Частина 22 «Ще не кінець»

Будильник задзвонив о 6:30 ранку.

Різко.

Безжально.

Я скривилася, наосліп потягнулася до телефону і вимкнула його з другого разу.

Голова була важка, ніби я не спала, а всю ніч щось обдумувала.

Хоча… так воно і було.

Я повільно сіла на ліжку, провела руками по обличчю і зробила глибокий вдих.

— Новий день, — тихо пробурмотіла.

І ні слова про вчора.

Ні думки.

Ні емоції.

Просто робота.

Це завжди допомагало.

Я піднялася, зібрала волосся в недбалий хвіст і пішла на кухню, по дорозі вже прокручуючи в голові список справ.

У мене була зустріч із нареченою.

І це було добре.

Конкретика. Деталі. Чіткі задачі.

Без зайвих відчуттів.

Я інколи брала такі замовлення, коли був час, і Аня не була проти, що я займаюся оформленням свят. Тим більше — відсоток завжди йшов у касу, хоча вона не раз казала, що можна класти менше.

Я усміхнулася, наливаючи каву.

— Звісно, менше, — тихо фиркнула. — А потім сама ж бурчати будеш.

Тепло чашки трохи повернуло мене в реальність.

Я сперлася об стільницю і зробила перший ковток.

Гіркий.

Саме такий, як треба.

Сьогодні треба бути зібраною.

Наречені — це не про “якось зробимо”.

Це про “ідеально або ніяк”.

Я поставила чашку, швидко відкрила нотатки в телефоні — список питань, варіанти декору, кольори, квіти.

Все чітко.

Все під контролем.

…і жодного слова про вчорашній вечір.

Я на секунду завмерла, дивлячись на екран.

Палець сам мало не відкрив інший чат.

Той, якого там навіть не було.

Я різко заблокувала телефон.

— Досить, — тихо сказала собі.

Сьогодні інший день.

І в ньому для нього місця немає.

Я допила каву, поставила чашку в раковину і пішла збиратися.

Але десь глибоко всередині залишалося відчуття…

що це ще не кінець.