2 (4)

Питання застало мене зненацька. Я поняття не мав, з якої родини Кора та хто її батьки, і розумів, що найближчим часом мушу дізнатися про них якомога більше, аби не потрапити в пастку власної брехні. Але я навіть припустити не міг, що зустріч чекатиме на мене вже так скоро.

В тому, що Кора та Даріо – рідня, я навіть не сумнівався. Одного погляду на них вистачало, щоб зрозуміти, наскільки ці двоє схожі. Ті ж самі великі сірі очі, які успадкував від матері і Давет, густе темне волосся, бліде обличчя, подібні риси.

Але зовнішність не дорівнює характеру. Я бачив, що Даріо переживає за сестру і племінника, та не міг дати гарантій, що це щиро. Крім того, те, що він не ворог їм, геть не означає, що готовий змиритись з моїм правлінням.

– З ними все в порядку, – відповів я. – Сідайте, Даріо. Думаю, нам є про що поговорити.

– Я хочу їх побачити. Корі потрібна допомога, – інквізитор продовжував стояти. – Де вони? Десь під замком? Сестрі не можна в підземелля. А Даветові тим паче. Ви ж напівельф, ви повинні розуміти, наскільки хворобливі діти нашої раси!

– Сядьте, – з натиском промовив я. – Та припиніть істерику, Даріо. Я вже сказав, і готовий повторити ще раз: з Корою та  Даветом все гаразд, вони в гарних умовах і не в підземеллі. З чого б то раптом я мав арештовувати власну дружину та сина?

Даріо здригнувся, ніби його прошило блискавкою, а потім повільно опустився на запропонований стілець. І до того бліде обличчя стало взагалі білим.

– Власну дружину? – хрипко перепитав він.

– Ми з Корою обвінчались вчора при свідках, – кивнув я. – Я щасливий нарешті возз’єднатись з жінкою, яку кохаю.

«Перекрий Тінями кабінет. Не можна, щоб вас почули», – звелів мені Ліонель.

Голос бога звучав уривчасто та суворо, і я не став задавати зайвих питань, натомість струснув рукою, дозволяючи магії заповнити увесь вільний простір. Тільки коли переконався, що нас точно не зможуть підслухати, сказав:

– Вам нема про що переживати, Даріо, окрім долі вашого інквізиторського ордену. Кора в цілковитій безпеці. І, звісно, я не зашкоджу власному синові.

Даріо з зусиллям проковтнув грудку в горлі і тихо спитав:

– Синові? Давет – син Вірджиніо Санті. Вашого ворога.

– Це не так. Давет – мій. Ви, зрештою, бачили дитину. Він напівельф. Ми навіть схожі, – всміхнувся я.

– Як таке можливо? Герцог…

– Герцог вкрав у мене кохану жінку, і Кора вже носила під серцем Давета. Це хай і не головна, але одна з причин, чому я вліз у все, що відбулось далі, – з натиском промовив я.

– Моя сестра взагалі не мала нічого з чоловіками. Вона хотіла стати жрицею Пресвітлого Валлоа і зректися земного життя, – Даріо примружився, – і точно не мала таємного роману, не дозволила б нікому торкнутись себе до шлюбу, якщо це тільки було не насилля. І ви стверджуєте, що були закохані?

– І зачали Давета в любові, – кивнув я. – Ба більше, ми дали одне одному обітниці перед богом…

«Головне не уточнюй, перед яким», – гмикнув Лі.

– Тож я не можу сказати, що Давет – позашлюбна дитина. Просто Вірджиніо Санті – мстива істота, і він зробив все, щоб перетворити моє життя та життя Кори на пекло. Проте зараз все гаразд. Зовсім скоро я оголошу, що Давет мій син, і, сподіваюсь, вам та іншим родичам Кори стане розуму не сперечатися та не змушувати її пояснювати, як так трапилось, що вона знала мене ще два роки тому.

Даріо набрав повні груди повітря… І раптом побачив щось у мене в очах, бо видихнув, ніби всередині нього щось луснуло. В сірих очах розквітло розуміння. Він повільно схилив голову, киваючи моїм словам.

– Я поясню батькам, що не варто задавати зайвих питань, – промовив він повільно, – і що не варто турбувати Кору. Проте я все ще хочу її побачити. Переконатись, що все гаразд. Санті тримав Кору під замком, і наші зустрічі траплялись занадто рідко.

– Поки що вона надто втомлена після всього, що відбулось, але за кілька днів, думаю, я можу влаштувати нам сімейну вечерю, – кивнув я. – За умови, що ви готові стати моїм союзником, а не боротись за ім’я Вірджиніо Санті за моєю спиною. Це принесе вашій сестрі зайвий біль. Не від моїх рук, Даріо, якщо ви раптом сприйняли це як погрозу.

– Я почув уже достатньо погроз, що трапиться з Корою, якщо я не буду слухняним, – відповів інквізитор, і я зрозумів, що Санті користувався дружиною як важелем впливу на Даріо усі ці роки. – Тож якщо ви пропонуєте бути союзником, а не безсловесним рабом, я готовий. Ми можемо обговорити деталі просто зараз.

– Завтра, – заперечно хитнув головою я. – Перенесемо зустріч на завтра, гаразд?

Даріо кивнув. Він підвівся, вклонився на прощання та вийшов так швидко, що я ледве встиг відтягнути Тіні від дверей.

Зустріч залишила після себе гіркий післясмак. Павутина інтриг довкола мене ставала ще густішою… А це ж лише початок.

Я втомлено зітхнув. На мене чекала розмова з графом Мартіно, і я не сумнівався: таких сюрпризів, як з Даріо, там не буде, проте діалог точно не вийде приємнішим.

Але вибору нема. Я дорахував до десяти і попросив Гаетано гукнути герцогського скарбника. Пора було дізнатися, наскільки багато він вкрав та в якому стані зараз герцогство.