Дружина боса

Глава 2

Я навіть не помітила як швидко пройшов день. І ось я вже стою у квартирі Кирила Олексійовича. Він провів мені екскурсію. Як я і думала він живе в ЖК у пентхаусі. Великі вікна до полу, сірі та чорні відтінки. Ремонт зроблений у стилі лофт. Моя кімната простора, з великим ліжком. Сусідня кімната від моєї, кімната Кирила Олексійовича. Також у квартирі є його кабінет, гостьова кімната, вітальня, кухня, гостьова ванна кімната, в моїй та його кімнаті є особисті ванна кімната та гардеробна. Також є невелика пральня.

— Проходь. Це тепер і твій дім на найближчий рік.

— Дякую. Я б хотіла дещо попросити. Ем... Я розумію що не маю права цього просити, але я б не дуже хотіла б бути дружиною якій зраджують, тому якщо це, звичайно, можливо то могли б ви це робити хоча б щоб ніхто не дізнався?

— По-перше, за межами офісу розмовляємо на «ти». По-друге, звичайно щоб усі повірили в цей шлюб, ні я, ні ти не зраджуємо. Щодо сексу в нас, то я тебе не чіпаю, якщо ти цього сама не захочеш.

— А ви зможете, ну... Рік без сексу?

— Ти, а не ви. Звичайно зможу, а ти? — спитав з інтересом Кирил?

— Еее... В мене ніколи не було... — мої щоки стали червоними і я помітила, як напружився Кирил і його кадик смикнувся.

— Я зрозумів. Можеш поки піти розкласти одяг, а я замовлю вечерю. Є якісь вподобання?

— Ну я полюбляю, роли, пасту та піцу.

— Зрозумів, піду замовлю.

***

Через 40 хвилин я закінчила розкладати одяг, ну в мене його було не так багато, навіть встигла прийняти душ і як раз подзвонили у двері. Через 5 хвилин Кирил постукав в мою кімнату:

— Вечеря на столі.

— Іду-іду.

Я зайшла на кухню, на столі стояли роли та піца. Кирил стояв до мене спиною, але коли він повернувся, то відразу замір. Його погляд пройшовся по мені від моїх ніг до голови.

— Щось не так? — перелякалася я.

— Ти дуже красива в цьому шовковому халаті.

— Ем... Спасибі?

— Нумо вечеряти?

— Так, давай.

Вечеряли ми мовчки.

— Слухай, у мене пропозиція. Зіграймо в гру «Правда або дія», тільки без дії? — Кирил недовірливо підняв одну брову.

— Навіщо?

— Ну щоб ми краще дізнались один одного.

— Тобто тільки ставимо запитання?

— Так.

— Ну давай.

— Запитуй.

— Що сталося з твоїми батьками?

Я навіть не думала, що він почне гру з цього запитання.

— Коли мені було 5 років, ми в січні були у бабусі з дідусем в селі. Привітали їх з Новим роком і 3 січня батьки вирішили відвідати друзів у сусідньому селі. Ми з братом залишилися у бабусі з дідусем. Коли вони поверталися ввечері... — я замовкла, — п'яний водій виїхав на зустрічну смугу. Ще через ожеледицю, машину батьків викинуло в кювет. Батьки загинули відразу. А в того водія не однієї подряпини. Пам'ятаю як подзвонили бабусі, вона так кричала. — Я й не помітила, як по моїй щоці покотилася сльоза.

— Пробач, я не повинен був цього питати.

— Ні, я рада правда, — я сумно посміхнулася, — бо всі ці роки я тримала це в собі та не ділилася з кимось. Бо в мене в дитячому будинку не було друзів та й у дорослому житті теж. З родичів нікого, бо батьки тата померли коли мені було 2 роки, а батьки мами померли через декілька років після моїх батьків. Тому я все життя сама.

— Ти молодчинка. Сама вивчалася в університеті, сама знайшла роботу і сама живеш. Це дуже круто. А ти ж казала, в тебе є брат?

— Так, є. Коли це все сталося, Паші був рік. Через декілька місяців його забрали до заможної родини й вони поїхали жити за кордон. Більше я про Пашу нічого не чула та й він напевно мене не пам'ятає.

— Зрозумів. А чому вас бабуся з дідусем не забрали?

— Через їх вік їм не дозволили, — зітхнула я.

— Ясно, ну тепер твоя черга, я і так багато запитань тобі поставив.

— Чи були в тебе серйозні стосунки або наречена? — Я помітила що вираз обличчя Кирила змінився.

— Була наречена, але за 2 місяці перед весіллям я дізнався що вона зраджує мені з найкращим другом.

— Мда, співчуваю.

— А в тебе були серйозні стосунки?

— Ні, я розуміла що мені потрібні гроші на життя, тому ні на кого не зволікала уваги та вчилася, потім працювала.

— Так в тебе ніколи хлопця не було? — здивувався Кирил.

— Ні хлопця, ні поцілунку, ні сексу.

— Хочеш я тебе навчу?

— Ч-чому? — почала я заїкатися.