Частина 24 «Я впораюся»

Я кивнула сама собі, ніби поставила крапку, і обійшла його.

— Гарного дня, — кинула вже на ходу.

— І тобі, — відповів він спокійно.

Занадто спокійно.

Я не озиралася.

Не можна.

Якщо озирнуся — це вже не про роботу.

Двері відчинилися, і мене одразу накрив інший світ: запах свіжих квітів, легкий шум підготовки, голоси.

Робота.

Я вирівняла спину і вдихнула глибше.

— Доброго ранку, — усміхнулася дівчині на ресепшені. — У мене зустріч з нареченою, на десяту.

— Так, вас уже чекають, — відповіла вона.

Світлий, ще майже порожній, тільки кілька столів уже почали оформлювати. Біля панорамного вікна стояла дівчина — світла сукня, нервово крутить обручку на пальці.

Наречена.

Я одразу змінила тон.

М’якіший. Спокійніший.

Професійний.

— Доброго ранку, — підійшла ближче. — Я Віта, ми з вами списувалися.

Вона різко обернулася і полегшено усміхнулася.

— Так! Дуже рада, що ви прийшли. Я вже трохи хвилююся, якщо чесно…

— Це нормально, — ледь усміхнулася я. — Для цього я тут.

Ми сіли за стіл.

Я відкрила блокнот, почала задавати питання — кольори, стиль, кількість гостей, деталі.

Все як завжди.

Ідеально відпрацьовано.

Я слухала, кивала, щось записувала, пропонувала варіанти.

І майже… втягнулася.

Майже.

Поки двері залу знову не відчинилися.

Я не підняла погляд одразу.

Але відчула.

Це було майже фізично.

Наче хтось провів струмом по спині.

— Віта? — наречена трохи нахилилася. — Як вам ідея з білими трояндами?

— Ідеально, — відповіла я автоматично і тільки після цього підняла очі.

Він стояв біля входу.

Вже не такий “випадковий”.

Розмовляв із кимось із персоналу.

Зібраний.

В роботі.

І ніби взагалі не дивився в мій бік.

Я повільно повернулася до блокнота.

— Можемо додати ще трохи зелені, щоб не було занадто “стерильно”, — сказала спокійно.

Голос не підвів.

Руки теж.

А от всередині…

— Так, це гарна ідея! — одразу оживилася наречена.

Я кивнула.

Працюй.

Просто працюй.…але я знала: це буде не так просто, як я собі придумала.