Розділ 2

Другий розділ

Мене розбудив наполегливий стукіт у двері. Після того, як Верховна дала мені сонною настоянку, я проспала пів дня. Не знаю, чи приходив пізніше Адам, але поговорити зі мною він би не зміг.

Я накинула довгий халат, ховаючи обличчя в глибокому капюшоні, і відчинила двері. На порозі стояли двоє: лисий випещений чоловік у строкатому, але дорогому костюмі, і дівчина моїх років у вбранні покоївки. У палаці всі слуги ходили в однаковому одязі.

У руках дівчина тримала червону коробку.

— Пані, мене звати Ельмунд Берфегор Чіпетта. Я головний кравець королівської сім’ї та прийшов за дорученням імператора. Чи можна нам увійти?

Першим поривом було прогнати непроханих гостей. Але потім я ковзнула поглядом по дівчині, і в мене народилася одна шалена ідея.

— Звичайно, завжди рада гостям.

Я відійшла убік, впускаючи парочку до кімнати. Ельмунд прискіпливо оглянув мої покої, але промовчав. Зате служниця з подивом розглядала все довкола. Наче її впустили туди, де бути не належить.

— Ви відхили подарунок короля…

— Я? — здивувалася від його слів. — Я нічого не відхиляла.

— Хіба не вам подарував його величність троянду — символ королівського роду?

— Це були солодощі, і я не відкинула їх. Я їх втілила у реальність. Не думала, що мою магію сприймуть як відмову.

— Даремно не подумали. А може, це й на краще. Король наказав пошити для вас спеціальне вбрання. Мої кравчині працювали всю ніч, не покладаючи рук. І нам вдалося створити щось, що може вразити будь-яку жінку!

Він кивнув служниці. Дівчина поставила коробку на кавовий столик у центрі кімнати, зняла кришку і дістала звідти неймовірної краси смарагдову сукню. Я ніколи не бачила нічого подібного: вона була зіткана з парчі, атласу та шовкового мережива. Бюст був розшитий золотою ниткою та орнаментами.

— Дивовижне вбрання.

— Приміряєте?

— Із задоволенням. Але тільки без вас, пане Чіпетта. Жінкам ковена не можна роздягатися перед чоловіком.

— Розумію. Я припускав щось таке. Тому взяв із собою помічницю.

— Дякую за розуміння. Якщо в мене будуть якісь побажання, я обов’язково передам їх через служницю.

— Радий був служити. — Він попрямував до дверей, але біля самого порога зупинився. — Вчора я був приголомшений вашими силами у скляній залі. Мені навіть здалося, що це не ілюзія, а справжні уламки. Весь двір тільки це й обговорює. Я ніколи не зустрічав відьму такої сили.

— Ілюзії завжди були моєю слабкою стороною… Дякую за подарунок.

Чоловік зблід і вийшов за двері.

Коли ми залишилися зі служницею вдвох, я підійшла до дівчини і сказала:

— Роздягайся, мені потрібний твій одяг.

Від подиву вона роззявила рота.

— Моя? Але навіщо? Вам подарували гарне плаття, одягніть його.

— Воно мені не потрібне. Мені потрібний твій одяг, щоб без зайвої уваги вийти з палацу. Усього на пару годин, а потім я поверну тобі одяг, і ти забереш імператорську сукню за своє мовчання.

— Але що тоді вдягну я?

— Ти побудеш у моєму одязі. У цьому халаті тобі нема чого страхатися. Ніхто не знає, як я виглядаю, — дівчина забарилася. І я вирішила її дотиснути: — Рішайся. Або я знайду іншу покоївку на цю роль. Будь-яка дівчина у палаці погодитися на цю угоду лише за кілька шматків мережив від сукні. А я пропоную тобі ціле вбрання.

Дівчина закусила нижню губу, жадібно подивилася на імператорський подарунок:

— Добре. Я згодна.

Вона знімала деталі форменого вбрання і простягала мені. За лічені секунди з відьми я перевдяглася служницю.

Чорне плаття, з білим фартухом і застебнутим під горло коміром на ґудзиках-бусинах, ідеально сіло на мою худорляву фігуру. Руде волосся за допомогою чарів зібрала в акуратний пучок на маківці. Подібні зачіски носили всі служниці у палаці.

Ось тільки моє руде волосся було настільки норовливе, що з зачіски постійно випадало пасмо, і мені доводилося прибирати його за вуха.

— Ви руда. Як незвичайно, — пролунало за спиною.

Коли я обернулася, побачила здивовані очі покоївки, яка підперезала мій халат.

— Чому?

— Такий колір волосся дуже велика рідкість у Сандамарській імперії. Триста років тому Божевільний Дракон — правитель Сандамара — звелів страчувати всіх із рудим волоссям. Вважалося, цей відтінок робить людей магами та чаклунами. Упродовж десятиліть його правління майже всіх винищили.

У мене кольнуло в грудях від тяжких спогадів.

— Можливо, він мав рацію. Я руда і до того ж відьма.

— Зараз усі розуміють, що це була дурість старіючого божевільного дракона. Зараз вам нема чого побоюватися, ну крім зайвої уваги.

— Дякую, що попередила…

— Анабель, — і щиро посміхнулася.