Глава 8

Минуло чотири місяці...

Чотири місяці... без нього. Хоча він зробив мені дуже боляче, але я все одно його люблю. Ці чотири місяці я працювала з дому, в іншому місці роботи. 

З моїм сином все добре. Зростає не по днях, а по годинах. Зараз я іду як раз з лікарні. Було планове УЗІ. Але чого я не очікувала, так це зустріти Кіріла. 

Він йшов вулицею та дивився в телефон, але начебто почув мій погляд, підняв голову. Його обличчя стало біліше крейди. Ми зупинились навпроти один одного.

— Ти вагітна?!

— І тобі привіт.

— Ти не відповіла на моє питання!

— А ти що сліпий? Чи тупий? Сам не бачиш?

— Який термін?

— 20 тижнів.

— 20 тижнів це.... 5 місяців?!

— Ти рахуєш чи твій він?!

— Ні! Я гадаю, що ти знала про нього ще в шлюбі! І мені не сказала!

— Так, я знала. Я дізналася і прийшла до тебе в кабінет. А ти був з документами. Думаю сам пам'ятаєш що ти мені сказав.

— Чому ж ти не сказала?  — розгублено сказав він.

— А що б я сказала? Ти подумав що я хочу тебе зупинити. Також після тих слів мені було якось не до розмови.

— Але ж це те що ти хотіла!

— Що я хотіла?

— Розлучення...

— Ти божевільний? Яке розлучення?!

— Наше...

— З чого ти це взяв?

— Ну до мене Анжела прийшла та все сказала.

— І ти повірив їй, а не мені. Їй яка видалила мій проєкт та могла погубити нашу компанію. Та яка писала мені гнівні повідомлення! Ти повірив їй замість мене, своїй дружині.

— Вона сказала що ти зі мною тільки через мої гроші, а сама кохаєш іншого і хочеш розлучення, але боїшся цього пропонувати...

— Ти з глузду з'їхав.  — я не запитувала, а констатувала. 

— Пробач!

— Да пішов ти! Ти ж обіцяв мені вірити!  — на очах з'явились сльози.

— Я знаю, я облажався. Але я кохаю тебе! І тобі не можна нервувати. До речі, вже знаєш хто в нас буде?

— Хлопчик, і не в нас, а в мене.  — шморгнула я носом.

— Ні, саме в нас!  — з посмішкою Кіріл поцілував мене.