Глава 1. Я не вийду за нього заміж!

— Я не вийду за нього заміж!

Слова вирвалися самі. Голос дзвенів у просторому кабінеті батька, відлунюючи від високих склепінь і книжкових шаф.

Я сиділа у м’якому кріслі навпроти його масивного столу, схрестивши руки на грудях, і не кліпаючи дивилася просто в очі міністрові безпеки — своєму батькові.

А він — холодний, владний, із легкою тінню втоми — дивився на мене згори вниз. Ото вже індик напищений!

— Вийдеш, — сухо промовив він. По спині пробіг крижаний холод.

— Ні.

— Так.

— Дулі тобі, тату. Якщо вже так хочеш, то можеш сам за нього вийти. Обіцяю, я не стану перешкоджати вашому щасливому шлюбу!

— Що це за поведінка малої дитини, Василино?! — гаркнув він.

Та гучний голос батька мене не лякав. Я виросла під цим громом — звикла. Та й усі звикли: тато кричав постійно. Мабуть, саме тому я й утекла від його «опіки» до академії.

— Ти про свою поведінку? Згодна, — хмикнула я, витягуючи з сумки стос паперів. — Пхати власну дочку під якогось темного маґістра — ще й за кругленьку суму або за гучне ім’я? Тату, ти ж міністр безпеки. Невже не можна було обійтися без шлюбу за контрактом? Подумати хоча б раз про щастя дочки!

— Я саме про щастя моєї дочки й думав, — відказав він холодно.

— Судячи з того, що тут написано — ти, як завжди, думав тільки про себе!

Я демонстративно потрясла перед його витягнутим обличчям цей стос паперів і з гуркотом кинула на стіл.

Він підняв брову.

— Прочитала вже?

— А ти думав, я підпишу, не дивлячись? — пирхнула я.

Він усміхнувся кутиком рота:

— Така ж всюдисуща, як твоя мати.

Я прикусила язика, щоб не огризнутися. Укол був точний — мама пішла з родини, не витримавши його контролю. А тепер він хоче, щоб і я стала черговою фігурою у його політичній грі.

Раніше він був іншим. Я щиро пишалася тим, що є його дочкою. Принаймні — до того моменту, коли він виставив мене на своєрідний аукціон наречених.

Батько вирішив видати мене заміж за темного маґістра. І не за кого-небудь, а за Сайраса. Я познайомилася з ним уже в стінах академії — він тоді прийшов розбиратися з проблемами, що виникли через політичні ігри короля.

Сильний. Темний. Високий. Широкоплечий. І… одружився на мені. Без моєї згоди! Так, серед аристократів це траплялося: достатньо було дозволу батька.

Не уявляю, навіщо йому був потрібен цей союз, але знала одне напевно — такого шлюбу я не хочу.

Я навмисне вступила до Академії — подалі від батькових інтриг, ближче до магії та свободи. Контракт про шлюб підписали без мене, коли мені було лише вісімнадцять. І якби не Академія, мене вже давно замкнули б в особняку — «під охороною чоловіка».

— Я вийду заміж тільки з любові. Або не вийду зовсім, — сказала я, дивлячись йому просто у вічі.

Батько відкинувся на спинку крісла. Його обличчя було непроникним, лише рука, що стискала пір’яну ручку, побіліла.

— Ти граєшся з вогнем, — вимовив він повільно.

— Зате не з темним маґістром, — відрізала я.

Ручка з хрустом тріснула навпіл. Я підняла брову. Чудово. Перший раунд — за мною.

— Тебе відрахують з Академії, і ти підеш під вінець, як слухняна, — процідив батько.

— Мене не відрахували навіть тоді, коли я підірвала лабораторію, — спокійно нагадала я. — А зараз у мене практика. Пробач, татусю, але танцювати під дудку твоїх радників у мої плани не входить.

Він підвівся, навис наді мною, і я вперше за довгий час помітила, як сильно він постарів. Зморшки, сивина на скронях, втома в очах.

— Насолоджуйся останніми днями, доню. Скоро ти станеш дружиною. І житимеш під одним дахом із ним.

Мене мов холодною водою облило.

Я піднялася.

— Побачимо, хто кого, тату, — кинула я й рішуче рушила до дверей.

Уже за порогом, у коридорі, я на мить зупинилася. Рука тремтіла. У грудях усе клекотіло від злості, але я змусила себе видихнути.

Ні, Василино. Тільки не зараз. Не дай йому перемогти.

Я ступила в портал — і повітря навколо стиснулося, закрутилося вихором, розриваючи простір.

За мить я вже стояла посеред академічного двору, де метушилися студенти.

На щастя, ніхто не помітив, що я повернулася через закритий канал — за таке могли й викликати «на килим».

Адже користуватися порталом дозволялося лише професорам. Небезпечна це справа, знаєте. Одну мою подругу якось випадково перенесло просто на коліна до ректора — і тепер вона заміжня та вагітна.

Як би й мені часом куди не занесло…

Я поспішила до вежі практик.

Сьогодні весь курс вирушав на виїзну практику — вивчати роботу магічних вартових на кордоні з Чорноліссям, що межує з нашим містом Дембургом. Слава всім богам, туди вже точно не полізе ні батько, ні мій «законний чоловік». Останній, як і всі темні магістри, був по вуха зайнятий справами короля.

Я притулилася плечем до стіни й з полегшенням видихнула. Залишився лише тиждень.

Тиждень — і контракт буде анульовано.

Згідно зі стародавнім законом, якщо шлюб не був… консумований (бр-р, яке огидне слово!) протягом одного року, його визнають недійсним.

Цілий рік я ховалася від свого дорогоцінного чоловіка. І ось тепер — фінішна пряма.

Я підійшла до натовпу адептів, сховавши руки в кишені мантії, щоб ніхто не помітив, як зрадницьки тремтять пальці. На майданчику перед портальною вежею вже товпилися студенти — гамір, метушня; хтось сміявся, хтось намагався пронести заборонені амулети, поки викладачі відверталися. Повітря гуло від нетерпіння та цікавості.

Я підняла підборіддя й почала роздивлятися всіх навколо.

На помості стояла професорка Мері — строга, охайна, з волоссям, зібраним у бездоганний вузол. У руках вона тримала теку з документами.

— Отже, — промовила вона, перекриваючи гомін натовпу, — нагадаю правила: тримайтеся разом, не відходьте від групи, виконуйте вказівки наставників. І так, — вона примружилася, ковзнувши поглядом по натовпу, — це стосується передусім тих, хто вважає себе винятковими.