Глава 9

Розділ 9.

- Не очікувала вона! – прошипів крізь зуби Максиміліан, надто жваво підскочивши.

- Так, - кивнув я, мило посміхнувшись.

Ні, а чого він, цікаво, хотів? Вважай, накинувся на порядну дівчину! І не важливо, що як би на свою дружину. Особисто мене цей факт мало цікавить. Взагалі не цікавить!

– Тоді вважайте, що я обдумав ваші слова.

– І?

- І більше ви мене у своїй кімнаті не побачите, - гордо мовив він, дивлячись на мене зверху вниз.

Такої задоволеної усмішки в цьому світі у мене ще не було. Я у прямому сенсі розтікся по ліжку, ледь не муркочучи. Все-таки добрий чоловік Максиміліан. Правильний! Тепер я завжди готовий навіть у думках називати його тільки на ім'я та Королем, на знак поваги, звичайно ж.

От тільки чим ширше ставала моя посмішка, тим гірше виглядав Король. Втім, я це помітив не відразу, перебуваючи у своїх прекрасних фантазіях про спокійне життя. А варто було мені все-таки помітити зміну в його настрої, як я одразу ж насторожився, пильно подивившись на нього.

– Бачу, ви раді, люба дружина… – вкрадливо простяг Максиміліан.

– Я б поспереча-лася… – так само вкрадливо видихнув я.

– Не раді?

- На рахунок дружини, - підкинув я цьому Королю ідею. - Ви мене, звичайно, за дружину взяли. При всьому чесному народі погодилися, щоб я бу-ла вашою дружиною, а от я ні на що свою згоду не дава-ла.

Помітивши, як обличчя Максиміліана з ряду кислого перейшло в «чорне», я потер руки. І ось, здавалося б, заткнися Макс, вистачить смикати чоловіка, нехай іде собі з миром. Та ось тільки бісить мене його самовдоволений вигляд. І виводити його із себе, виявляється, так приємно. Наче бальзам на душу.

— Ви, моя Королева, гірша за змію, — кивнув Максиміліан і, не давши мені рота відкрити, швидко випалив: — Але я знаю, як збити з вас пихатість.

- І як же? – максимально спокійно уточнив я, хоч, чесно зізнатися, серце тьохнуло. Та й уява назріла, показуючи всілякі жахи типу вологого підвалу.

- Звичайно, раніше такого ще не було, щоб одразу після весілля. Але ж у нас з вами зовсім інша ситуація.

– Не мимріть, мій Король, – примружившись, холодно видихнув я, особливо виділяючи останні свої слова.

– Вибір наложниць…

– І що не так із наложницями? – скинув я одну брову, не зовсім розуміючи, про що він каже. Який вибір? Куди обирати? Або точніше – кому?

- Ви, моя Королева, повинні контролювати наложниць. Вибирати їх для свого коханого Короля, стежити за їхнім добробутом, – не без задоволення пояснив мені Король.

– А? – тільки й зміг видихнути я, не вірячи своєму щастю.

То це покарання? Саме це? Чи там дівчата зовсім гарпії якісь? Хоча, хто має право суперечити Королеві? Ну, крім, звісно, ​​Короля?

- Так, зазвичай, Королева займається набором наложниць десь через місяць після весілля, але ж у нас з вами зовсім інша ситуація, - буквально тріумфуючи від свого задуму, видихнув Максиміліан.

- Я згодна, - швидко випалив я, та ще й кивнув для впевненості.

– Що?

- Я готов-а хоч зараз зайнятися цими дуже потрібними обов'язками, - милостиво пояснив я.

- Ось як?

- Так, але в мене буде кілька запитань.

- Звичайно, - хмикнув Король, показово скинувши одну брову.

- Які дівчата вам подобаються або я можу вибрати на власний розсуд.

- Які дівчата мені подобаються? – вкрадливо простягнув він.

– Сексуальні? Сором'язливі? Блондинки, брюнетки, руденькі? Можливо, пампушечки?

Помітивши, як смикнулося око Максиміліана, я замовк, чекаючи на його вердикт. Не звір же я, справді, закопувати самооцінку мужика ще нижче. Цього цілком достатньо! Нехай знає, що дружина зовсім його не хоче, навіть бачити, і подумає про це. Можливо, до того моменту, як я зникну з цього світу та звільню це тіло, він перегляне свої погляди на життя. Звісно, є ризик, що Маргарет зовсім мертва, але час покаже, що до чого.

- Здивуйте мене, моя Королева! - гаркнув Король і, розвернувшись, вилетів з кімнати, не забувши, звичайно, голосно грюкнути дверима.

Поводиться, як ображена невинність. Теж мені, ляля! Хоча, по-чоловічому мені його реально шкода. Навіть уявляти не хочу, як йому. Втім, що уявляти, якщо, точніше коли я повернуся додому, мене теж чекатиме вигідний шлюб з незрозуміло ким. М-да…

Хоч одна користь від цього попадання є – я приблизно знаю, як не потрібно поводитися з майбутньою дружиною. Втім, може буде можливість відмовитися від цього шлюбу?

Гаразд, усе це демагогія, настав час спати, щоб були сили дивувати Короля. А я вже його здивую, так здивую, що він ще потім довго оговтуватиметься.

Прокинувшись рано-вранці, я від душі потягнувся, відчуваючи незрівнянне ні з чим почуття умиротворення на пару з бажанням творити! Знайти гідних дівчат для майбутнього гарему. Найпрекрасніших красунь у всьому світі!

Так-так, підсовувати Королю страшненьких леді я точно не збирався. Навпаки, в моїх Наполеонівських планах дівчата мали бути одна за другу кращими. Щоб Король дивився і не міг натішитися своїм щастям. Принаймні, перших хвилин п'ять.

- Ваша Величність, ви прокинулися? – злякано подивилася на мене Софія, безшумно прошмигнувши до кімнати.

- А ти хотіла, щоб я спа-ла? - підняв я одну брову, намагаючись не показати дівчині, що для мене її поява теж виявилася несподіванкою.

– Що? Ні!

– Мені здається чи тобі час… заміж?

– Заміж? – заплескала віями Софія.

Як же з жінками важко! Я її тут на місці злочину спіймав, а вона не тільки натяку не зрозуміла, але ще й зависла. Залишається тільки дочекатися, коли вона почне збуджено стрибати, а потім і дякувати мені за те, що я таки відпускаю її у вільне плавання в пошуках нареченого.

– Що ти забула у моїй кімнаті? - гаркнув я не своїм голосом, змушуючи дівчину злякано смикнути.

- Так вбрання хотіла вам приготувати, поки ви спите ... - Втиснувши голову в плечі, прошепотіла вона.