Розділ шостий

Даміано

Пауліна займалась зі своїми ученицями у великій залі. Раніше тут проходили бали, і я знав, що одного разу доведеться віддати слугам наказ, аби вони все прибрали, змили сліди кіптяви з підлоги, натерли її, ховаючи подряпини від чужих гострих підборів, запалили свічки. Знову в кутках розташуються музиканти, на імпровізованій сцені виступатимуть запрошені герцогом на святкування артисти, диваки, що фіглярство називають справжньою магією, а ошатні лорди та леді прогулюватимуться залою в очікуванні чергового танцю. Гомонітимуть вдови, обговорюючи дівчат на виданні. Я ходитиму тут з Корою, виряджений у золото, та почуватимусь павичем, що оглядає власні володіння.

Але зараз зала все ще зберігала сліди боїв, що тут відбувалися. Я знав, якщо придивитися, можна побачити випалену смугу – тут в мене врізалась блискавка герцога Санті, лишивши кіптяву на підлоги і зачепивши кілька мармурових плит. А ось тут – краплинки крові з моїх ран, що випадково потрапили на стіну. Тут Вірджиніо Санті хотів завдати останнього удару, але не зміг.

Бій продовжився вже на вулиці, але зала все одно лишилась меморіалом, всотала в себе сліди мого супротиву, здавалося б, чітко визначеній долі.

Я не став втручатися в навчання, просто стояв збоку, спостерігаючи за тим, як Пауліна показує раз за разом рух для виклику енергії молодим ошатно вбраним жінкам. Поруч з трьома аристократками, імена яких я не міг згадати, стояла також зовсім юна служниця, і я не міг не помітити: виходило в неї краще за інших.

Подруга нарешті відчула мій погляд.

– Можете бути вільні. Приходьте завтра у той самий час, продовжимо тренуватись, – звеліла вона і не озиралась до мене, аж доки вони не покинули залу. Тільки тоді я вислизнув з тіней, а Пауліна крутнулась на підборах і подарувала звичну теплу усмішку. – Дамі. Давно ти тут?

– Кілька хвилин.

– Тебе зацікавило тренування?

– Я чекав побачити більше людей. Бажаючих позайматися вчора було більше.

– Не кожна жінка насправді призначена для того, щоб чарувати, – фиркнула Пауліна, і в її очах читався легкий відтінок презирства. – Але це не всі учениці, звісно. Я просто розбила їх на невеликі групи, аби на всіх звернути увагу і не пропустити жодну випадкову дурницю. Їх, сам розумієш, буде повно.

Жінка підійшла до мене ближче, плавно похитуючи стегнами, і поклала руку мені на груди. Від долоні хвилями розходилося тепло.

Колись я був по вуха закоханий в Пауліну. Мені здавалось, що всі ці почуття згасли, і вона ніколи не відповіла б мені взаємністю. Але зараз відьма дивилась так, ніби вперше розгледіла справжнього чоловіка за кутастим хлопчиськом, з яким змагалась у спарингах.

Можливо, якби це трапилось кілька років тому, зараз я б був з нею. А ще з…

Довелось швидко закліпати, щоб відігнати геть образ того, що ніколи більше не стане моїм.

Даміано, це минуле. Тепер в тебе інше життя, і воно теж може бути щасливим.

Я відступив на крок від Пауліни, розриваючи наш тактильний контакт.

– Кора приходила?

– Твоя дружина? – гмикнула відьма. – Приходила, і вчора, і сьогодні. Повірити не можу, в тебе справді був роман з цією сірою мишкою? І вона навіть вмудрилась від тебе завагітніти?

– А ти вважаєш, що напівельфеня могло народитися від аасимара? – вигнув брови я. – Чи ми з Даветом недостатньо схожі?

Пауліна знизала плечима.

 – Я бачила хлопчика лише здалеку, і мені здалось, що він дуже подібний до твоєї дружини. Такий самий сірий.

– Вони не сірі, – відрізав я. – І в мене не «був роман», в мене є стосунки з моєю коханою дружиною Корою, Пауліно, тож твої дошкульні зауваження не надто доречні.

– Мені завжди здавалось, що ти обираєш більш… яскравих жінок, – знизала плечима вона. – Сильних. Таких, що можуть дати відсіч, якщо знадобиться.

– Ти сумніваєшся в здібностях Кори?

– Вона все-таки погодилась стати дружиною герцога Санті.

– Рятувала нашу дитину. Крім того, Санті не залишав Корі вибору і намагався таким чином… Принести ще більше болю. Краще контролювати всіх довкола.

– Ти дуже змінився, – Пауліна зітхнула. – Раніше ти був відкритішим. Куди зник той радісний блиск в твоїх очах?

– Нема великої радості, щоб на неї блищати, – я знизав плечима.

Вона схилила голову набік.

– Тобі потрібна жінка, яка зможе тебе підтримувати, – промовила Пауліна. – І не дивись на мене так, ніби я натякаю на себе, бо це неправда. Я просто кажу, що Кора цілком безпомічна. Вона приходила на заняття, і хоча я не можу сказати герцогині, щоб вона забиралась геть, навчити її чомусь все одно не вийде. Я доклала всіх можливих зусиль, аби вона вичавила з себе бодай іскринку, а вона, здається, була готова забитися в куток і бурмотіти молитви. Тож зроби щось з релігійністю своєї дружини і з її слабкістю, якщо не бажаєш, щоб новий Санті завдав тобі удару у спину через неї.

Слова Пауліни неприємно жалили; вона відчитувала мене, ніби хлопчиська, і дивилась не зверхньо, але мов на юного нетяму, що прикутий ланцюгом власних почуттів до майбутніх проблем.