Глава 4

Розділ 4.

- Добре, леді Беатріс, йдіть, - кивнув я, з останніх сил стримуючи себе.

– Але…

- Ідіть, леді, - наполегливо повторив я, а коли жінка встала, прикрив очі. - І дякую.

– Ви можете звернутися до мене будь-якої хвилини, я завжди…

- Я зрозумі-ла.

Простеживши за тим, як за Беатріс зачинилися двері, я знову впав на ліжко, починаючи пхикати, як маленька дитина. Я дійсно відчував себе безпорадним у ситуації, що склалася. По-перше, мені, поки я не повернувся у своє тіло, доведеться зображати дівчину, щоб не опинитися в якійсь місцевій психіатричній лікарні, чи чогось гіршого на вогнищі. По-друге, не все так гладко було у самої Маргарет, так що мені доведеться ще й при необхідності вирішувати її проблеми.

Взагалі, як виявилося, я був недалеко від істини. Шлюб із Королем – це свого роду політичний хід. Королю майже тридцять і він має мати дружину, а в ідеалі і спадкоємця. Далі ж взагалі хащі! Сам він дружину собі не вибирає, адже є шаман, який визначає найкращу пару для Короля, а зрештою і Королеву для всіх підданих.

Наскільки я взагалі зрозумів з розмови з Беатрісою, усіх шляхетних дівчат привозять до палацу на оглядини, де не тільки шаман, а й Королеви вдови дивляться на товар обличчям. Майбутня Королева повинна уособлювати всі прекрасні якості у світі. Звичайно, ніхто не чекає від неї чогось надприродного, адже це тільки жінка, але першим і головним її обов'язком є народження спадкоємця, а потім уже й порядок у палаці!

Народження Спадкоємця!

Усі чекають від мене Спадкоємця!

Дулю їм з маком, а не Спадкоємець! Нехай Король сам народжує, якщо йому так вже треба.

У принципі вся розповідь до цього моменту не дуже мене здивувала. Чогось такого я, в принципі, й чекав. Але, як кажуть, що далі в ліс, то більше дров! Наступну інформацію Беатріс мені буквально у вухо шепотіла, боячись, що нас хтось може почути.

Як виявилося не все так гладко у Королівській родині. Влада взагалі дурманить людей. Бабуся Короля була зі славного роду де-Карсиль, мама Короля, яка спочила при пологах, з невеликого роду де-Маросон, а ось друга дружина попереднього Короля та його колись незмінна головна наложниця з роду де-Деросін. Ось зараз і борються усі головні роди цього світу за верховенство у раді та більший вплив на Короля.

Я, чого вже приховувати, у сімейних чварах не дуже прокачаний, будучи єдиним спадкоємцем у сім'ї. А ось у Короля і брат молодший є, син тієї самої наложниці - другої дружини. Так що підсиджують його явно не по-дитячому. І начебто, що складного? Король за умовчанням повинен прийняти бік бабусі та її роду, ось тільки мужик, здається, сам собі на думці. А може, зазнався дуже рід бабусі, ось він і не поспішає голову в цю кабалу засовувати.

Я ж у всій цій історії або точніше Маргарет, як красна ганчірка для бика. Вибрала то наречену Вдовуюча Бабуся з дальньої гілки свого роду, що вже не додає кохання від Короля або хоч трохи розуміння. І добре б тільки це, але, під моїм немиготливим поглядом, Беатріс зізналася, що у Короля вже є кохана наложниця. Та, від якої він забуває про здоровий глузд.

Для мене класно все! Король собі нехай із наложницею розважається, а я зі своїми приземленими проблемами розбиратимусь. От тільки щось мені підказує, що мирного, тихого життя мені не бачити. Та й варіант з тим, що Маргарет сама в річку стрибнула, мені все більше здається притягнутим за вуха. Все-таки вона не перший день у цьому світі живе і цілком мала знати місцеві порядки.

І ось виникає питання, що буде, якщо я помру в цьому тілі? Я в своє повернуся чи все вже, цілком того?

Перевіряти, якщо чесно, зовсім не хочеться, а значить, настав час тікати! І якнайшвидше! Я все дізнався, мені нічого не сподобалося, настав час додому!

Пройшовшись поглядом по кімнаті, я забіг у вбиральню, намагаючись знайти щось зручніше, щоб спробувати перелізти через стіну. А що? Жага до нормального життя і з вмираючої людини Людину- Павука зробить, так що виберусь якось. Все що завгодно зроблю, аби подалі звідси бути!

Так, стоп! Потрібно все обміркувати нормально!

Зараз йти не варіант, точно. За мною, як і вдень ув'яжуться всі ці дівчинки-служниці і кроку ступити нормально не дадуть, а отже, треба чекати ночі. Так і спокійніше буде і менше непотрібних свідків. Все, з цим визначився. А ось із нарядом таки треба щось вирішити. Хоча, можна ж просто сукню скинути і залишитися в одних штанцях! Цілком зручно вийде!

Остаточно заспокоївшись, я підступно посміхнувся. Сьогодні я вмию руки з цього світу, що може бути ще кращим?

- Ваша Величносте! - прокричала Софія, різко відчинивши двері в мою кімнату, змушуючи мене буквально завалитися у купу суконь від несподіванки.

- Що тобі, Софіє? - Гаркнув я, остаточно заплутавшись у пишних спідницях.

– Там, там Його Величність прибув…

– Хто прибув?

– Король! - З придихом відповіла дівчина, починаючи скидати з мене сукні.

– Принесла нелегка… – буркнув я собі під ніс. - Скажи Його Величності, що я погано почуваюся.

– Ні-ні-ні… – замотала головою Софія, дивлячись на мене великими круглими очима.

- Що значить ні?

- Я не можу, і ви не можете, це ж Король!

Зітхнувши, ледь не закочуючи очі, я похмуро хмикнув, дивлячись на цю людську наївність. Я не можу? Я? Та я все можу!

– Скажи Його Величності, що я погано почуваюся! - чеканячи кожне слово, виплюнув я, різко підірвавшись з підлоги.

- Ваша Високість, швидше! - прокричала схвильована леді Беатріс, увірвавшись в кімнату, а потім і в гардеробну.

- Я погано почуваюся!

- Це не має значення, - похитала вона головою, заспокоюючись і сумно дивлячись на мене. – Королю не відмовляють, ніхто не відмовляє!

– Гаразд… – стиснувши зуби, видихнув я. - Ходімо!

– Але ж як…

- Що, Софіє?

- Зачіску поправити, плаття ...

- Нехай дивиться на таку, яка є, - хмикнув я зловісно, ​​- і мовчки радіє, що йому таке щастя дісталося.