Розділ 5

П’ятий розділ

На три дні життя завмерло. За цей час ніхто з дівчат не промовив жодного слова. Вважалося, що душа відьми може прийняти наші голоси за поклик і повернутися на землю неприкаяною примарою.

У ковені скасовувалися всі свята та розваги. Цей час був потрібний не тільки для шанування покійної. Треба було вирішити, як далі жити.

Верховна була єдиною, хто ще якось міг зібрати нас докупи. Але після приїзду в Сандамар, угоди з драконами та дозволу показати свої обличчя я не розуміла, куди нас ведуть боги.

Все, чому вчили роками, втратило сенс. Я була дезорієнтована, розчавлена та загнана в клітку. В одному куті якої був мій чоловік, у другому — король, який вимагав спадкоємця, а третє місце займав Темний Владика.

Потрібно було балансувати між гострими гранями, намагаючись зберегти те, що лишилося від нашого сестринства.

За традицією четвертої ночі після смерті старшої відьми всі члени ковена збиралися, щоб обрати нову старосту. І цей раз не став винятком, але від деяких традицій нам довелося відмовитися.

Сьогодні, попри обряди, ми зібралися у вітальні нашого крила. По периметру розставили запалені свічки. Дванадцять дівчат розсілися на вільні дивани та пуфи навколо невеликого столика, на якому лежала одна єдина річ — вуаль Верховної. Ми з Елен сиділи поряд на невеликій оттоманці.

— Ніколи не думала, що вона залишить нас так рано, — сказала Рима.

На зборах дівчата були без вуалей, щоб кожен міг на власні очі побачити всю ту скорботу, яку передають їхні емоції.

— Вона була мені як мати, — сказала Ніколь і струсила сльози.

— Для всіх нас це велика втрата, але треба вирішувати, що робити далі, — сказала вголос Елен слова, які багатьох вводили в ступор.

— Відповідь очевидна. Виберемо нову Верховну відьму. Я готова прийняти на себе весь тягар відповідальності, — промовила Ніколь.

Мене внутрішньо перетрусило. Будь-хто, тільки не вона!

— Не думаю, що ти маєш мудрість, яка необхідна для цієї посади, — не стрималася.

Очі білявки впилися в моє обличчя, наче кігті.

— А ти хочеш запропонувати когось іншого? Може, себе? Не сміши! — Ніколь піднялася походжаючи між диванами: — Ти неврівноважена, безвідповідальна і найзапальніша відьма з усіх, що колись існували. Ти всіх нас згубиш. Навіть Верховна не завжди могла тебе контролювати.

— Думаєш, тобі вдасться підкорити мене? — піднялася я з місця, готова вступити в бій.

— Думаю, нам немає сенсу вирішувати це питання в суперечці. Адже ми цивілізовані люди. Пропоную проголосувати за ту, хто займе місце Верховної, — вона обернулася та обвела поглядом присутніх. У цей момент я відчула якусь каверзу. — Сестри Світлого ковена відьом, я — Ніколь — висуваю свою кандидатуру на місце Верховної відьми. Хто підтримує — підніміть руку.

У кімнаті зависла тиша. Глибоко в душі я сподівалася, що Ніколь отримає сильний удар по власному самолюбству. Але цей урок отримувала я за свою недалекоглядність.

Помалу дівчата почали піднімати руки. Одна, дві, три, п’ять… Усі присутні, окрім мене та Елен, голосували за те, щоб Ніколь стала новою Верховною відьмою.

— Здається, настав момент приймати привітання, — радісно скрикнувши заявила Ніколь.

— Хочеш додати собі балів у власних очах імператора? На тебе чекає розчарування, Віван не та людина, заради якої варто брати на себе відповідальність за весь ковен. І як ти збираєшся поєднувати роль Верховної та коханки дракона?

— Без тебе розберуся.

— Сумніваюся, — я підвелася і підійшла до столика, на якому лежала вуаль Верховної.

В очах Ніколь прослизнув метал.

— Ти не посмієш, — прошепотіла білявка.

Міцно стиснувши в долонях два кінці тканини, я з легкістю розірвала її на дві частини.

Виклик кинутий!

— Я заперечую твоє право на місце Верховної відьми.

Один шматок тканини впав на підлогу, а інший — залишився в моїй руці. Під тишу, що леденіла душу, я вийшла з кімнати.

***

Зазвичай сніданок приносили мені в кімнату. На той час я вже була зібрана і готова приймати відвідувачів. Хоча останніми днями до мене мало хто заходив. Смерть Верховної наче ввела в заціпеніння. І мене влаштовувала млява течія мого життя.

Але сьогодні все було інакше! Я тільки розплющила очі, а на моєму ліжку вже сиділа Елен.

— Чому ти не сказала мені, що збираєшся зайняти місце Верховної відьми?

— Елен, іди. Я ще не прокинулася, — невдоволено пробурмотіла і перекинулася на інший бік.

Але дівчина придавила частину покривала, не даючи мені накритися з головою.

— Не вдавай, що мене тут немає. Ти мала мені про це розповісти раніше, — напирала цікава подруга.

Грубим поштовхом стегна двері покоїв відчинилися, і на порозі з’явилася покоївка.

— Сніданок, — безцеремонно пробурмотіла Анабель. Вона докотила візок з їжею до середини кімнати, по-господарськи скинула туфлі і сіла на іншу частину мого ліжка, масажуючи стопи. — Це взуття мене доконає.