2 (2)

– Ваша Світлосте, – маг низько вклонився, і темні пасма впали йому на лоб, приховуючи палахкотливі чорні очі.

Я вийшов до герцогської вітальні, зачиняючи за собою двері до спальні, і махнув рукою.

– Якщо ми самі, Гаетано, не треба церемоній. Ми надто давно знайомі.

Гаетано осміхнувся.

– Рід Карлі готовий вірою та правдою служити роду Антіріс, – він відвісив ще один церемонний поклон. – Навіть якщо його нікчемний представник ганяв п’ятирічну Світлість, коли той заважав йому ходити на побачення, і просив навчити магії.

– Коли я казав «без церемоній», то просив переходити одразу до справи, – осміхнувся я, – а не розповідати про наше славне минуле, Гаетано. Крім того, згодом я навчив інших вчителів.

Погляд друга-союзника став трохи похмурішим. Я знав, про що він зараз думає. Про те, як все могло б скластися, якби, старший за мене на десять років, тоді згодився мене вчити, допоміг оволодіти даром, а не бігав спочатку до друзів, а потім до своїх дівчат. Коли Гаетано знов став частиною сім’ї, розійшовшись зі своєю дружиною, він навіть не міг мене впізнати. І досі носив в серці провину, щоразу, як бачив мої чари.

«Хіба тобі погано зі мною, Дамі?» – пролунав в голові хрипкий сміх бога.

Ні. З покровителем мені було добре. Просто, можливо, не сталось би того, що змусило покровителя до мене прийти.

– Які новини? – я звично підняв Тіні, змушуючи весь світ довкола затихнути, відганяючи всіх, навіть випадкових шпигунів.

Вони зможуть почути лише шелест.

– Тіла Санті ніде нема, – дочекавшись, доки магія оточить нас непроникним куполом, випалив Гаетано. – Ми намагалися шукати магією, нічого. Сила не показує його, як живого, але і де мертвий, вказати не може. Викликати дух не виходить. Можливо, бог смерті прийняв його в свої обійми і розчинив, перетворивши на ніщо?

– Федеріко теж пробував? – я знав відповідь, але все одно хотів почути її від Гаетано.

Наш некромант був неабиякої сили. А ще згорів би на центральній площі Лесда, якби ми не втрутились кілька років тому.

Він ненавидів Санті приблизно так само сильно, як і я.

– Звісно, – кивнув друг. – Жодного сліду.

– Що ж… Будемо думати, що з цим робити. Які ще новини?

– Аристократи, – він зам’явся, і я чекав новини, що котрийсь з графів вже збирає свою маленьку армію. Проте ні. Гаетано доволі швидко додав: – Сьогодні прийшов лист з сукупним зверненням Вищих Лордів Саору, і вони заявляють, що готові заприсягтися у вірності істинному герцогу. Тобто, тобі. Виявляється, вони ще пам’ятають, хто справді має володарювати на цих землях.

Володарювати…

Понад двісті років тому мого прадіда зрадив його найближчий союзник, батько Вірджиніо Санті. Він зайняв герцогський трон, впевнений в тому, що отримав владу по праву, і зробив все, аби ніхто не міг йому протистояти. Будь-яка магія, окрім схваленої Його Світлістю, опинилась під забороною. Саор поставили на коліна, змусивши вільну і горду країну страждати. Колись незалежні, ми приєднались до великої імперії – бо Санті вважав, що так вигідніше.

А аристократи заприсяглись Санті, що служитимуть йому вірою та правдою, адже він переміг за правом сильного.

Його син, що, за чутками, сам пришвидшив смерть батька, виявився ще гіршим. Магічна і не тільки освіта пішла шкереберть. Лютувала інквізиція. Дозволених чарів ставало все менше, не лише використання, а й просто вроджений дар могли вартувати життя. Вірджиніо Санті збирався жити значно більше, аніж відведені аасимарам півтори-дві сотні років, і робив все, аби ніхто в світі не міг йому протистояти, бо не мав шансів нічому навчитися.

Але він забув, що дар буває різним, а маги трохи розумніші, аніж міг вважати герцог. Минули роки, ми вийшли з підпілля.

Аристократи знову схилились за правом сильного. І це якщо ще схилились.

– Вони шлють представника? – спитав я Гаетано прямо. – І він хоче зі мною поговорити?

– Їх двоє, і так, вони чекають на тебе.

– Зрозумів. Перевдягнусь і йду, – я втомлено провів долонею по обличчю.

Спілкуватись з аристократами завжди важко. Особливо якщо вони мають намір плести свої звичні інтриги.

– І ще, – кашлянув Гаетано, – ми знайшли скарбницю. Сили Федеріко вистачило, щоб видобути її, допитавши дух Рела Санті. Проте ми не можемо її відкрити. За словами знову ж таки Рела, допоможе герцогська кров.

– М-м-м. Отже, доведеться шукати спосіб відчинити двері так, – знизав плечима я.

– Ну, Даміано, є ще один спосіб, – Гаетано зиркнув на мене з-під лоба. – Власне… Син леді Кори, Давет – останній із Санті. Його кров відкриє тобі дорогу багато куди, чи не так?