1 (2)

Слова Звірецького змусили мене сісти назад. Я впилась пальцями в край столу.

– Якщо це такий жарт, – прошепотіла я, – то він не смішний, Богдане. Зовсім. Я зараз не в тому стані, щоб…

– Це не жарт.

Я провела долонею по обличчі. Могла б боятись, що зіпсую макіяж, але на мені не було ані граму косметики. Останнім часом зовнішність не турбувала мене зовсім.

Богдан бачив перед собою не осяйну красуню-піаністку, що зривала оплески на кожному виступі, а втомлену молоду жінку з темними колами під очима та згаслим поглядом. І попри це він все одно збирався гукнути мене заміж? Справді?

Дурня.

– Це якось пов’язано з моїм батьком, з Ігорем Смольченком? – спитала я. – Знаю, що він не надто надійний діловий партнер, проте натиснути на нього не вдасться. Не через мене. Йому плювати на шантаж абощо, важелю впливу з мене не вийде.

– Зі Смольченком я впораюсь самостійно, – заперечив Богдан. – Він зараз по вуха в боргах і не викрутиться. Тим паче, його майно частково під арештом.

Про це мені було відомо. Якби не махінації батечка, я могла б попросити грошей на мамине лікування у Захара Шелеста, мого зведеного брата. По крові ми не рідні, це син другої дружини людини, яку, на превеликий жаль, я повинна називати матір’ю, проте ладнаємо непогано. Якщо не просто так, то бодай в борг він би дав.

Однак потрібної суми у Захара не знайдеться, ми вже про це, на жаль, говорили. Я сподівалась поговорити з ним сьогодні ще раз, розпитати, чи є бодай якась частина, принаймні на підтримуюче лікування, якщо на операцію не вистачає. Мала надію, що Захар не відмовить. Або його молода дружина, вона ніби… Обіцяла допомогти, якщо що.

– Якщо це не через батька, то чому? – спитала я. – Ви привабливий чоловік, і багато хто з задоволенням погодився б на будь-які стосунки з вами…

– Радий, що ти вважаєш мене привабливим, – Звірецький знов посміхнувся, – отже, ми поладнаємо, і це буде вдалий шлюб. Чому так швидко? Буду чесним, у мене завжди багато роботи, і я не маю часу обирати, підшукувати кандидатку, залицятися. Крім того, мої конкуренти звертатимуть увагу на будь-яку жінку поруч зі мною. Дружину захистити буде набагато простіше.

Я кивнула, хоча насправді не вірила жодному його слову.

– Це все одно дивно. Мене ви не знаєте.

– Я пробив інформацію, і те, що я прочитав, мене більш ніж влаштовує.

– Отже, ви знаєте, про яку суму йдеться.

– Звісно, – кивнув він. – Гроші не стануть проблемою. У мене зараз вони є.

– Я… Ви влаштували так, щоб мені відмовили в банку?

Звинувачення зірвалось з губ саме по собі, хоча не варто було дражнити людину, що збиралась мені допомогти.

Нібито.

Звірецький, на щастя, заперечно похитав головою.

– Ні. Просто я знаю, що це справа з високим кредитним ризиком. Не сумнівався, що відмовлять. Але продавати квартиру не буде ніякої потреби. Я все забезпечу і не потребуватиму грошей назад. Крім того, – він схилив голову набік, – не варто вважати, що ми зірвемось з місця в кар’єр. До весілля буде трохи часу, познайомитись ближче. Я дам можливість адаптуватися.

Це все одно звучало жахливо.

– Якщо ти згодна, – додав Звірецький, – ми можемо обговорити додаткові умови. Я повністю відкритий до діалогу.

Відчайдушно хотілось розридатися. Я усвідомлювала, що не можу собі цього дозволити, але зупинити порив було складно. Сльози вже стояли в очах.

Минуло, напевне, хвилини дві, перш ніж я змогла з ними впоратись.

– Мені потрібно подумати, – нарешті прошепотіла я. – Це не таке рішення, яке приймають… На рівному місці.

– Звісно. Я розумію, – кивнув Богдан. – Проте радий, що ця кава не опинилась у мене на голові.

– Я не кидаюсь чашками з кавою.

– Радий чути, що моя майбутня дружина досить стримана та поміркована, – всміхнувся він. – Коли вирішиш, що згодна, подзвони мені.

Він поклав на стіл між нами візитівку. Білі літери мало не світились на чорному фоні.

Я все ще не вірила в те, що справді все це почула. Нікому подібні пропозиції всерйоз не роблять! Якби я була справді багатою… Та й, зрештою, ми не в середньовіччі! Тут нема сенсу влаштовувати шлюби таким чином, особливо Звірецькому. Він досить привабливий, аби знайти собі дружину і без моєї участі.

Думок в голові було настільки багато, що, здавалось, я зараз вибухну. Не втримавшись, я скочила на ноги і вискочила з кафе, навіть не вдягла своє зимове пальто, лише схопила його з вішака. І вже надворі, відійшовши на кількасот метрів та вдягаючись, я зрозуміла, що прихопила з собою візитівку.

Хай би як абсурдно це не звучало, можливо, Звірецький – мій єдиний шанс врятувати маму.

____

Мої любі читачі, вітаю вас у новинці! Це буде щемка історія кохання, місцями сповнена небезпек та гострих подій. Сподіваюсь, ви залишитесь разом зі мною спостерігати, як герої долають свій тернистий шлях до щастя. 

Як вам пропозиція Богдана, до речі? Як вважаєте, наскільки небезпечно для Світлани погодитись на таке?