Розділ 1

Перший розділ

— Як ти дісталася? — запитала Елен, допомагаючи мені зав’язати нижню спідницю.

Зверху одягла білу храмову сукню, підперезану широким шкіряним поясом з хитромудрими застібками.

— До кордону мене доставив провідник. Після я сіла на коня і з заходом перетнула головні ворота Глориндейла. Мародери чекали в місті, але я втекла і залізла в чужий будинок, просидівши там до світанку, — відповіла, покриваючи голову довгою білою вуаллю, що кріпилася на голові невеликою тіарою.

Ми з Елен дружили, але я не ризикнула зізнатися, що вийшла заміж.

— Ти дуже хоробра! І тобі несказанно пощастило, Діано, — вона простягла мені довгі шкіряні рукавички.

Матерія приємно обтягувала кожен пальчик і приховувала обручку. Як виявилось, цей аксесуар не так просто зняти.

— Як решта?

— Мері та Тереза не дісталися кордону… Зв’язок із Ніккі зник у першу ж добу… Верховна каже, що, можливо, вони затрималися в дорозі. Але ми всі знаємо, що з ними сталося.

На душі наче шкребли кішки. Я не була близькою з цими дівчатами, але втрата будь-якої з нас була величезним горем. Від колись величезного та могутнього ковена Світлих відьом залишилося не більше дванадцяти дівчат.

Усього за два роки нічні мародери майже повністю знищили відьомську родину. Зачарований темними чарами імператор не зміг захистити нас. І ми змушені були шукати притулку в імперії драконів Сандамар.

— Ніколь?

— Цю гадину навіть темрява не хоче брати. З нею все гаразд.

І ніби почувши, що про неї говорять, у двері покоїв постукали.

— Ви скоро? Верховна чекає тільки на вас, — пролунав неприємний писклявий голосок з-під білої накидки.

— Вже йдемо, — кинула через плече Елен.

Я взула шкіряні чоботи і разом із сестрою вийшла з кімнати. На вулиці нас чекали три екіпажі. Дівчата вже розсілися на місця, і лише Верховна відьма стояла біля першої карети.

За той час, що ми не бачилися, вона стала виглядати ще старше. Верховна була єдиною, кому дозволено не покривати обличчя. Тонкі павутинки зі зморшок стали ще глибшими, а в світло-блакитних очах читалася глибока скорбота.

— Діана поїде зі мною. Одна, — жінка відчинила дверцята першого екіпажу.

Елен глянула з недовірою. Навіть під вуаллю я могла читати її емоції. У мене ж по спині побіг холодок — невже вона вже знає про мою вчорашню авантюру?

Я поставила ногу на підніжку, піднялася в екіпаж і зайняла місце навпроти головної відьми ковена.

— Ви хотіли мене бачити, Верховна?

— Я рада, що ти змогла дістатися. Не всім так пощастило… Але це не означає, що ми тут у безпеці.

— Я зустріла нічних мародерів у місті.

— У Глориндейлі їхній вплив не такий великий. Вони побоюються сандамарських драконів — правителів цієї країни.

— Все, як виказали, Верховна.

— Боюся, дракони не надто люб’язні до непроханих гостей. А нам дуже потрібне їхнє заступництво. Від цього залежать наші життя, — вона замовкла, наче збираючись із силами: — Сандамарські правителі теж постраждали від темного Владики. Усі чоловіки в їхньому роді прокляті. Імператор мав шість шлюбів, і кожна дружина помирала наступного дня після весілля. Коханкам вдавалося зачати дитину, але й мати та діти гинули під час пологів.

— Темний Владика не зміг їх убити і вирішив позбавити спадкоємців, — здогадалася я.

— Я листувалась з їхнім палацовим магом. І він запропонував мені угоду. Одна з наших сестер народить дракона спадкоємця в обмін на його захист і заступництво.

На мене ніби вилили відро помиїв. Я не вірила своїм вухам.

— Відьма ковена буде коханкою дракона? Заради цього ми приїхали сюди? Краще б мене роздерли нічні мародери!

— Діано, від цього залежить життя кожної з нас.

— Віддати на втіху безневинну дівчину, щоб решта жила у своє задоволення в розкішному палаці. Це воістину гідна кончина ковена.

— Замовкни! — вона з силою вдарила по корпусу екіпажу. — Мені теж неприємна ця новина, але не ми обираємо нашу долю. Інші вже знають, що на них чекає. Дехто навіть погодився на подібну угоду. Я не прошу тебе брати участь, але хоча б не заважай.

— Я намагатимусь.

Карета зупинилася. Лакей відчинив двері і галантно запропонував руку, допомагаючи спуститися Верховній. Коли вона впевнено стала на землю, він запропонував мені допомогу, але я проігнорувала його.

Верховна голосно видихнула, не схвалюючи мою поведінку. Але мені було не до неї. Моя увага захопила величезний палац з білого каменю. Вражаюча статуя з високими вежами та шпилями, відкритими галереями та вікнами з хитромудрими візерунками. Будова потопала в зелені гіллястих дерев та кущів.

Нашу появу одразу помітили. Слуги почали виглядати з вікон, дехто навіть показував пальцями.

Дванадцять дівчат в однаковому білому одязі й з покритими головами були дивиною для цих місць. Жінки при дворі носили сукні з глибоким декольте та відкритими плечима. Вони робили складні зачіски з пір’ям і квітами. І ніхто з них не приховував свого обличчя.

Нас провели довгими коридорами до величезної зали зі скляним склепінням. Я ніколи не бачила більш незвичайного місця.