Пролог

Пролог

Рятівні двері!

Я смикнула ручку, і по очах вдарило яскраве світло. Заскочила всередину, притулилася спиною до дерев’яного полотна, прислухаючись до звуків на вулиці.

— Куди вона подівалася? — прогарчав один із мародерів.

Він стояв на тому місці, де я була кілька секунд тому. Я чула його рвані вдихи. Від усвідомлення, що моє життя висить на волосині, кров стигла у венах.

— Напевно, побігла в той провулок, — пробасили йому у відповідь.

Пролунав шум кроків, що віддалялися, і шалений ритм мого серця потроху почав зменшувати темп. На цей раз мені вдалося втекти.

— Пані Маргарет? — пролунав мелодійний голос.

Я обернулася. Поруч стояла жінка у чорному форменому одязі з білим відкладним коміром.

Тільки зараз я усвідомила, що без дозволу серед ночі увірвалася до чужого будинку!

Першим поривом було у всьому чесно зізнатися, але за дверима знову пролунали лякаючі голоси, і мені нічого не залишалося.

— Так, це я. Вибачте, що так пізно, — люб’язно посміхнулася.

Жінка швидко оцінила мою дорожню сукню, витягнулася, як струна, і з помпезним виглядом вимовила:

— Не хвилюйтеся, ви прийшли навіть раніше, ніж ми на вас чекали. Проходьте за мною.

На щастя, керуюча не знала, як виглядає пані Маргарет. Я вирішила цим скористатися. З першими світанковими променями до мене повернуться чари, і я зможу без перешкод покинути це місце. Але поки що, заради власної безпеки, мені потрібно прикинутися іншою людиною.

Керівниця йшла коридором, а я хвостиком пленталася слідом, розглядаючи все навколо. У темному провулку я й уявити не могла, куди потраплю. Все у цьому місці потопало в розкоші. Нехай у Сандамарі я чужинка, але мені не важко оцінити вартість краси штор із парчі, пухнастих аровінських килимів і блиск шовкових шпалер. Усюди були розвішені картини у позолочених рамах. Хазяїн будинку не скупився на предмети мистецтва.

Ми зупинилися біля масивних дерев’яних дверей, на металевих ручках були вигравірувані зображення драконів.

— Вам допоможуть наші служниці. Не хвилюйтеся, вони вміють тримати язик за зубами.

Переді мною відчинилися двері залитої світлом кімнати. Але не оздоблення дорогих покоїв привело мене в жах, не величезна ванна на латунних ніжках, над якою височіла хмара пари, а розкішна біла сукня!

Весільна сукня!!!

Я потрапила на таємне вінчання, а прислуга прийняла мене за наречену.

— Я не впевнена, що зрозуміла вас правильно… — позадкувала я.

— Не хвилюйтеся, у вас завжди буде можливість відмовитись. Хазяїн обов’язково вас вислухає. А тепер нам треба поспішати. Не можна зволікати з ритуалом.

І вона штовхнула мене вперед, зачинивши за мною двері. Присягаюсь, я чула, як клацнув замок за спиною. Але перевірити це мені не вдалося. Служниці налетіли, наче вихор, знімаючи одяг і заштовхуючи в гарячу воду. Зі старанністю почали змивати з мене дорожній пил.

Чуже мило пахло лавандою та мелісою. Не порівняти з тим, що ми варили у монастирі.

Я заспокоювала себе думкою, що господар будинку повинен знати, як виглядає його наречена. А коли мій обман розкриється, я компенсую всі незручності. До того ж наречена має нагрянути з хвилини на хвилину! Не стане вона спізнюватися на своє ж весілля?

Ненадовго я дозволила собі відпочити. Тут ніхто не знав мого імені та призначення.

Служниці допомогли мені вибратися з ванни, обтерли тіло мигдальним маслом і підсушили моє руде волосся щипцями, виклавши кучері в елегантну зачіску.

Я з подивом дивилася на своє відображення. Було дивно бачити себе в наряді нареченої. Ніколи не думала, що колись приміряю цю роль.

— Ви дуже гарні, леді Маргарет. Ми чули про вас, але ніхто не міг припустити, що ви настільки чарівні, — ойкнула одна зі служниць, закінчуючи з моїм волоссям. — Шкода тільки…

Друга тицьнула її ліктем у бік, ніби попереджаючи, щоб та не бовкнула зайвого.

— Чого вам шкода? — насторожилася я.

— Нічого, пані. Моя подруга трохи не в собі, — вона покрутила пальцем біля скроні і загрозливо зиркнула на базікалу. — Їй завжди шкода... Напевно, хотіла опинитися на вашому місці. Ви ж знаєте, який у нас господар.

— Так… справді… знаю.

У мене заграла цікавість. Захотілося поглянути на багату титуловану людину, яка вирішила пов’язати себе нерівним шлюбом. Адже на мені був простий одяг, і слуга не знала, як виглядає наречена. Значить, у закоханих був привід ховатися. Таємне весілля пані Маргарет інтригувало.

— Останній штрих, пані, — одна зі служниць закріпила мені на голові довгу фату, яка щільно приховувала моє обличчя. Мені вона чимось нагадала наші храмові накидки.

Весільна сукня вже сиділа по фігурі, як лита. Я покрутилася перед дзеркалом, розглядаючи себе у відображенні дзеркала.

Все ж таки у Сандамарців дуже гарні шлюбні традиції. Іноді я шкодую, що відьмам ковена заборонено одружуватися.