Частина 16 «Танець небезпеки»

Сергій ще кілька секунд мовчки дивився на мене.

Так уважно, що мені стало трохи не по собі.

Ніби він намагався зрозуміти не тільки мої слова… а й те, що я не сказала.

Я першою відвела погляд і зняла пальто.

— Привіт, — сказала я спокійніше, ніж почувалася.

Анна вже тягнула мене в кімнату.

— Ходімо, всі вже майже зібралися! Я навіть торт купила, уявляєш?

— Для чого торт? — засміялася я.

— Просто тому що субота.

У кімнаті було тепло і трохи галасливо. На столі стояли закуски, кілька пляшок вина і тарілки з фруктами. Хтось увімкнув музику трохи гучніше, і в повітрі відчувалася легка святкова безтурботність.

Я привіталася з кількома знайомими.

Анна вже розповідала комусь нову історію з роботи, активно жестикулюючи.

Я взяла келих вина.

І тільки тоді знову відчула на собі погляд.

Я навіть не поверталася.

Я знала, хто дивиться.

— Тобі пасує чорне.

Його голос прозвучав зовсім поруч.

Я повільно повернула голову.

Сергій стояв за пів кроку від мене.

Занадто близько.

— Дякую, — відповіла я тихо.

Він усміхнувся куточком губ.

— Хоча, якщо чесно… це трохи несправедливо.

— Що саме?

— Ти прийшла такою красивою на вечір, де половина людей намагатиметься поводитися нормально.

Я тихо фиркнула.

— Ти завжди так перебільшуєш?

— Тільки коли це правда.

Ми дивилися один на одного кілька секунд.

Музика стала голоснішою.

Хтось у кімнаті засміявся.

Анна десь поруч голосно сказала:

— Сергію, ти обіцяв налити всім!

— Уже йду! — відгукнувся він, але погляду з мене не відвів.

Я зробила ковток вина.

— Рятують тебе, — тихо сказала я.

— Можливо.

Він нахилився трохи ближче.

Так, що я відчула його теплий подих.

— Але я ще повернуся до цієї розмови.

— До якої?

Він усміхнувся.

— До тієї, яку ми ще навіть не почали.

І пішов до столу.

Я залишилася стояти на місці, дивлячись йому вслід.

Серце чомусь билося швидше.

Я зробила ще ковток вина.

— О ні… — тихо пробурмотіла я собі.

Бо щось підказувало мені дуже просту річ.

Цей вечір точно не буде спокійним.

І, здається, Сергій вирішив це особисто організувати.

У цей момент він повернувся до кімнати з пляшкою вина.

І сказав:

— Анно, здається, нам треба музику для танців.

Анна одразу підняла голову.

— О! Чудова ідея!

Я навіть не встигла нічого зрозуміти, як музика змінилася.

І Сергій пішов прямо до мене.

Повільно.

Упевнено.

Він зупинився переді мною і простягнув руку.

— Потанцюєш зі мною, Віто?

У кімнаті стало трохи тихіше.

Кілька людей навіть обернулися.

Я подивилася на його руку.

Потім підняла очі.

— Ти ж казав, що всі намагатимуться поводитися нормально.

Він ледь нахилив голову.

— Я не всі.

Його рука все ще чекала.

І чомусь мені здалося, що від моєї відповіді зараз залежить значно більше, ніж просто танець.