Дружина для мафіозі

2. Погроза

Легко заходить до будинку і я просто сподіваюся, що тітка вже вдома, інакше може статися, щось жахливе. 

— Це ти, Ітан, — намагаюся триматися впевнено. — Що тебе привело у мій дім?

— Ти мене сюди привела. — повільно крокую назад, — Чому проігнорувала мої слова? 

Погляд чоловіка виглядає достатньо божевільним, але не можу сказати, що він злий, або хоче вдарити мене. Я чудово вивчила, який погляд у чоловіка, що хоче вдарити жінку. Мій батько часто пив й часто піднімав руку на маму коли я була дитиною. 

— Я не ігнорувала, а просто була зайнята… мені потрібно працювати, щоб вижити, Ітане. 

Здивована, що мій голос зовсім не звучить так, ніби мені страшно, хоча всередині мене все тремтить. 

— Не боїшся мене? — чоловік різко хапає мене за руки і тягне на себе. 

— А схоже, що ні? 

Роблю крок назад, оскільки ми були некомфортно близько один до одного.

— Дуже схоже… ти проігнорувала мої слова, а тепер ще й так нахабно дивишся мені в очі. — відводжу погляд. 

— Давай мислити логічно, — зараз я можу зробити тільки гірше, але спробую. — Перша причина по якій я не прийшла, це робота, друга — я не знаю де ти мешкаєш і врешті-решт третя, це те, що ми з тобою жодного разу не спілкувались, а тут ти раптом кажеш прийти до тебе. 

— Адресу в університеті могла дізнатися. — він досі тримає мене за руки. 

— Я ні з ким там не спілкуюся. 

— А як же, та дівчина, що постійно пліткує? 

Вочевидь, тітки вдома немає, інше вона б, вже вийшла перевірити, що тут відбувається. 

— Не хотіла, щоб вона потім пліткувала. 

— Зрозуміло, — відпускає мене. — Тоді, що мені з тобою зробити? 

— Відпустити? 

— Точно ні, — посміхається, але це зовсім не добра посмішка, скоріше хижа. — Ти проігнорувала мене…

— Я назвала тобі три причини чому я так вчинила! 

Вочевидь, перебивати його не варто було. Посмішка з обличчя Ітана зникла і за мить, він вже тримав мене притиснутою до стіни. 

— Не знаєш, що мені байдуже на будь які причини? Якщо я сказав, ти маєш виконувати! 

— Я не твоя рабиня! — звідкись знаходжу у собі сміливість грубити йому у відповідь, хоча моє підсвідомлення так і кричить, що це найгірша ідея з усіх можливих. 

— А хочеш нею бути? 

— Ні. 

— Шкода, — наближається і проводить кінчиком носа по моїй щоці, після чого відходить. — Зустрінемося завтра в університеті, Мія. 

— Навіщо? — чоловік нічого не відповідає і зникає за дверима цього будинку, залишаючи мене одну в шоковому стані. 

Зачиняю двері на всі замки та швидко піднімаюся до своєї кімнати. Сідаю на ліжко й намагаюся заспокоїтися. Це означає, що Ітан Грос обрав мене в якості жертви? Як розуміти його поведінку? Зустрінемося завтра в університеті? Звучить, як погроза.

З нерозумінням, що мене буде чекати завтра, я лягала відпочивати. 

Ранок. Я стою перед входом до університету й стискаю у кишені електрошокер, який купила у магазині для самозахисту декілька років тому. Зізнатися чесно, мені було страшно сьогодні йти до університету, але в мене і так забагато пропусків за цей навчальний рік, та й сьогодні починаємо готуватися до захисту дипломної роботи, я не можу пропустити таку важливу інформацію. 

— Ітана чекаєш? — повертаю голову ліворуч і помічаю Олівію, що насміхається наді мною.

— Заздриш? — хмикає. 

— Немає причини заздрити повії. 

Проходить першою на подвір'я університету, а я ледве стримуюся, щоб не штовхнути її у спину. Ця змія так дістала мене за два роки, що я готова вбити її. 

Струшую головою і рушаю так само в сторону входу в університет, немає часу забивати голову насмішками Олівії. 

Пощастило, що ми з Ітаном навчаємося на різних факультетах, хоча і схожих, — я на дизайну одягу, а він на ландшафтному дизайні. 

— Мія! — Христя махає мені з задніх рядів і я поспіхом йду до неї. 

— Привіт, — обіймаю подругу. 

— Нічого не хочеш розповісти? 

— Що саме ти хочеш почути? — знаючи Христину, вона точно не буде питати такі речі, коли нічого не знає.

— Що сталося між вами з Ітаном? 

— Думаю, — дістаю альбом з сумки, — Ти краще знаєш, що між нами сталося. 

Проблема Христини в тому, що вона постійно довіряє пліткам й сама їх розпускає. 

— От тільки не потрібно сарказму! 

— Кажи вже. 

— Ви зустрічаєтеся? 

— Що? — затуляю рот рукою, я занадто голосно це запитала, всі хто були в аудиторії дивилися на мене. 

— Хіба ні? — показує мені пост в соцмережах. — Це твій будинок.. і це майже дванадцята ночі! Що чоловік буде робити у такий час біля будинку дівчини? 

Забираю в неї з рук телефон і уважно вивчаю фотографію. Це точно мій будинок, сумнівів немає. 

— Ітан виклав це в історію вчора і відразу видалив, але дехто таки встиг подивитися.. це його нікнейм. 

Дістаю телефон і ввожу в пошуку нікнейм з фотографій. Профіль Ітана повністю пустий, а головна світлина, це його дитяча фотографія. 

— Христя, годі пліткувати! — рявкаю на неї, мені не подобається гра, яку почав Ітан. — Ми не пара й навіть не друзі, це звичайний збіг. 

— Так я тобі і повірила, Мія. 

— Я ж сказала годі! — збираю речі і виходжу з аудиторії. 

Заходжу за університет і сідаю на стілець, що ось-ось розвалиться на частини. Він стоїть тут з тобою моменту, як я вступила, а можливо ще й до цього стояв декілька років. 

Христина була тією людиною, що врятувала мене три роки тому, а зараз й вона починає сміятися наді мною? Бути не може. Я відмовляюся в це вірити. Закидаю голову назад, щоб не дати сльозам потекти. 

— Якщо збираєшся тут плакати, то краще провалюй.

— Чорт, — встаю зі стільця й відходжу на декілька кроків. — Ти налякав мене! 

— Я також не радий тебе бачити. 

Це один з друзів Ітана, не пам'ятаю його ім'я. 

— Ти чого тут? Пара вже почалася.

— В нас ще ні, — встає зі сходів. 

Як я могла не помітити, що тут хтось був? Як добре, що не почала плакати, а то в Ітана було б, більше причин насміхатися наді мною. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше