Частина 25 «Більше, ніж просто робота»

Я провела ручкою по блокноту, роблячи ще одну позначку, і тільки тоді це склалося в голові.

Занадто красиво.

Занадто продумано.

Занадто… його.

Це був його ресторан.

Звісно.

Як я могла не зрозуміти одразу?

Я ледь усміхнулася сама до себе.

Тихо. Іронічно.

— Все добре? — обережно спитала наречена, помітивши паузу.

Я миттєво повернулася в розмову.

— Так, вибачте, задумалась, — м’яко відповіла я. — Давайте ще обговоримо зону для церемонії.

Вона кивнула і знову почала говорити, але я вже слухала трохи інакше.

Фоном.

Бо тепер усе стало… зрозумілішим.

Його “випадково”.

Його спокій.

Його впевненість.

Він не випадково тут.

Він — тут господар.

Я провела пальцем по краю сторінки, намагаючись зосередитися.

— А арка буде тут, біля вікна, так? — уточнила я.

— Так, саме тут!

Я кивнула, швидко роблячи замальовку.

Контроль.

Тримай контроль.

Не дивись у той бік.

Не думай.

Не відчувай.

…

— Вам щось потрібно? — знайомий голос пролунав поруч настільки несподівано, що я ледь не завмерла.

Я підняла голову.

Він стояв біля столу.

Спокійний.

Професійний.

Наче між нами вчора нічого не було.

— Дякую, поки що ні, — відповіла я так само рівно.

Жодної емоції.

Жодного зайвого погляду.

Наречена одразу пожвавилася.

— О, а це…?

— Власник, — коротко сказала я, навіть не даючи йому відповісти.

Він ледь підняв брову.

Але нічого не заперечив.

— Сергій, — представився він вже їй, переводячи увагу.

Вона усміхнулася, трохи розгублено.

Я закрила блокнот.

— Ми якраз обговорювали декор, — додала я спокійно. — Думаю, все буде узгоджено найближчим часом.

Він кивнув, але погляд… знову на мені.

На секунду довше, ніж потрібно.

— Не сумніваюся, — тихо сказав він. - Не буду вам заважати.

Я піднялася з-за столу.

— Продовжимо, — звернулася до нареченої, ніби його тут уже не було.