Розділ 6

Шостий розділ

Дракон приніс мене на оглядовий майданчик Глориндейла, коли вже стемніло. Це була моя невелика перемога. Адже спочатку Адам пропонував нам залишитися в замку у скелі. Якоїсь миті мені навіть захотілося піддатися на вмовляння і прийняти його пропозицію.

Але потім я згадала про ковен. Я можу подбати про себе, а відьми без мене будуть приречені на смерть. Особливо якщо зважити, що головною стане Ніколь.

— Анабель, — сказав Адам, коли набув людського образу.

Світло місяця скрадав його силует, але навіть у напівтемряві я відчувала тяжкість його погляду.

— Ти щось хотів?

— Я маю бути впевнений, що з тобою все буде гаразд, — Адам дістав із кишені штанів тонкий ланцюжок із бежевим каменем у срібній оправі. — Це кольє — сильний оберіг. Якщо тобі загрожуватиме небезпека, я завжди зможу прийти на допомогу.

Я підхопила своє волосся, дозволяючи йому надіти мені на шию прикрасу. Обережно торкнулася пальцями кулона, відчуваючи невидиму магію, що він випромінював.

— Дякую.

— За його допомогою ми зможемо бачитися. Не знімай його.

— Добре.

Протяжне виття розлилося над сплячим містом, змушуючи мене здригнутися. Нічні мародери завивали свої пісні. Вони заявляли, хто в цьому місті господар.

Моя реакція не залишилася поза увагою Адама. Для звичайних людей їхні голоси звучать, як собачий гавкіт. Але не для відьом.

— Що тебе так налякало? — запитав він.

— Недолюблюю собак, — я піднялася навшпиньки і лагідно поцілувала його в щоку. — Мені час, старша камеристка, напевно, шукає мене.

І без зайвих сентиментів я поквапилася до сходів, докоряючи собі за недалекоглядність.

Як можна було так проколотись? Тепер Адам матиме підозри. А раптом він здогадається, що я не проста смертна?

Кусаючи губи від досади, я вдерлася до своєї кімнати і мало не налетіла на Анабель.

— Куди ти поспішаєш? — запитала перелякана служниця.

— Вибач. Не помітила тебе, — сказала розгублено і сіла у вільне крісло. — Елен вже пішла?

— Сказала, що втомилася і їй треба відпочити. Вона молодець, до тебе приходили відьми, а вона за допомогою чарів зробила мій голос подібний до твого.

Дівчина почала знімати мій одяг.

— Що вони хотіли?

— Як я зрозуміла, прийшли підтримати тебе у прагненні зайняти місце Верховної відьми. До речі, ти вирішила обійняти нову посаду? У вас якесь голосування?

— У ковені спірні питання вирішуються магічним поєдинком. Скоріше за все, ці відьми зрозуміли, хто переможе, і прийшли налагоджувати зв’язки.

— Зрозуміло. На цей поєдинок можна буде поглянути?

— Не знаю… Напевно… ми ще не вирішували, — відповіла на відсіч

Перед очима стояло обличчя Адама, коли він зрозумів, що я чую нічних мародерів. Мене наче зловили на брехні.

— Що з тобою? Дракон тебе образив? — несподівано спитала Анабель.

— З чого ти взяла?

— Минулого разу ти повернулася іншою. Більше… задоволеною, — вона хихикнула, змушуючи мене почервоніти.

— Ні. Це не те, що ти подумала.

— Ти можеш своїм наївним сестрам розповідати байки. Я одразу зрозуміла, що у вас із братом імператора таємний роман.

На таку прямоту мені навіть не було що відповісти.

— Мабуть, так. І він мене не кривдив. Просто все дуже заплутано, — я повз волю торкнулася кулона на шиї. Мені було не звично носити прикраси. — Він подарував мені кольє, щоб ми могли бачитися. Але я не можу його носити.

— Чому?

Я зняла ланцюжок, і простягла його Анабель.

— В основі кулону — адамант. Магічний камінь, який не тільки оберігає від нещасть, а й допомагає знайти людину на великій відстані. Я не можу його носити, інакше Адама зрозуміє, що його рудоволоса Анабель і відьма з ковена — одне обличчя. Нехай воно буде в тебе. Носи його і не знімай.

— Не питання! — у дівчини спалахнули очі. — А якщо Адам побачить мене і зрозуміє, що я не та, якій він дарував це кольє?

— Скажеш, що мені довірили брудну роботу, і я віддала тобі його на якийсь час. А потім прожогом розповіси про це мені.

— Добре. А ти не боїшся опинитися без захисту дракона?

— Правда несе для мене більшу небезпеку.

***

Вночі я довго крутилась в ліжку і заснула лише під ранок. Як наслідок, наступного дня в мене все валилося з рук. Я була розсіяною та роздратованою.

Замість того, щоб вирішити проблеми з Адамом, я заплутувалася в наших стосунках ще сильніше. Чоловік, коханець, дракон і брат імператора — як тільки в одній людині вміщується стільки ролей?

Адам не виходив у мене з голови. Я одягалася, снідала, розчісувала волосся лише з думками про нього. Коли я трохи заспокоїлася і вдягла вуаль, двері моєї спальні відчинилися без стуку. А на порозі з’явився мій чоловік!