1 (3)

Я не знала, чи зможу справді здатися щасливою, але відчайдушно намагалась сховати страх у погляді, замаскувати його за впевненістю. Для всіх довкола я – герцогиня, що нарешті дочекалась рідного батька Давета та зовсім не сумує за колишнім чоловіком.

Друге було правдою.

Тому я йшла, розправивши плечі, і намагалась ігнорувати мага, який мене супроводив. Я не чула, що сказав йому Даміано, коли наказував мене відвести, але, напевне, звелів триматись шанобливо, бо маг більше не намагався ані торкнутись мене, ані підштовхнути.

Крики зовні поступово стихали. Революція перемогла, століття правління Вірджиніо Санті було перекреслено за одну ніч. В коридорах уже можна було зустріти не тільки бунтівників, магів і воїнів, а й слуг. Декого з них я знала в обличчя, пам’ятала, як стелилися вони перед колишнім герцогом. Тепер на грудях кожен почепив синьо-чорну стрічку.

Маг завів мене до кімнати для відпочинку, де зазвичай збиралися придворні леді. Дехто з них вважався моїми фрейлінами, але я жила окремо, в зачинених покоях, і майже не перетиналась з жінками, які нібито мусили виконувати кожну забаганку своєї герцогині.

Зараз тут було лише три жінки. Напевне, більшість аристократок втекло зі своїми чоловіками. Леді Камелія овдовіла п’ять років тому і не мала сина, тож забирати її було нікому; леді Марен і леді Хелена, ймовірно, лишились з якихось інших причин. Можливо, їх чоловіки підтримали Даміано.

 Хелена вплела чорно-синю стрічку в довге світле волосся, Марен прикрасила нею зап’ясток. У Камелії символу бунту я не помітила. Отже, вона справді тут випадково. Однак всі троє, без винятку, кинули на мене відверто ворожі погляди. Я завмерла, тримаючи спину рівною.

– Його Світлість бажає одружитися з коханою, яку втратив кілька років тому через свавілля герцога, – відчеканив маг, – сьогодні увечері. Підготуйте леді Кору до весілля. Сукня. Зачіска. Аби не смерділо димом.

– Леді Кору? – перепитала Камелія. – Та вона ж дружина…

– Вдова зрадника Санті, – прошипіла Марен, перебиваючи Камелію.

Погляд став ще гострішим.

– Санті мертвий і розплатився за гріхи кров’ю, – відрізав безіменний маг. – Його Світлість Даміано повертає те, що було його по праву. Свою країну, свою жінку і свого сина.

Давет тихенько заскімлив у мене на руках. Я погладила хлопчика по голові і прошепотіла:

– Все гаразд, любий. Ми в безпеці… – наступна фраза далась мені особливо важко. – Твій тато не дасть нікому тебе образити.

Я не знала, який він, Даміано, але цей чоловік – переможець. Було б краще, якби він справді був рідним батьком Давета. Однак, на жаль, це неможливо.

Що б не було причиною дива, через яке аасимарська кров програла напівельфійській, мій син – Санті по крові. Його батько – жорстоке чудовисько.

Мертве жорстоке чудовисько.

Погляди жінок змінились. Тепер Марен і Хелена дивились на мене з сумішшю заздрощів та співчуття. Погляд Камелії сповнився презирства.

 – Леді Кора, – Хелена взяла мене під руку, – ми оберемо для вас найкращу сукню. Ви заслуговуєте достойного весілля, навіть якщо воно відбудеться так швидко.

– Вперше чую, – гмикнула Камелія, – щоб хтось надягав на жінку, що зраджувала свого чоловіка, білу сукню, та вів її до вівтаря.

Марен ледве не зашипіла на неї. Маг поворушив пальцями, і довкола його руки знов спалахнула магія. Я ж змусила себе підвести погляд на жінку та твердо, наскільки могла, проговорила:

– Я ніколи в житті не зраджувала свого чоловіка.

Камелія смикнулась, як від удару. Я знала, що вона почує. Що я не зраджувала Даміано. Що Вірджиніо не зміг мене зламати.

Однак я побачила герцога Антіріса вперше в житті сьогодні, а Санті лишив від мене одні уламки. Просто заради сина я мала стати сильною. Навіть якщо я загину, Даміано може захистити його. Напівельфи майже ніколи не бувають жорстокими з дітьми.

Можливо, мені пощастить, і ці гострі слова стануть маленькою цеглинкою муру, що захистить Давета.

– Леді Камеліє, якщо ви не бажаєте допомагати, – осміхнувся тим часом маг, – то можете забиратися геть з палацу. Герцог вас не тримає. Однак, якщо ви бажаєте знайти своє місце в новому світі, раджу тримати язика за зубами. І вдягніть знак, – він простягнув їй стрічку, яку знайшов у себе в кишені. – Не варто кидати виклик тим, хто вже переміг.

Жінка з зусиллям ковтнула слину. Було видно, що вона вагається, все ще намагаючись зберігати вірність… Але страх виявився сильнішим. Вона взяла стрічку і обв’язала нею брошку на грудях.

– Леді Коро, – заговорила до мене Камелія, – ходімо, оберемо вам сукню. Ви маєте бути прегарна на своєму весіллі.

Я кивнула. В мене вже було одне весілля, яке не принесло нічого, крім болю. Тепер лишалось тільки чекати, що принесе мені наступне.