1 (2)

Я хапнула ротом повітря, не здатна стримати переляк, що спалахнув у погляді, і невідривно дивилась на Даміано.

Мій син був схожим на нього набагато більше, ніж на мого покійного чоловіка. Вірджиніо мав золотаве волосся, і очі його також відблискували золотом. Смаглява шкіра буквально сяяла на сонці. Старші діти походили на нього, всі троє. Могутні маги, аасимари, вилитий батько. Такі ж жорстокі і небезпечні, як він, і вірні йому. Не дивно, що вони загинули. Вірджиніо без сумнівів пожертвував би ними, щоб захистити себе. Але Давет не був схожим ні на старших за нього на десятки років братів, ані на батька. Він успадкував мою расу і зовнішність – а це вважалось неможливим. Мав такі ж сірі очі, як і я, бліду шкіру, темне волосся та гострі вушка.

Вже це робило його більш вірогідним сином Даміано, аніж Вірджиніо.

– Коро? – м’який голос нового герцога висмикнув мене з важких спогадів.

Я могла задати тисячі питань зараз, але, з зусиллям ковтнувши слину, промурмотіла лише:

– Як накажете, Ваша Світлосте.

– Отже, жодного супротиву? – спитав Даміано.

Я слухняно схилила голову.

– Все, що накажете. Тільки… Син…

– З ним все буде гаразд.

Важку тишу наповнювало моє хрипле дихання. Даміано стояв дуже близько, і я відчувала силу, якою віяло від нього. Магія наповнювала повітря, і воно ставало сизуватим, ніби довкола нас вився дим, підіймаючись від підлоги.

– Давет напівельф, – довгі тонкі пальці нового герцога ковзнули по спині хлопчика та змістились на мій зап’ясток. Я відчула, наскільки гарячими були його руки на фоні моєї скрижанілої шкіри. – Діти аасимарів завжди успадковують цю расу. Без винятків. Аасимарська кров сильніша за ельфійську і навіть за людську. Як таке може бути?

Я мовчала.

– Це його син?

Мені хотілось похитати головою, збрехати. Я знала, що це може врятувати Даветові життя. Проте Даміано сказав, що назве його своїм, а ця брехня здатна зруйнувати будь-які добрі наміри. Я змусила себе бути чесною, хоч і розуміла, наскільки це небезпечно.

Безпечних виборів зараз не було.

– Так. Його. Він перевіряв магією, і… Він не зміг зрозуміти, чому його кров програла. Це диво, що так трапилось. Але якби Вірджиніо принаймні запідозрив мене у зраді, в тому, що я завагітніла від іншого чоловіка, він би вбив і мене, і сина.

– Це на нього схоже, – погодився Даміано. – Дуже схоже. А ви ще дуже юна. Скільки вам? Двадцять?

Я закрила очі замість того, щоб підтвердити його слова. Одинока сльозинка скотилась по щоці і впала кудись на сукню. Друга побігла по тій же траєкторії, але її перехопили прудкі пальці герцога. Тепер тепло опалило вже шкіру обличчя.

– Він не показував нікому свого молодшого сина, – прошепотів чоловік, – через расу?

– Так, – кивнула я. – Не знаю, що Вірджиніо збирався робити з цим далі, я… Я просто хочу захистити свою дитину.

– Що ж, – Даміано знов зазирнув обличчя малого в мене на руках. – Я розумію. Як до нього краще звертатись?

– Давет.

– Добре, – всміхнувся герцог. – Привіт, Давете… – його м’який шепіт заспокоював. – Буду твоїм татом. М?

– Та! – озвався хлопчик, схлипнувши.

– Правильно. Я твій тато, – погодився він. – Всі повинні так думати, Коро. Мої союзники не зачеплять мого втраченого сина. Але вони з задоволенням знищать останнього кровного спадкоємця Санті, аби перервати цей рід. Ви розумієте?

– Так, – я дивилась йому просто у вічі, не зважуючись сперечатись, сказати бодай слово поперек.

Це справді може врятувати Давета. Все одно, що Даміано робитиме зі мною, головне, щоб він не нашкодив синові.

Я не вірила чоловікам і знала, що доброта може виявитись лише оманою, але сподівалась, що так вберегти Давета мені буде простіше.

– І ви, Коро, – продовжив Даміано, – не робитимете жодних дурниць. Ніяких спроб втекти. Ніякого спротиву мені. Якщо раптом хтось з аристократів запропонує вам захист, в обмін на щось чи просто так, спробує забрати звідси, ви мені скажете. Нічого не має відбуватись за моєю спиною.

– Я розповідатиму про все, що здаватиметься мені підозрілим, – прошепотіла я.

– Взагалі про все.

– Взагалі про все, – повторила покірно.

– Чудово. Отже, ми знайшли спільну мову, – він променисто всміхнувся, і мені на мить подумалось, що такий осяйний хлопець не може бути жорстоким.

Потім я згадала, що він переміг мого чоловіка. Отже, має неабияку силу. А сила дуже часто йде вкупі з жорстокістю.

Даміано відступив від мене. Спокійний та усміхнений хлопець знов перетворився на стриманого, відчудженого герцога, в синіх очах якого горіла магія.

– Служниці підготують вас до весілля. Нас обвінчають за годину, – сказав він. – А тепер йдіть. І… постарайтесь при священникові виглядати щасливою.

____

Мої любі читачі, вітаю вас у новинці! Ви вже познайомились з головною героїнею, Корою, і розумієте, що їй довелось пережити. Та вона боротиметься за свого сина і за себе до останнього. Як гадаєте, чи допоможе їй Даміано, чи навпаки, стане ворогом?