома, деякі молодші за мене дівчата вже давно заміжні, народили дітей і ніхто не вважає їх дітьми.

— І дарма, — лорд потягнувся до пляшки з вином. Відкоркував її та, забувши про келих, зробив ковток. — Добре, покажи яка ти не дитина. Підведись!

Аеліра стала на ноги. Постала перед чоловіком у білій нічній сорочці з цупкої тканини.

— Роздягайся.

Крижані сніжинки вкрили спину дівчини. Звісно, старші жінки їй розповідали про те, що має відбутися цієї ночі. Згідно з їхніми словами, головне заплющити очі й терпіти, а решту зробить чоловік. Тепер вона дружина Асгейра і повинна виконати свій обов’язок. Йому ж дозволено бачити її оголеною? Мабуть, дозволено. Вони поєдналися священними нитками шлюбу, стали одним цілим. Ну, майже.

Дівчина прикусила губу та тремтячими пальчиками почала розв’язувати шнурівку на грудях. Впоравшись з вузлом, важко видихнула. Зважившись, спустила тканину з плечей. Сорочка впала на підлогу. Тепер ніщо не приховувало її тіла. Стояла повністю оголена та відчувала сором. Липкий погляд Асгейра ковзав її вигинами. Його обличчя випромінювало байдужість й дівчина не знала, чи сподобалася йому. Природа наділила її худорлявістю, каштановим волоссям та зеленими очима. Дівчина сподівалася, що тьмяне світло від свічок, приховає усі недосконалості. У спальні повисла тиша. Чоловік не рухався, лише поглядом торкався її оголеного тіла. Зрештою зробив ще один ковток вина та підвівся:

— А ти казала, що не дитина. Тобі ще потрібно рости, й коли ти виростеш, то я не впевнений, що з тебе вийде красуня. Навіть алкоголь не може змусити мене дивитися на тебе як на жінку. Будьмо відвертими. Мене змусили одружитися. Не міг відмовитися від племінниці короля. Я зовсім не бажаю тебе бачити, до того ж ти не виживеш на півночі. Надто тендітна та юна. Буде краще, якщо ми взагалі не спілкуватимемося. Завтра я відправлюся на північ, а тебе залишу жити у своєму маєтку біля підніжжя гір. Там значно тепліше. У тебе будуть слуги та все необхідне. Сподіваюся ми більше не побачимося.

Грюкнувши дверима, Асгейр вийшов зі спальні. Він залишив Аеліру саму, збентежену та присоромлену. Дівчина одразу одягнула нічну сорочку, сіла на ліжко та обняла себе за коліна. З її очей посипалися сльози. Зовсім не так вона уявляла свою першу шлюбну ніч. Її зневажили! Не бачить у ній жінку. Почувалася потворою, яка не варта його погляду. Злість вирувала у грудях, наповнюючи їх гіркотою. Хотілося стати красунею, закохати в себе цього зарозумілого індика та зневажити його своєю увагою. Відплатити цією ж монетою.

Ніч минула у сльозах. Асгейр так і не повернувся. Залишалося лише здогадуватися де і з ким він провів ніч. Проте, дівчина пообіцяла собі, що його життя її не цікавитиме. Після сніданку на неї чекала карета. Слізно попрощавшись з батьками та сестрами, вона розмістилася в екіпажі. Лорда Айсмана не було. Їй повідомили, що він відправився ще на світанку. Аеліра раділа з цього приводу. Не хотілося завий раз бачити цього пихатого невігласа.

Після кількох годин їзди, кутаючись у хутряну шубу, дівчина зійшла з карети й уважно дивилася на свій новий дім. Охайний маєток, в якому вона приречена жити сама. Асгейр, як і обіцяв, найняв їй прислугу, не обмежував дівчину у грошах та взагалі не вмішувався у її життя. Протягом п’яти років Аеліра не отримувала жодної звісточки від свого законного чоловіка й здавалося, якби не щомісячні рахунки по витратах, то він взагалі б за неї забув. Дівчину таке влаштовувало. Зрештою, це краще ніж жити з ненависним чоловіком та щодня терпіти його присутність.