Розділ 4

Четвертий розділ

Найменше в світі мені хотілося знову повертатися до кабінету Адама. Навіть не знаю, що більше мене відштовхувало: наполеглива увага чи страх бути розкритою. І те й інше хвилювало кров. Я не хотіла зустріти свого чоловіка, але чомусь від спогадів про минулу зустріч унизу живота починали пурхати метелики.

В одязі Анабель я без особливих труднощів пройшла в урядове крило, приклала вухо до дверей кабінету і кілька хвилин дослухалася до звуків. Переконавшись, що всередині немає нікого, переступила поріг.

Все тут було як і раніше. Ось тільки розбитої рамки не виявилося на своєму місці. Але саме вона мені була потрібна!

Я розпочала пошуки, оглядаючи все навколо. Адже якщо зламана річ чарівним чином відремонтується, то не буде потреби відшкодовувати збитки. Але ні на столі, ні на полицях, ні на підвіконні не знайшлося потрібної речі. Мені довелося вдатися до допомоги чар.

Промовивши заклинання пошуку, я звернула увагу на один із відділень у секретері дракона. Схопивши зі столу канцелярський ніж, я підділа їм опуклість і надавила. Мені пощастило! За нею виявилася потайна шафка, де й лежала розбита рамка.

Все вийшло дуже просто! Я швидко зачарувала рамку, і вона стала навіть кращою, ніж раніше. Не залишилося й сліду від сколу.

Раптом за дверима пролунали голоси. Сюди хтось ішов!

На складне чаклунство з переміщенням у мене не вистачить часу. Від безвиході я сховалася за секретером.

Вхідні двері відчинилися і з гуркотом ударилися об стіну.

— Ти робиш помилку! — на підвищених тонах грізно прогарчав Адам.

Від його тону в мене затремтіли піджилки. Не хотілося опинитися на місці його співрозмовника.

— Я тебе не розумію. Мені здавалося, що зняти прокляття — наш священний обов’язок. Чому я маю відмовлятися від пропозиції Малона?

— Тому що це наше спільне прокляття, а не твоє особисте.

— Скажи ще, що й імперія теж наша спільна? — кинув йому у відповідь Віван.

У кімнаті повисла гнітюча тиша.

— Може, й скажу, брате, — крижаним тоном промовив Адам.

Від напруги здавалося, що повітря стало відчутним на дотик і його можна було розрізати ножем.

— Гаразд, не кип’ятись. Навряд чи наша сварка вирішить проблему. Пропоную дати час відьмам і, якщо вони не виправдають наших сподівань, перейти до пропозиції Малона, — позадкував Віван.

У цей момент мені захотілося розцілувати Адама, а ось чинний правитель Сандамара мене відвернув від себе ще більше.

— На цьому й зупинимося.

— Як гадаєш, навіщо Малону відьма ковена? — несподівано промовив імператор.

— Не знаю, але готовий побитися об заклад, що він зацікавлений у тій, що обрушила скляне склепіння. Тож ви з ним певною мірою суперники.

— Сумніваюся, що йому вдасться перемогти.

— Перед тим як накласти на нас прокляття, ти говорив майже те ж саме… До мене зараз прийде важливий відвідувач, пропоную продовжити розмову іншим часом.

— Не затримуватиму тебе, брате, — прикриваючи образу, Віван покинув кімнату.

З ними обома щось не так. Я вперше за довгий час задумалася, чому на них накладено прокляття. Можливо, якщо я дізнаюся про їхній секрет, то мені буде простіше розкрити свій?

— І довго ти збираєшся там ховатися? — як грім серед ясного неба промовив Адам.

Здається, мене розкрито.

Я повільно піднялася з-за столу, прижимаючи до грудей дві частини рамки. На мене з цікавістю дивився Адам. Готова присягнутися, його забавляла ця ситуація.

— Що ж ми маємо? Служниця розбила мою річ і безвісти зникла, не заплативши ні копійки. Потім вона потайки проникла в мій кабінет, підслухала важливу урядову розмову і зламала секретну схованку.

Він підійшов до мене, дивлячись із висоти свого зросту. Мені довелося задерти підборіддя, щоб дивитися йому прямо в очі.

— Все зовсім не так.

— Я уважно слухаю. Просвіти мене, що тут сталося.

— Я… згадала, що не закінчила прибирання у вашому кабінеті. Повернулась, але тут нікого не було. Вирішила закінчити роботу: мила, прибирала, змітала павутиння. А потім раптово натиснула на щось у вашому секретері, і звідти вивалилася розбита рамка.

Адам уважно слухав моє оповідання, ніби перевіряючи мої нерви на міцність.

— Припустимо. Ось тільки ти не врахувала одне.

— Що саме?

— Канцелярським ножем для листів не протирають пил, — він підняв із підлоги кинутий мною доказ. — А ще він залишає сліди на дереві, коли їм намагаються щось відкрити… І що мені з тобою зробити за все це?

Я розуміла, що перебуваю в жахливому становищі. Що б я не сказала на своє виправдання, це лише погіршить моє становище. Мене врятує лише диво.

Тому я вирішила ризикнути:

— Поцілувати.