Розділ 7

Сьомий розділ

…Чорні клуби застилали погляд, і я знову була маленькою та беззахисною. Наче всі мої сили вмить зникли і немає нікого, хто міг би мене захистити.

Полум’я розжарило цеглу, обпалюючи руки. Хотілося кричати, але чоловік у домі шукав мене. Я чула його голос крізь тріск палаючих дерев.

— Виходь, малеча. Тобі нічого не загрожує. Я відведу тебе до твоїх батьків.

На мить я навіть засумнівалась, може, вони насправді живі? І змогли вибратися до того, як дах обвалився на їхню спальню?

Розгубившись, я втратила концентрацію, невдало схопилася за камінь, і він дзвінко упав на підлогу.

— Ось ти де! — пролунало внизу.

Біля основи каміна виглянув чоловік. У нього було світле коротке волосся і блідо-блакитні очі.

Малон ні краплі не постарів за цей час. Жодна зморшка не з’явилася на його білому обличчі. Хоча тоді я ще не знала, хто він.

— Ні! — прокричала і піднялася ще вище.

— Не дурій. Ти впадеш і вб’єшся. Спускайся, і я виведу тебе з дому. — Він просунув руку, але не зміг до мене дістатись. Його плечі були занадто широкі. — Злізай негайно, — промовив із неприхованим роздратуванням.

Я підняла голову вгору. До волі було зовсім небагато. Якихось пару метрів, і я виберуся назовні.

— Дах продірявився і повністю обвалиться будь-якої миті. Ти вб’єшся, якщо не спустишся.

Але замість відповіді я зробила ще один ривок і… не втрималася. Втратила рівновагу і рухнула вниз…

— Про що ти думаєш, Діано? — запитала Елен, вириваючи мене зі спогадів.

— Дурниці. Нічого суттєвого, — відмахнулася.

Сьогодні була чудова погода, і ми вирішили прогулятися садом. Все навколо потопало в зелені, але я її не помічала. Мене мучили болючі думки.

— Я тебе давно знаю. Навіть під вуаллю можу зрозуміти, що ти відчуваєш. Ти турбуєшся через майбутню магічну битву?

— За це переживаю найменше. Ніколь не сильний бойовий маг. Її талант — за допомогою маніпуляцій та істерик добиватися бажаного. Ці навички на полі бою їй навряд чи допоможуть.

— Що тоді?

— Ковен вмирає, сили вичерпуються, угода з драконами та близькість Малона. Коли я стану на чолі ковена, мені доведеться вирішувати багато проблем.

— Мене теж це хвилює… Ксана сказала, що Ніколь уже дві ночі провела в кімнаті Вівана.

Я пирснула.

— Я б здивувалася, якби на її місці опинився хтось інший. Сподіваюся, вона народить спадкоємця і позбавить нас своєї компанії.

— Головне, щоб батьком був Віван, а не хтось інший.

Її слова змусили мене зупинитися. Я подивилася на подругу через щільну фіранку, намагаючись прочитати її емоції. Ходили плітки про те, що деякі дівчата потайки вночі покидали храм. Я не придавала цьому значення, вважаючи нісенітницею.

У ковені заборонені будь-які стосунки з чоловіками. Це пов’язано з тим, що вночі ми не маємо чар і будь хто може цим скористатися. До того ж відьми закохуються і тікають з коханцями. І нам доводиться їх повертати.

З ковена не можна вийти. Єдиний вихід відмовитися від сестринства — вмерти.

— Думаєш, вона має коханця? — прошепотіла.

— Точно не можу сказати, але я дещо чула. До приїзду в Сандамар Ніколь хвалилася перед Терезою та Ніккі впливовим шанувальником.

— Тереза та Ніккі — дівчата, яких спіймали нічні мародери на під’їзді до кордону?

— Вони. Шкода їх. Це приклад того, що з Ніколь не можна бути в безпеці. Вони однією групою пробиралися до Сандамара, але потрапили в засідку. Ніколь єдина, кому вдалося втекти.

— Як дивно.

Історія здавалася дуже підозрілою.

— Дивись, кого я бачу, — Елен вказала на далеку алейку, в кінці якої стояла жінка, одягнена в білий одяг. — Я її по рухам рук впізнаю. Жестикуляцію Ніколь неможливо ні з чим переплутати.

Придивившись, я побачила жінку в персиковій сукні та з елегантною зачіскою. Я не могла повірити своїм очам. Ніколь розмовляла про щось із леді Маргарет. Та сама нещасна, яка мала стати дружиною Адама замість мене.

У більш спокійному настрої вона виглядала досить привабливо. Можливо, Адам досі має до неї почуття і вони таємно зустрічаються? Ревнощі боляче вдарили по самолюбству.

— Нас помітили, — констатувала Елен і помахала рукою Ніколь.

Маргарет щось сказала білявці і пішла геть. На жаль, Ніколь не пішла за нею слідом і вирішила підійти до нас.

— Гарний день для прогулянки, — промовила вона, порівнявшись із нами.

— Хто ця жінка? Вона з кола імператора драконів? — запитала.

— Дівчина була дуже хвора. Лікарі обіцяли, що вона помре, не доживе до зміни сезону. Але з моєю допомогою їй вдалося повністю позбутися недуги. Тепер вона здорова. До речі, їй пророкують місце дружини брата імператора. Кажуть, що підготовка до весілля триває повним ходом. Вони чекають лише на момент, коли у Вівана народиться спадкоємець, який зруйнує прокляття. — З моїх вуст зірвався нервовий смішок. — Що смішного, Діано?