Глава 5

Розділ 5.

– Не спати, – тихо пробурмотів я, легенько поплескуючи себе по щоках.

Як виявилось, найскладнішою частиною мого плану було бажання спати. У мене реально очі заплющувалися самі по собі, намагаючись добре підставити мене. Навіть уявляти боюся, що буде, якщо я засну і прокинуся тільки вранці, мліючи від задоволення на м'якому ліжку. Думки про ліжко принесли досить очікуваний результат, і я широко, з задоволенням, позіхнув.

Ні, так далі не може продовжуватися! Я ж реально зараз засну, можливо, навіть з відкритими очима, щоб не так підставлятися перед самим собою. Ось тільки собі брехати – це остання справа. У мене є ще шанс повернутися!

Вставши з ліжка, на якому я до цього сидів, я почав інтенсивно махати руками, на зразок ножиць. Зарядка - це те, що мені зараз потрібне! Так я швидко прийду до тями, і сон буде останнім, про що я взагалі думатиму.

Починаючи стрибати на місці, я опустив голову, дивлячись на груди, що підстрибують мені в такт. Відчуття так собі, якщо чесно. Неприємно. М-да, ось я і знайшов уразливе місце жінок. Хоча взагалі Маргарет виявилася дуже красиво складеною дівчиною. Я сьогодні під час банних процедур зміг у цьому переконатись.

Стрункі, довгі ноги, підтягнутий живіт, без краплі зайвого жиру, апетитні груди, така, впевнена двійка і, звичайно, акуратно вистрижений трикутник між ніг. Підозрюю, що бритв для жінок тут немає, як і різних новомодних депіляцій, але є перукар для особливо важливих місць.

Реготівши про себе, я з занепокоєнням глянув на вікно. Мені потрібно, щоб ще трохи стемніло, і тоді я зможу діяти. Ще трошки!

Стук у двері змусив мене подумки чортихнутися. Я ж сказав усім цим дамочкам, які вічно бігають за мною, що я відпочиватиму і мені більше нічого не потрібно. І з чого раптом вони про мене згадали? Може, прикинутися сплячим? А що? За ідеєю, я вже повинен був заснути.

Застигши на одному місці, я уважніше глянув на двері. Невже хтось зараз навмисно перевіряє, сплю я чи ні? Але навіщо? Прийшли закінчити розпочате та вбити Маргарет? Якщо так, то я їм не заздрю, адже я поки що помирати точно не збираюся! От взагалі ніяк!

Облизнувши губи, я акуратно, намагаючись навіть не дихати, став біля стіни поруч із дверима, розтягуючи губи в підступній, хижій посмішці. Нехай тільки зайде, і я покажу йому, хто тут господар. Чи їй? Втім, яка різниця? Мені зараз можна все, я поки що Маргарет!

Чекав я поки невідомий візитер зайде, приблизно хвилин десять, ось тільки ніхто не поспішав порушувати мій спокій. Ну, хоч більше спати не хотілося і то користь.

Почекавши, поки на вулиці остаточно стане темно, я накинув зверху на нічну сорочку халат і тихенько, зовсім не даючи жодних звуків, відчинив двері кімнати, нарешті видихаючи. Біля моїх дверей ніхто не чергував, що не могло не тішити.

Крадучись, наче якийсь злодюжка з капроновою панчохою на голові, я вийшов з вітальні, а потім і з палацу, ледь не заблукавши в його коридорах. На вулиці я теж намагався йти в затишних куточках, щоб навіть тіні не було видно, і тільки діставшись стіни біля річки, зміг повністю видихнути, розуміючи, що з однією частиною свого плану я впорався.

Злодійкувато озирнувшись на всі боки, переконуючись, що нікого поряд немає, я скинув халат, а потім підняв нічну сорочку, зав'язуючи її на талії. Звичайно, було б чудово взагалі її зняти, ось тільки, як би там не було, але трусити нехай і не своїми цицьками, мені зовсім не хотілося. Та й раптом Маргарет повернеться до свого тіла і тут такий досить пікантний сюрприз.

Хмикнувши собі під ніс, я похитав головою. М-да, ситуація ще та виходить, але, на жаль, не повернутись додому я не можу. Та й Маргарет, я впевнений, зі своїм явно не солодким характером зможе викрутитися з незручної ситуації. Якщо вона, звісно, ​​ще жива.

Від думки, що я можу у своєму світі також бути мертвим, я відмахнувся. Ні, такі думки точно справі не допоможуть! Потрібно зібратися і вірити в себе.

Розім’явши трохи шию і потрусивши руками, я підійшов впритул до стіни, розуміючи, що моє завдання буде не з легких. Стіна була досить високою, навіть кінчиками пальців до верху я дотягнутися точно не зможу, ще й зроблена без особливих дефектів.

Нарешті наважившись, я вчепився за ледве видимий виступ над моєю головою, починаючи підтягуватися, та так і впав, боляче вдарившись, коли руки сковзнули. Втім, маленька невдача не зупинила мене. Зараз я бачив ціль і не бачив перешкод.

Абияк, з горем навпіл, здерши ледь не до крові руки і ноги, я зміг дотягнутися до верхівки стіни, буквально повиснувши на ній. Маргарет безперечно не завадили б якісь силові вправи, бо діяв я на межі можливостей її тіла. Боліло у мене реально все, що тільки можна і не можна, але свого я зрештою досяг і заліз на стіну.

Переможна усмішка не те, щоб зникла з мого обличчя, вона буквально сповзала разом із моєю вірою у краще майбутнє, коли я побачив, що ж знаходиться з іншого боку стіни. Такого я точно не очікував, навіть уявити не міг у найстрашнішому сні. Моя надія повернутись у своє тіло розбилася в гіркій реальності.

- І що ж ви там робите, дозвольте дізнатися?

Від холодного голосу Короля, що несподівано пролунав поруч, я здригнувся і, відвернувшись на секунду, звалився зі стіни, просто в те, що залишилося від річки! У болото! Як так взагалі могло статися, що зараз я бачу не річку, а саме русло? Це ж не пустеля, в якій річка може просто висохнути або вода в ній з’являється тільки під час дощів.

Барахтаючись у болоті, я тільки й міг, що стиснути кулаки, намагаючись ганебно не розплакатися. Так, я чоловік і мені дуже хочеться плакати. І таке у житті буває! У мене, правда, раніше такого ніколи не траплялося, крім дитинства, звичайно. Хоча, можливо, це ті самі реакції тіла і Маргарет була аматоркою поридати? Щось ніби: сильні жінки теж ніжні ромашки всередині і плачуть вони виключно у подушку, коли ніхто не бачить.

- Ваша наполегливість мене вражає, - хмикнув Король, розвалившись на вершині стіни. Ще б показово в небо подивився, му ... дятел!